“Хелловін”: чужа ідентичність і вимір псевдоцінностей

КметьУ суперечливому просторі духовно-інтелектуальних пошуків сучасних українців дивна роль належить захопленню відзначенням т. зв. “хеловіну”. Це один із новотворів публічної еортології, що з’явився на українських теренах зовсім недавно.

Витоки цього дійства пов’язані з давньою дохристиянською історією кельтських племен, що заселяли територію Англії, Ірландії, півночі Франції. Серед вірувань давніх кельтів було поширене вчення про зародження життя зі смерті, тому й новоліття у їхній традиції відзначалося у ніч з 31 жовтня на 1 листопада – час, який асоціювався з початком холоднечі, темряви та смерті. Покровителем смерті вони вважали бога Самхейна, і ця ніч була саме його святом. Напередодні жреці-друїди гасили усі домашні вогнища та світильники, а уже вночі розпалювали величезне вогнище для жертвоприношень князеві темряви. Кельти вірили, що коли задобрити Самхейна, то він дозволить душам покійників відвідати їхні земні домівки. Звідси й походить традиція переодягатися у привидів чи представників нечистої сили, що мало символізувати зв’язок із потойбіччям, і так ходити упродовж ночі. Щоб запобігти прокляттю Самхейна, язичники кельти готували також їжу для мандрівних душ, здійснювали ритуал принесення жертви чорним прислужникам Самхейна. Серед традицій “хеловіна” були різні ворожіння та чарівництво, а також запалювання вогню всередині випорожненого гарбуза, вирізаного у вигляді страшного обличчя. Це називалося “лампадним Джеком” чи “Джеком-ліхтариком”.

Назва т. зв. “свята” має уже християнську етимологію. Період становлення Римської імперії із завоюваннями племен та народів заходу, згодом – розпад потужної держави та доба великого переселення народів, коли почали творитися нові “варварські” держави – складне тисячоліття духовної історії Європи. Поряд із елементами нової середньовічної християнської культури – з її моральними принципами, естетичними засадами та “римськими” уподобаннями в організаційних та канонічних аспектах – у багатьох регіонах Європи зберігалися і елементи давніх вірувань та традицій, опертих на звичаєве право, колорит давнього язичництва, традиціоналізм календарних циклів. Поширення християнства, яке відбувалося як шляхом місіонерської проповіді, так, часто, і державно-політичними рішеннями правителів та місцевих феодалів, охоплювало широкі верстви населення, але “свідома” християнізація, як правило, торкалася переважно письменної верстви населення. Духовенство, політична еліта формували уже реалії християнських королівств, натомість на периферії ще довго зберігалися язичницькі звичаї та практики. Літургійне розрізнення духовенства та мирян, а також практичне незалучення до соборного життя церкви більшості вірних-католиків, культурно-мовне багатоманіття держав, які формувалися з клаптикових володінь різних землевласників тощо, ставали ґрунтом для збереження архаїчних дохристиянських звичаїв або й перетворення їх у відверто антихристиянські агресивні культи.

Для протиставлення такій негації частини нехристиянського суспільства, а також утвердження духовного авторитету християнських святих, з 609 р. у Католицькій церкві було встановлено вшановувати Всіх Святих – староанглійською “All Hallows’ Eve” чи “Allhalloween”. Спочатку цей день відзначали 13 травня, а з 835 р. римський папа Григорій IV переніс святкування на 1 листопада. Таким чином, у західній християнській традиції вшанування всіх святих і пам’яті покійних співпало з язичницьким днем Самхейна.

На превеликий жаль, християнський світогляд не здомінував у цьому “пост-кельтському” середовищі. Більше того – у країнах Західної Європи та Америки упродовж століть сформувалася широка палітра практик та неотрадицій, пов’язаних з “хеловіном” – від бізнес-проектів до відвертих окультних сатаністських сект.

