Інтронізація Митрополита УГКЦ у Філадельфії (США) Бориса Ґудзяка стала потужним маніфестом віри греко-католиків у Північній Америці

Інтронізація новообраного митрополита УГКЦ у Філадельфії (США) Бориса Ґудзяка стала для мене особисто важливою з огляду на емоції (думаю не тільки мої). Про них трохи згодом. Якщо ж говорити не через призму відчуттів, а поглядом ззовні, то подія стала потужним маніфестом віри греко-католиків у Північній Америці. І це вчергове вказує, що подія Церкви не має замикатися на особі. Тут щось набагато важливіше. Тут Церква починає дихати справді обома легенями. Символічними, як на мене, стали вітальні слова посла України в США М.Чалого про те, що він, побувавши на близько десяти інавгураціях президентів, “ніколи не досвічував такої атмосфери єдності і піднесення”. Хто особисто побував цієї неділі у Філадельфії – заперечувати не відважиться!

У мене, мимоволі, акумулювалося чимало внутрішніх рефлексій, якими радо поділюся. Вкотре переконався, що особа в християнстві, як і назагал в історії має виняткове значення. Християнство за своєю суттю глибоко персоналістичне. Будь-яка форма прояву віри поза конкретною особою не матиме остаточної звершеності. Особа цінніша понад ідею. Праведники і свідоцтво їх шляху вартісніші понад мільйони на банківських рахунках. Церква з одного боку плодоносить через появу таких осіб, як владика Борис, з іншого – вона сама (Церква) перебуває в очікуванні їхнього приходу. Такі люди їй потрібні! Людям потрібні люди!

Сподіваюсь не бути надто пафосним, кажучи, що люди бачать в особі владики саме таку людину . Маштабну, але доступну, зайняту, але відкриту, перевантажену обов’язками, але завжди усміхнену. Вчора філадельфійська єпархія отримала митрополита, позначеного виразним знаком присутності свіжості і життя. Це відчувають дуже багато людей, з якими я мав змогу спілкуватися і, пишучи це, думаю не буду оригінальним.

Головна харизма владики – це здатність об’єднювати. Творити середовища. Минула неділя це ще раз це довела. Ці життєдайні знаки відбуваються не через психологічні техніки чи надлюдські зусилля. Вони приходять через якусь особливу притягальну силу. Християни називають її благодаттю. Побажаймо владиці її ще більше.

Церква найвиразніше артикулює своє послання у сучасному світі не так через правильні догматичні концепти, не через канонічні нормативи, не через публікацію наукових робіт, а в першу чергу і у найбільшій мірі через особу – реальну і живу, яка навчається сповнювати волю Бога в своєму житті. Ризикну сказати дещо сміливіше: Церква потребує таких людей у сотні разів більше, ніж десятка збудованих храмів. Церква має велику спрагу за такими особами. Хоча, насправді, такі люди часто вважають, що вони потребують Церкви набагато більше, ніж вона їх.

Історія знає немало масштабних постатей, які могли стати великими, але стали лише культовими. Це могло б бути одним з побажань владиці у цей день! Це одна з його улюблених гасел:”Великого бажайте!” Різниця між цими моделями – колосальна. Культовість базується на іміджі, притягнутому за вуха. Його, здебільшого, створюють. Цим займаються проплачені піар-менеджери, журналісти, заядлі і впливові прихильники. Так хотілося б, щоб нове служіння митрополита стало викликом цій чужій Євангелії моделі.

Вчора з вуст Блаженнішого Святослава прозвучало побажання новопоставленому митрополитові “віяти новим подихом оновлення” для місцевої Церкви. Від владики багато очікувань. І це цілком натурально. Вони повстають із високих стандартів, якими владика завжди міряв власний шлях. Але не тільки ставив, але й досягав. Це важливо! Цього дня у Філадельфії була чисельно представлена спільнота Українського Католицького Університету. Цей заклад останніми роками став знаком якості не тільки в Україні. У ньому трепетно виражений почерк харизми владики Бориса, виплеканої ним і його однодумцями спільноти, став виразом його духу і устремлінь. Буття згаданого закладу є більш, ніж достатнім аргументом ваги для нового служіння Бориса Ґудзяка. Якщо там зміг, то і тепер не схибить!

