Червона нитка – символ посвячення дияволу

іванБагато людей носять червону нитку на  зап`ясті. Цей «талісман» начебто «захищає» людину від «злого ока», не впускає в ауру негативну енергію. Частенько її зав’язують і немовлятам, щоб «захистити від вроків». Це все забобони, у які Православна Церква забороняє вірити.  Забобони, або ж марновірства – це віра  те, що певні предмети або тип поведінки можуть мати «силу», котра захистить чи «принесе успіх». Забобони не приносять справжньої користі душі людини – це своєрідна духовна хвороба.

  Свята Церква вчить, «забобони є несумісні з вірою, бо це гріх проти першої Заповіді Божої – «Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене» (Вих. 20, 2). Марновірства не мають жодних реальних підгрунть, це віра недостойна істинних християн. Отже, для християнина це неприпустиме.

  Наприклад, нещодавно доводилось читати цікаву статтю на сайті «Credo» – «Червона нитка на зап’ясті. Чи ти знаєш її походження?», де згадано передісторію цього забобону. Як виявилось, традиція пов’язувати червону нитку виникла задовго до християнства. Це був знак посвяти дітей Ваалу. Коли дитина виростала, то мала віддати цноту цьому божеству (статевий акт із жерцем, незалежно від статі). Відомо, що Ваал (Баал) – могутній демон. Його ім’я перекладають як «господар», «владика», «пан». Ваала шанували в Сирії, Вавилоні та інших місцевостях. Він вважався сином Дагона і чоловіком Астарти. Відомі його зображення у вигляді бика (символ родючості) або воїна, який вражає землю списом. Місцем його проживання вважалася гора Цафон (суч. Джебель аль-Акра), фактично Ваала розглядали як володаря всесвіту. У Єгипті він ототожнювався з Сетом, в епоху еллінізму – із Зевсом.

  Збереглися свідчення про поширення культу Ваала не тільки на Північну Африку, але навіть на всю Європу, включаючи Скандинавію і Британські острови. До речі, в Ірландії та Уельсі збереглися обряди, що нагадують давнє поклоніння Ваалу. Він ототожнюється з кельтським богом сонця Веленом (Бела, Belenus, Belinus), а також з Вельтаном – кельтським святом поклоніння вогню. Поклоніння Ваалу було найбільшим і одним із найтяжчих гріхів Ізраїля проти Бога Ягве, водночас ним грішили так часто, що цей гріх став для тогочасних юдеїв майже «повсякденним» Ваалу, як і Молоху, приносили людські жертви або присвячували дітей («Вони спорудили узвишшя на честь Ваала, щоб палити вогнем своїх синів як всепалення Ваалові», Єремія. 19, 5).

  Пророк Ілля, а також інші пророки, гаряче виступали проти прихильників цього ідола (3 Цар. 18). У пекельній ієрархії з «De Praestigius Daemonum» Ваал згадується серед «начальників» пекла. Переважна більшість демонологів ототожнює Ваала з Баелем – першим духом списку «Lemegeton» і «Pseudomomarchia Daemonum» І.Вієра. Згідно «Lemegeton», Баель – «перший головний дух-король, що править на Сході. Він з’являється в різних формах, іноді у подобі кота, іноді жаби, іноді подібно людині, а іноді у всіх цих формах відразу».

Сучасні окультисти пов’язують його з силами руйнування, ненависті, помсти, війни. У православного християнина є міцні захисники від напастей. Це -нагрудний хрест і разом з тим хресне знамення,святі ікони, ангел-охоронець. Носити чи зберігати окультні  речі, такі як червона нитка, заборонено. За цей гріх колись навіть відлучали від Церкви (Лаодикійський собор, правило 36).

Святі Отці називають забобони «диявольською гординею». Неважко зрозуміти, чому вони такі категоричні. Виконанням забобонів люди віддають себе в рабство демонам, надіючись не на Бога і молитву, а на різні предмети природи, цим віддаючи себе у владу диявольську, адже чи не диявол це все придумав, аби відвести людей від істинного Бога: «Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства» (Гал. 5. 1).

 Святий Йоан Золотоустий закликає нас: «…покинувши всі такі забобони, будемо вважати для себе страшним один тільки гріх і образу Бога. Якщо все це дрібниці, то і посміємося над цим, так само як і над першим винуватцем цього – дияволом. Дякуймо Богові і намагаймося самому ніколи не впасти в таке рабство, а якщо хтось із наших друзів буде полонений, розірвімо його узи, звільнімо його від цього нестерпного і ганебного ув’язнення, зробімо його здатним для сходження до неба».

Всім нам, котрі сьогодні так легко піддаються марновірствам, варто замислитись над цим все таки важливим питанням. Стараймося не допускати жодної нагоди привнести в своє життя елементи язичницького культу, оскільки вони несуть в собі поклоніння не правдивому Богу, а бісам, робімо все можливе, щоб усвідомлюючи власні недоліки та слабкості, не допускати в своє життя ніщо нечисте та таке, що може піддати небезпеці нашу безсмертну душу. Віра в забобони – це не «додаток» до нашої християнської  віри, а те, що є першою ознакою маловірства та малограмотності. Це все категорично суперечить вірі в Правдивого Бога.

Іван Данилів, студент 3 курсу ЛПБА