У будь-якому випадку запозичена традиція не містить жодних позитивних інтенцій для українського народу. Поява симпатій до “хеловіну” в Україні пов’язана передусім з періодом пострадянської духовної кризи в суспільстві. Падіння тоталітарної моралі та імперських ідеологічних пріоритетів наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. сприяли поширенню молодіжних субкультур, для яких загравання із силами зла та імітація сатаністських атрибутів ставали зовнішнім відображенням протестних настроїв та бажання певної свободи самовираження. Тоді це було чимось “нерадянським” – на зразок руху “хіппі”. У наступний період брак духовної основи, обрядовірність та атрибутивне сприйняття християнства частиною суспільства спричинили популяризацію окультизму та “хеловіну” як нібито форм заперечення “клерикалізації” суспільної свідомості. Саме такий спосіб легітимізації антихристиянських обрядів та практик дозволив легко поширити їх замість або поруч з “дідморозними” уподобаннями частини суспільства, неготової до відповідального ставлення до національної традиції та власної релігійної культури. Один православний аскет ХХ ст., ієромонах Серафим (Роуз), який жив у США, застерігав суспільства від творення “християнства з цигаркою” – поблажливої форми віровизнання, яка дозволяє непомітно впровадити у спільноту руйнівні для традиційної моралі чинники. У випадку з “хеловіном” маємо, здається, саме те. Декларативно християнська спільнота непомітно для себе починає шанувати та культивувати традиції релігійності антихриста. Особливо потворним є те, що сатаністська атрибутика входить у перелік “виховних” заходів у школах, ВНЗ, бібліотеках, стає брендом “модних” вечірок та зустрічей молоді. Якщо раніше носіями “хеловінської” атрибутики були майже виключно представники субкультур, то сьогодні, в рамках “християнства з цигаркою”, навіть у релігійній Галичині шаленіють діти, що відвідують катехизації та уроки етики, заохочувані нібито надсучасними у своїх поглядах батьками.

Несприйнятність християнства для філософії Давньоримської релігійної системи визначалася саме відкритістю визнання віри християнами. Адже відмова християн від бодай примусового чи позірного поклоніння статуям римських богів та імператорів була підставою для їх знищення, а для самих християн – визнанням величі віри та духу. Сьогодні ж, за умов, коли волею Божого Провидіння, емпіричне буття християн в Україні не є під загрозою, а Світлим Христовим Воскресінням людство отримало дар прощення та вічного життя, самі християни стають на шлях Боговідступництва, демонстративно вшановуючи чужинецького Самхейна – князя смерті. Чи не знущанням над немеркнучим вогником церковних лампад та поминальних свічей стають гарбузові потвори у вікнах та на вулицях міст? Чи не виявом суспільної параної є антиномія з випадково почутого зранку в автобусі: “Моя баба з дідом в суботу збираються піти на цвинтар – то ж хеловін!”. Чи не хворобливим є вияв релігійного конформізму в публікаціях (в т. ч. в мережі Інтернет) календарів, де поруч із церковними та національними святами – Воскресінням Христовим чи Днем Незалежності, розміщені сумнівні дати нестримної вседозволеності? Чи не досить жаху та смерті принесла в Україну війна північно-східного агресора, що нам обов’язково потрібен адреналін, запозичений із західного язичництва? Чи бізнес-проект під сатаністською символікою вартує відмови від національної спадщини та християнської духовності?

Популяризація “хеловіна” і подібних феєричних дат не має нічого спільного з історією України та української духовності і відображає складний психологічний стан суспільства, що наближається до межі самознищення, морального зубожіння. “Причиною кінця світу буде моральне падіння людей, а не так званий парад планет або “закінчення календаря майя”. Це моральне падіння призведе до того, що людство впаде у гірші гріхи і беззаконня. І підсумком цього падіння стане прихід антихриста”, – застерігає Святійший Патріарх Філарет.

Тому важливо, щоб українці пам’ятали, що 1 листопада для католиків – день вшанування Церкви Небесної – Всіх Святих та пам’яті покійних, день пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, що відійшов у вічність 70 років тому. Для всієї нації – День героїчного Листопадового Чину, що суб’єктивізував історичне прагнення українців Галичини мати свою державу та зберегти ідентичність.

Василь Кметь, кандидат історичних наук, доцент історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, релігієзнавець.

До теми: Хелловін: страшна казка чи руйнівна реальність?

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.