“Духовний конект”

1Привіт, Іване, що там твої діти? – На жаль, мої діти ставляться до мене як до Бога! – Це як? Моляться на тебе? – Та ні, не слухають моїх порад, нехтують своїми обов`язками, у своїх негараздах звинувачують мене, а якщо їм щось треба, то щосили вимагають це…

Було б смішно, як би не хотілось так плакати! Дійсність така, що християни зі своєю бідою спочатку пробіжаться по всіх відьмаках, гадалках і ворожбитах, а вже потім прийдуть до Господа у храм. Ми забуваємо, що Творець чує нас 24 години на добу. І завжди розрадить, підтримає, допоможе. Один мудрець сказав, що Бог не остання надія, а єдина. В Біблії говориться, що Він мешкає недалеко від кожного з нас. Він близько до нас і дивиться на нас не згори чи знизу, не справа чи зліва, а із середини. Коли ми грішимо Він стоїть поруч. Багато людей, яким по 40 або 50 років, все своє свідоме життя прожили в гріху – а Бог мовчить. Але з Богом, звичайно ж, можна розмовляти… Нам слід усвідомити, що тут не все так просто як здається на перший погляд.

Сьогодні поговоримо про молитву…

У одного досвідченого місіонера запитали: – «Чи можна говорити з Богом?» (Не слід плутати з механічною молитвою, де багато християн автоматично читають слова молитв, забуваючи, що молитва повинна виходити від серця.) «Чи можна навчитися молитися кожного разу щиросердечно?» Він відповів: – «Можна, якщо можеш!» і розповів повчальну історію: «В одне містечко приїхали канатохідці. Вони розклали свій інвентар і почали майструвати трасу для високометрової ходьби. Місцеві роззяви ходили і із здивуванням запитували, невже можна по такому катану пройтися? Є велика вірогідність зірватися? Але старший з прибулих майстрів відповів – можна по канату не тільки пройти, а й пробігтись, якщо ти, звичайно, підготований до цього!»

З Богом так само як з канатохідцем. Люди не вміють молитися і слова молитви промовляють як мантру чи закляття. Інколи так читають Акафіст, що святий, до якого лунає «молитва», не може зрозуміти, що від нього хочуть. Втрата властивості молитися – є жахливою ознакою сучасності. Люди настільки погрузли в своїх справах, що забули Бога. Інтернет, телебачення, радіо, пропаганда, ідеологія, пуста балаканина, конфлікти на роботі, з сусідами, в сім`ї, всяка буденна тяжба – приводять до одурманення людини, навіть більше – все це веде до отупіння. Все це настільки серйозно, що люди втрачають відчуття існування Бога. А Він не тільки існує, з Ним можна розмовляти. До одного західного проповідника прийшов чоловік і заявив, що молитва не допомагає. Промовець заперечив, щоб цей чоловік не говорив дурниць і сказав: «Ви мені нагадуєте безногого інваліда, який наполягає на тому, що лижний спорт не має користі. Але ж обмежена людина не може кататись на лижах. Тому, не він повинен виносити вироки у цій справі. Можна дискутувати про лижі, але ж не з інвалідом. Така наша природа: ми не вміємо молитися, але заявляємо – молитва не допомагає». Багато людей бурмочуть вечірні і ранішні молитви, скорочуючи їх все більше і більше, і вважають, що вони моляться. Ми завжди себе оправдовуємо; намагаємось схитрити; хочемо мати дорогі речі за дешеві ціни; намагаємося применшити заслуги когось, а в цей час – прибільшуємо свої.

На Пасху, Різдво, Йордан, Преображення та інші великі свята в храмі людей значно більшає. Такого роду «захожани» ходять тільки декілька разів у рік. І коли на богослужінні триває молитва вони старанно моляться, щоразу хрестяться, та насправді і 10 % таких людей не вміють молитися. А все починається із сім`ї… Чоловіки, а чи ви спонукаєте своїх домашніх до молитви? Прийде час і Бог зажадає від вас звіту про душі жінки і дітей. Чи молились ви разом, чи читали Біблію і Закон Божий, чи правильний моральний приклад показували своїм рідним? Ці питання зависнуть у повітрі над вашою головою. Годувати і вдягати сім`ю – недостатньо. Молитва – найбільше благо від Отця Небесного подароване людині. Ми подібні до зламаного мобільного телефону, Бог шукає зв’язку з нами, посилає нам сигнали, а ми вимкнені. Багато себе називають християнами, але небагато вміють молитися. Шкода, а все ж такі люди на грудях носять хрестик, а в душі мають нулик.

Колись Господь Ісус Христос розповів історію про двох людей. Це були чоловіки, які зайшли до храму помолитися. Один з них займав високе становище у суспільстві. Він зразу пішов уперед і почав перераховувати Богу свої заслуги. Творець відразу відвернув Своє вухо від такої молитви. Цей чоловік міг говорити скільки завгодно, але Бог його більше не чув. В нашому житті трапляється таке ж. Другий чоловік був досить сумнівним типом, його сміливо можна назвати спекулянтом і грошолюбом. У Священному Писанні він названий митником. Коли він зайшов у храм, його охопив страх навколишньої урочистої сакральності. Він розумів, що через його гріхи йому не місце бути тут. І, можливо, вже подумав піти, але безкінечна туга душі по Бозі зупинила його. Митник, стоячи навколішках, б`є себе в груди лише з одним зойком: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Лк. 18:10-14). В Біблії сказано, що в цей час возрадувались Небеса, бо людина ожила, тобто повернулась до життя з гріховного сну. Новонароджена дитина починає своє життя з крику, так і грішник народжується для духовного життя починаючи з крику совісті. І першим криком нового життя повинно бути: «Я згрішив!»

