Діалог з вічністю

14797270_10154602443398373_608012626_n Апостольська заповідь пам’ятати і шанувати наставників (Євр. 13, 7) у християнській спільноті завжди мала особливе значення. Духовний авторитет наставника був основою поширення проповіді у найдавніші століття християнської історії – у час, коли тільки формувався канон Нового Заповіту. Монастирський послух старцеві-наставнику визначав основи та простір християнського виховання як для неосвіченого юнацтва, так і для вихованців знаних греко-римських шкіл-академій: до св. Афанасія Александрійського усі Учителі Церкви були первісними вихованцями саме античних філософських шкіл. Особистісне наставництво та проповідь були основою формування ісихастських практик у Православній Церкві і схоластики у навчальних моделях Церкви Католицької.

14804766_10154602443558373_876486479_n-1 Досвід завжди особистісний. І справді, попри вшанування визнаних авторитетів минулих століть у проповідництві чи публіцистиці, найбільшого значення завжди набирає особисте спілкування – досвід навчання тих, з ким людина спілкується особисто, і чиї знання не лише не втрачають актуальності, але можуть бути корисними тривалий час. І тоді модус існування «під чужою тінню», як його окреслив письменник і перекладач Андрій Содомора, насправді стає унікальною нагодою продовження діалогу – крізь роки та відстані, покоління та емоції, ідеї та технології. А «тінь» не закриває доступу до сонця, а служить прихистком душі до того часу, коли вона зможе самостійно вирушити у життєві мандри хвилями бурливого моря. Тоді часто з’являється відчуття, що насправді понадчасовий діалог, у якому береш участь, починається десь у захмарній епосі – принаймні в добі ранніх юдео-християнських пошуків, і пронизує увесь хід світової цивілізації, долучаючи до нього й актуального саме сьогодні співрозмовника.

 Сьогодні, на тлі воєнних дій, економічних та політичних криз, неефективності державних реформ, релігійний контекст сприйняття минулого як ніколи спонукає до пошуку відповідей на світоглядні причини стану суспільства, дискусій довкола малозрозумілого загалу поняття «ментальності» чи «архетипу». І в цій круговерті ідей знову повертаєшся думками і стаєш учасником тривалих бесід, у яких знову пізнаєш світ та через тяглість минулого намагаєшся зрозуміти сучасне.

14793784_10154602443673373_1572241547_n– Опанувати богословську науку, як і світську неможливо, не вивчаючи давніх авторів – богословів, Учителів Церкви, істориків, фізиків, астрономів, математиків… Як же ви, браття, збираєтеся воцерквовляти світ, коли не маєте знання? Віра – це наша основа, молитва і піст – зброя проти ворога, а знання і розуміння – це наші знаряддя. А тим більше – коли йдеться про політику, творення національної держави, нормування державно-церковних взаємин, – говорить Наставник. Бо, щоб належно зрозуміти світ – треба навчитися правильно його читати, у першу чергу – за книгами Біблії. А навчитися цього можемо від тих, хто за натхненням Святого Духа, робив це до нас… «Можна отримати велику користь із творів поетів, прозаїків та ораторів. Спілкування з мудрими людьми благотворно впливає на нашу душу… Коли звикнемо дивитися на сонячне відображення у воді, тоді зможемо звернути погляд і на саме світило. …Існує деяка спорідненість і зв’язок між світською і духовною літературою, то нам буде корисно пізнати її» – а це вже св. Василій Великий у своєму повчанні до молоді.

 Бо ж справді, ніхто з давніх мислителів «не змушуватиме тебе померти; навчатимуть цьому – усі. Ніхто з них не відніме у тебе твоїх років – додасть своїх. Немає серед них такого, з ким бесіда була б небезпечною, дружба – фатальною, пошана – витратною». А це – Сенека з його нагадуванням про короткочасність людського життя та потребу дошукуватися справжніх цінностей.

14800674_10154602443483373_2047382685_n– Земне життя людини тлінне, і всякий суспільний устрій не повинен затемнити у вашій уяві потягу до справжнього покликання – синівства у Христі. Ми всі живемо у вихорі турбот та клопотів, які видаються такими важливими сьогодні, а насправді можуть нічого не вартувати з точки зору вічності. Господь дав нам великий дар свободи волі, то ж саме на усвідомленні цієї свободи ми й повинні будувати наше національне життя, Помісну Церкву – як основу держави і наш шлях до спасіння душ… «Усі ми – на прив’язі в долі. Для одних той ланцюг золотий і дещо вільніший, для інших – залізний, бридкий. Втім, яка різниця? Всі ми – в одній в’язниці. На прив’язі навіть ті, хто пов’язав інших… Того в’яжуть почесті, а цього – багатства; тих обтяжує знатність, цих – безвісність. Одні вгинаються під чиєюсь тиранією, інші – під своєю ж. Ті прив’язані до однієї місцевості вигнанням, інші – жрецьким станом. Усяке життя – рабство». А це – знову Сенека з античності. Але знову про те ж – про душу, її спокій і призначення.

