Впродовж останніх днів в українському медіа-просторі чимало інформації стосовно скандальних заяв в українському Православ’ї. Зокрема, бурхлива дискусія розпочалася після сюжетів на телеканалі “1+1” із інтерв’ю із почесним Патріархом ПЦУ Філаретом, який зазначив, що УПЦ КП не ліквідовано, і він запрошує архиєреїв на братню бесіду 14 травня. Медіа побачили у цьому запрошенні своєрідне прагнення Святійшого сформувати групу задля розколу у Церкві.
Станом на вчорашній день на сторінках деяких єпархій ПЦУ з’явилися заяви щодо підтримки курсу розвитку ПЦУ та Митрополита Епіфанія. Зокрема, свою чітку позицію висловивли Одеська, Харківська, Херсонська, Івано-Франківська, Закарпатська, Хмельницька єпархії ПЦУ. Окрім того, як ми вже зазначали на сайті “Духовна велич Львова”, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній зазначив, що є можлива перспектива єднання з УГКЦ. “На зустрічі з Блаженнішим Святославом ми говорили про подальше поглиблення нашої співпраці. У цій співпраці ми прийдемо до діалогу, а вже діалог визначить, чи зможемо ми об’єднатися. Теоретично це в майбутньому можливо. Але це залежить від того, як ми будемо співпрацювати, підтримувати ці дружні стосунки, прагнути цієї єдності. У майбутньому всі православні повинні об’єднатися в єдиній Церкві”, – наголосив Митрополит Епіфаній в інтерв’ю телеканалу “Еспресо”. Також вчора з’явилася новина щодо розвитку парафій ПЦУ і можливості співслужіння із духовенством Вселенського Патріархату.
Звичайно, що остання інформація наштовхує на концепт розвитку ПЦУ і апелює до сенсаційних заяв Патріарха Філарета.
Безумовно, спостерігаючи за подіями в інформаційному просторі, неможливо не відреагувати:
По-перше, я особисто погоджуюсь із тезами із звернень єпархій, які висловили підтримку Митрополиту Епіфанію, отримання Томосу і самостійності — тривалий процес, який не розпочався навесні 2018 року і точно не завершився січневими подіями у Константинополі. Варто згадати постпомаранчевий період і намагання тодішньої команди президента Віктора Ющенка працювати на творення Помісної Православної Церкви. Проте період після 2005 року — недостатній аргумент, адже ціль отримання Томосу — це результат викликів і перешкод тисячолітніх історичних подій. Тому шанс на втрату того, що напрацьовано — це не лише програш сучасної держави, але й програш Майдану і Революції Гідності, адже саме у лютому 2014 року, після кривавих розстрілів на Інститутській, релігійні спільноти, а особливо тодішні три гілки Православ’я в Україні, почали говорити про єднання.
По-друге, Церква є важливим компонентом сучасного державотворення. Знову-таки, звертаючись до подій 2013-2014 року, спостерігаючи за позицією релігійних організацій та деномінацій на Майдані, можна сміливо ствердити, що саме позиції українських Церков стали ключовими і під час подій на Майдані Незалежності, і у Криму, і пізніше на східних кордонах нашої держави. Очевидно, що підтримка релігійного середовища важлива і для нового президента Володимира Зеленського, який мав серію зустрічей із духовними лідерами після остаточного оголошення даних щодо результатів президентських виборів ЦВК. Церква отримала новий кридит довіри в українців і безумовно, її лідери стали лідерами думок в українському суспільстві. Варто лише взяти до уваги тодішні соціологічні опитування і високі відсотки підтримки таких осіб, як Блаженніший Любомир (Гузар) чи Патріарх Філарет. Теперішні заяви Патріарха Філарета можуть нівелювати цей кредит довіри, водночас сучасна ПЦУ може втратити рівень підтримки, який здобутий особливо після 15 грудня 2018 року, коли відбувся Об’єднавчий Собор у Києві. Окрім того, такими медійними заявами ми знову-таки програємо в інформаційній війні Росії, адже за українським звичаєм, де двоє чубляться, третій виграє.
По-третє, подібні заяви нівелюють духовне призначення Церкви, адже одним із наріжних каменів є боротьба із семи гріхами, серед яких є гординя. Слухаючи тези почесного Патріарха, можна вбачати певні особисті амбіції, і це стосується підписання документа про ліквідацію УПЦ КП, а потім заперечення цієї ліквідації; і про прагнення очолити Церкву, попередньо виконавши домовленість із Константинополем і написавши лист-відмову. Тому, мабуть, не є настільки страшним втратити позицію лідера думок у суспільстві, як знівелювати першопочаткове призначення Церкви, закладене Божим законом. Суспільство і далі бачитиме Церкву крізь призму бізнесу, розподілу особистих інтересів. І ми не зможемо заперечити, що це вироблені стереотипи.
Розмовляючи із духовенством нашого міста, особливо після офіційного візиту Митрополита Епіфанія до Львова, я побачила можливість налагодження діалогу, особливо між тими церковними спільнотами, які у 90-их мали напружені відносини. Власне, для багатьох налагодження відносин через компромісну постать Митрополита Епіфанія. Тому, гадаю, треба витримувати і розвивати стратегію єднання, а не розбрату. До того ж у нас нема права бути роз’єднаними, зважаючи на досвід після 2013 року. Занадто багато віддано життів і пролито крові, щоб бавитись у внутрішні війни.
Автор: Юліана Лавриш
Повязані записи