Згадаймо блудного сина. Коли він повернувся від свиней додому, то скрикнув: «Отче, згрішив я проти Неба і проти тебе!» (див. Лк. 15:11-32) Так, сила покаяння дуже міцна і потужна, вона може стерти наші непорозуміння та промахи перед Богом. Завдяки покаянню, нам дана унікальна можливість відродження, переродження і поновлення, можна навіть сказати – відновлення загубленої людськості! Грецькою мовою покаяння (метанойя) звучить як переміна життя і мислення. Ми можемо змінити свою вічну участь; в наших силах (звичайно, з Божою допомогою) заслужити Рай, але так само, ми здатні приректи себе на вічний вогонь. Дорога в Царство Небесне вузька, терниста та безкоштовна, а шлях у пекло – широкий, легкий, але платний… Адже наркотики, цигарки, алкоголь, плотські втіхи і т.д. варті не малих коштів. Мало того, що грішники йдуть на вічні муки – так ще й платять за це! Потирає в радості свої руки диявол – тисячі душ йдуть в шеол. Але варто одного покаянного зойку, одного відчайдушного крику, однієї нотки розчуленої душі і вектор духовного підйому стрімко зросте, душа через молитву і покаяння з`єднається із своїм Предвічним Творцем і люблячим Отцем – Богом.

«Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться…» (Ін. 10:9) – говорить Господь. Крізь життєве бурхливе море і морок гріха до нас іде Христос. І найголовніше, не просто повірити в Нього, а повірити Христу. Ми повинні довіритись Богу, довірити Йому все своє життя і своїх дітей. Бог утихомирить пристрасті і простить гріхи та духовні беззаконня. Одного разу приходить момент, коли повністю відчуваєш відчуження від мирського життя і щосили довіряєш Богу. Цей стан називається духовним ренесансом. Предвічний Отець закликає: «Сину, дай Мені твоє серце»! (Прит. 23:26), а ми повинні відповісти: «Боже, візьми моє життя, я присвячую його Тобі». Адже існують тільки одні двері в Небо – Ісус Христос. Йому можна довірити всі свої сокровенні таємниці, можна розказати про дурні зв`язки та звички. Господу можна повістити все, що не довіриш ні одній людині. Буває запитують: «Ось ти священик і віриш в Бога професійно та механічно. Ти, напевно, просто звик вірити. Але, насправді, чому ти віриш в Бога?». Відповідь моя звична для християн і незрозуміла для невіруючих: «Без Бога я б зійшов з розуму. З Господом легше! Я не знаю як би впорався з дилемами, похибками і негараздами цього світу без Нього». Християни повинні пам`ятати, що не варто розповідати Богу свої проблеми, потрібно просто сказати проблемі, що в тебе є Бог!

До старця прийшов один чоловік і жалівся, що працює в дві зміни і коли пізно повертається додому, то зморений і не в змозі молитися вечірнє правило. Священик посміхнувся і сказав: «Приходиш втомлений додому? Стань біля ліжка, перехрестись і просто скажи – Доброї ночі, дорогий мій Боже! І лягай спати… А Бог, знаючи всі твої помисли і щоденну роботу, по милості Своїй благословить тебе на грядущу ніч!» Господь дійсно опікується нами… кожну годину дня і ночі Він біля нас. Звичайно, ми повинні молитися всі молитви з Молитвослова, які пропонує нам Церква, але коли ти втомлений і виснажений – ліпше сказати декілька слів від щирого серця і Бог тебе почує.

На сам кінець, хочу зауважити, щодня християни моляться, взиваючи до Бога. Але в основному ми говоримо слова: «Дай!», «Допоможи!», «Зціли!», рідше: «Дякую Тобі!» і зовсім мало: «Слава Тобі!» Ми часто забуваємо, що молитва — не лише слова — це стан спраглого за Господом серця. Всяка молитва (а особливо вечірня і ранішня), якщо вона вимовляється в дусі покаяння, любові і довіри до Бога, є надійним захистом від диявола. Як навчає святий Іоан Ліствичник: «Молитва за своєю природою – це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Творцем» (Слово 28). Дорогі християни, давайте будемо працювати над собою: викорінювати в молитві механічність, а вносити розсудливість і вдумливість. Тому що молитва, це справа, яка починається з поміркованості, усвідомленості і терпіння, а закінчується – вірою, надією і, звичайно ж, любов`ю. Варто також підмітити, що існує три види любові до Бога. Перша – любов наймита – любити Бога, щоб не потрапити у пекло. Друга – любов пристосуванця – любити Бога, щоб отримати Царство Боже. І третя – любов синівська – любити Бога, бо Він мій Отець. Діти люблять своїх батьків просто через те, що це їхні батьки. Для дитини її мама найгарніша у світі. Так і ми, возлюблені у Господі, брати і сестри, повинні любити свого Бога до остатку – всім своїм серцем, всією своєю душею, всією силою своєю і всім розумом своїм (Лк.10:27).

Автор: протоієрей Діонісій Буренко

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.