Білий клобук митрополита від тепер – це данність і завдання. Дні торжеств скоро змінюються на рутину буднів. Такою є правда життя. У владики разом з винятковим комунікативним даром є особлива харизма творити спільноту, будувати міцні стосунки “від серця до серця”. До цього додається цінний досвід здобутий ним на паризькій кафедрі. До слова, цього дня була відчутна синівська відданість спільноти Парижу в особах численних гостей з Франції. Світлість сивини гармоніює з білим клобуком митрополита, а ще більше зі світлістю ідей, планів і майбутніх звершень. Я вірю в це! Ми віримо! Церква вірить!

Спільнота греко-католиків в Америці в очікуванні. Де високий рівень очікування, там великий ризик розчарувань. Я це помітив, спілкуючись цими днями з духовенством і вірянами. Важливо не тільки говорити про очікування від очільника філадельфійської митрополії. Рівно ж важливо усвідомити, що у владики теж немало очікувань від тих, які сподіваються на нього. Якщо ці обидва аргументи поєднати, то з часом можна отримати хороші плоди.

Присутність на інтронізації високих представників римсько-католицької спільноти в США особисто для мене була ознаменована знаком “нових можливостей”. З огляду на болючі іміджеві втрати Католицької Церкви у США через сексуальні скандали голос УГКЦ на чолі з новим митрополитом може стати важливим аргументом. Дехто заперечить, мовляв, очільник такої незначної за чисельністю спільноти не може важити надто багато. Я був би обережний з поспішними висновками. Не думаю, що владика Борис буде обмежуватися “власним городом” – повіреною йому митрополією. Католики США потребують непростого перезавантаження. Сучасний світ стає щораз вужчим. Конфесійність стає чимось, що не є домінантою в оцінці людини. Стара модель Церкви в США не так потребує заміни клирикальної риторики, як нових обличь, осіб і територій довіри. Церква без довіри – це щось фатальне! У мене є відчуття, що це дуже важлива ніша нового митрополита Філадельфії. Я переконаний, до нього прислухатимуться в США!

Зрештою, самі греко-католики Північної Америки потребують, як на мене, двох форм місіонерства – всередину і назовні. Перше – важливіше, без нього, апріорі, не можливе друге. Перша вказує на переосмислення ідентичності, стосунків у лоні громад, які часто є дуже непростими з огляду на різні пласти української еміграції, складні виклики глобалізації і секуляризму, нерідко втратою власної ідентичності. Церква, яка замикає власні двері і стає клубом національного штибу, ризикує втратити місіонерський запал проголошувати благовість для “усіх народів”. Вихід “поза” власні кордони, розширення меж, вихід з зони комфорту – це завдання “для корабля” під назвою УГКЦ у США і для нового митрополита.

Символічно, що початкова частина із чину введення на престол була прочитана попередником Бориса Ґудзяка на філадельфійській кафедрі – митрополитом Стефаном Сорокою. Він відійшов з уряду без жодних владних претензій – мирно, достойно, радісно відкривши обійми для свого наступника. Для багатьох єрархів Церкви це могло б ставати новим стандартом – засадничим правилом віри і поведінки. В Україні у багатьох з цим проблеми. Він відійшов з усвідомленням того, що Церква це середовище спадкоємства у вірі, а не майданчик для захоплення титулів, за які треба триматися до останнього віддиху. Це гідне поваги!

Найбільший скарб Церкви – це люди! Менше офіційного штибу, а більше “від серця до серця”. Дописуючи цей матеріал піймав себе на думці, що у часі філадельфійського паломництва у мене з’явилося в серці кілька важливих людей, яких я пізнав тут. Благодать, яка дарується хоче поширюватися, рости, покривати нові території. Все, як у мотто нового митрополита – “від серця до серця”. Нехай так буде!

Автор: єрм. Лука Михайлович

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.