10 натхненних висловлювань Владики Андрія (Сапеляка) про Бога, Церкву та істинну любов

Вл.Сапеляк-і-Папа-Іван-Павло-ІІСьогодні, 9 листопада 2017 року, відбувся чин погребіння Владики Андрія (Сапеляка) на міському кладовищі м. Винники, а також заупокійна Архиєрейська Літургія, яку очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук).

Владика Андрій був великою Людиною та відданим душпастирем, щирим слугою Божим. Він пройшов довгий шлях, але завжди у своєму серці зберігав незламну віру. Незважаючи на те, що його земна дорога завершилась, він назавжди залишиться у пам’яті безлічі людей: духовенства та вірян УГКЦ по цілому світі, – і не тільки.

Команда сайту «Духовна велич Львова» підготувала підбірку цитат Владики, які найяскравіше передають його любов до Бога, своєї пастви, України і до життя. Нехай спочиває в мирі та блаженстві у Царстві Небесному і стане для нас ще одним могутнім заступником, який своїми молитвами продовжуватиме просити в Господа ласки та сили духу для цілого нашого народу.

1.«Я немовби такий марійський єпископ: все через Марію – все через Неї, все від Неї – моя надія – покров Марії. І не помилився, бо Вона мені помогла у всіх ділянках моєї діяльності»;

2. «Митрополит Шептицький для мене, і він справді таким є, – Мойсей нашої Церкви. Це голова, що нам був даний від Бога, – спаситель нашої Церкви… Це була велика людина. Для мене це альфа і омега – митрополит понад митрополити. Йосиф Сліпий продовжив його візію, мав ментальність Шептицького, був ректором у Львові… Це два великих митрополити. Йосиф Сліпий також був великою людиною. Мирослав-Іван Любачівський був недовго, продовжував те, що почали його попередники… Любомир визначався своєю мудрістю. Мудрий патріарх, мудра людина, мудро працював, був богословом»;

3. «Нашій Церкві треба дуже плекати повну посвяту духовенства Христові і Його Церкві. Тоді єпископи зможуть призначити священиків там, де є потреба»;

4. «Наш народ загалом є побожний, але щодо глибшого богословського розуміння, то, можливо, воно є ще трохи заплитке. Релігійність, культ, обряд – це добре, але потрібне глибше богословське розуміння, зокрема для нових поколінь, про Церкву, Боже життя»;

5. «Повторюсь, народ треба просвічувати і робити це через молодь. Потрібно, щоб Церква йшла в народ. І з молоддю треба жити спільними інтересами. От наприклад, до нас в Церкву приходять юні хлопці – грають в більярд, в теніс (у нас є спеціальний зал). Потім спілкуємося з ними про Бога, про людину. Якою людина повинна бути. Якщо хочете, щоб Вас почули – говоріть»;

6. «Вплив на суспільство має молодь. Що говорять старші? «Не займайте мене». Тому наша ціль – виховання молоді. Хто виховає молодь, той буде керувати Україною, бо батьки підуть за синами»;

7. «Україна – то мій сон, здійснення гарячого бажання мого життя. Міг жити відносно легко в Італії, де навчався 24 роки, в Аргентині, якій присвятив свої сили. Але думка була одна – швидше в Україну. Мені говорили, що втрачу пенсію. Це була гарна пенсія. Та я сказав: «Дякую, але я їду» »;

8. «Людина за життя переходить кілька етапів любові. Народжується з любов’ю до матері та батька. За нею слідує любов чоловік – жінка, поєднується з любов’ю до дітей. Тоді вже варто згадати про вічну любов – до Бога. Сучасні люди про вічне не хочуть думати… Якщо діти чинять погано, у тому є частка вини батьків. Дітям забракло любові»;

9. «Любов до чоловіка або жінки має бути до смерті. Часто молодь живе цивільним шлюбом, бо вони ще не відчули, що зможуть любити аж так. Керуються принципом: будемо любити, доки схочемо. Бог таке передбачив і дав заручини. То така проба, як виглядатиме спільне життя. Але не можна жити як чоловік із жінкою, а як товариші»;

10. «Я прожив динамічне життя – був на низах та на висотах. В один день спілкувався з простими людьми та єпископами… У житті ставав свідком чудес. Людина мала паралізовану руку, яка після молитви стала здоровою. Народився сліпим, жив незрячим, раптом побачив. Божа сила зцілює. Зі мною чуда не траплялося. Зате мав великі ласки… Свою смерть уявляю як дорогу до батька-Бога. Знаю, куди йду і що мене там чекає».

Біографічна довідка

Народився 13 грудня 1919 року в селі Ришкова Воля Ярославського повіту. Він був першою дитиною в українській селянській родині Михайла Сапеляка та Агафії Ярош і мав молодших братів та сестер: Василя, Емілію, Марію та Ярослава. Його батько мав тільки народну освіту. Однак в австрійському війську служив у чині підофіцера. Після закінчення Перемишльської гімназії Андрій вступив до Згромадження отців салезіан. 29 червня 1949 року був висвячений у священики. Вищу освіту здобув у Салезіанському університеті в Італії (Турин), факультет канонічного права.

1951 року організував у Франції Українську малу семінарію і був її першим ректором.

1961 року о. Андрія іменовано першим єпископом українських вірних у Аргентині, де він трудився 36 років.

Спочатку владика Андрій був іменований Апостольським візитатором для українців католиків в Аргентині, а після створення єпархії — Апостольським адміністратором Української католицької єпархії в Аргентині.

1968 року разом з владикою протопресвітером Борисом Арійчуком обраний до керівних органів Української центральної репрезентації в Аргентині.

1997 року повернувся в Україну. На 80-му році життя їде з пасторальною місією у місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, де працює до 2014 року. У 2014 році переїжджає у м. Винники (Личаківський район м. Львова), де і проживав до останніх днів.

Помер 6 листопада 2017 року.

Владика Андрій Сапеляк відомий як діяч Вселенської Церкви: був членом комісії Східних Церков на II Ватиканському Соборі (1962 — 1966).

Джерело: Релігія в Україні, Slovo Today, Gazeta.ua, сайт ЛМР, ZIK

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.