14825578_10154602443908373_1963644487_n– Тому сучасний богослов мусить вміти відділяти тлінне від нетлінного, знати ціну матеріального світу – і не піддаватися на його спокуси. Бо матеріальний світ, як і достаток не є злом сам по собі, але великою спокусою для слабкого духом. І вичитуєш, за вказівкою Наставника тлумачення святого Іоанна Золотоустого: «Не багатство зло, а любов до накопичення і грошей. Щось одне – грошолюб, а щось інше – заможний. Грошолюб – не заможний; він у всьому має нужду і тому не може бути заможним. Грошолюб є сторожем свого майна, а не його власником; рабом, а не володарем».

14794102_10154602443783373_771470543_n– А як можна допомогти світові, державі, владі очиститися від скверни лжі, корупції, зрадництва, якщо не розуміти моральних підвалин християнського соціуму? Як можна це зрозуміти, не знаючи витоків, історії права, державного устрою? Як можна без Августинового «Граду Божого» осягнути принципи і засади взаємопов’язаності суспільних станів і громадянських зобов’язань у всіх наступних століттях?

 І знову дочитуємося у святих отців витоків розуміння новітніх державних теорій, тлумачимо, що мав на увазі святий Василій Великий, коли стверджував: «Якщо царська влада є законним правлінням, то очевидно, що й правила, які дає цар, істинно гідні цього найменування, мають велику законність, будучи спрямованими до спільної користі всіх».

– Щоб зрозуміти природу державного керівництва та владних спокус, треба заглибитися у питання біблійної екзегетики. Доручаю тобі підготувати твір-реферат про Саула – першого царя Ізраїля. Збери матеріали з тематики – історію знаєш, але спробуй вивчити Книги Царств, відповісти на питання – що є влада? Де межа моралі і прагматики? У чому полягає послух можновладця? А потім поговоримо…

 І ми говоримо знову і знову – із зауваженнями, дотепними репліками, порівняннями текстів перекладів із першоджерелами, гострою критикою і вже несподіваною високою оцінкою. Наставник попри зайнятість знаходить час – і особисто, і в телефонному режимі, і нотатками – висловити думки, поради, підказки, де про це прочитати. І все – довкола екзегетики, тлумачення біблійного тексту та вчення Святих Отців. І все – про сучасність – про Українську Церкву, Українську Державу, Українську культуру. Крізь віки та пошуки без обмежень у часі і просторі. «Життя мудреця – розлоге. Його не замикає межа, визначена для інших. Його лиш одного не в’яжуть закони, яким підлеглий рід людський: йому, як Богові слугують усі віки. Минає якийсь час – він викликує його у своїй пам’яті; настає – користується ним; має настати – займає заздалегідь. Його життя тим і довге, що в ньому – всі ті три часи». Це – знову Сенека. Але діалог античного автора я прочитав лише нещодавно, а чув про це раніше. За вміння цінувати час у XVII ст. дякували видатному українському богослову – архімандритові Києво-Печерської Лаври Захарії (Копистенському). Вміння «панувати» над часом було одним із важливих засновків православного неопатристичного відродження ранньомодерної України.

14798755_10154602443648373_234456199_n– Цінуйте час Божий – ви прийшли у світ, щоб його використати сповна, дбайте про плоди духовні вашої діяльності, – Наставник до вихованців.

– Біжи, сину, тобі пора до праці, а мені час молитися самому, – це в один із останніх епізодів спілкування у тлінному світі.

І розійшлися вихованці по світу, несучи апостольську вість і пам’ять. А в мене – незмінне враження продовження діалогу, який триватиме вічність. Особливий духовний спомин саме сьогодні, 24 жовтня, у день, коли відійшов у вічність Пастир і Наставник Ректор Львівської Духовної Академії і семінарії, Митрополит Рівненський і Острозький Євсевій (Політило). Вічна пам’ять!

Василь Кметь

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.