Материнство – не тільки фізичне

юліанаТрадиційно у другу неділю травня ми споминаємо ту, яка дає нам життя; яка складає щоденно руки до молитви, яка любить нас найбільше, – нашу Матір. Цьогоріч це свято, на мій погляд, доволі метафорично пов’язане із неділею, у якій бачимо жінку-самарянку. Гадаю, що це ще одна добра нагода у цьому великодньому часі, окрім пригадки про мироносиць, поміркувати над образом жінки і матері.

Зважаючи на можливості секулярного світу, перед сучасною жінкою – надбагато викликів. Метафорично можна сказати про те, що змій продовжує підсувати свої «яблука», що ззовні виглядають цілком «їстівними», а от яке начиння? Христос просить води у жінки, яка не просто з Самарії, у тої, у котрої юдеєві, м’яко кажучи не личило цього робити, але у жінки, про яку б ми сказали у сучасному світі – легкої поведінки. Думаю, що це прохання – глибока метафора, що символізує повноту жіночого виміру; життєдайної «води» для людства. Не зважаючи на національні чи особисті чинники, самарянка є жінкою, Божою дитиною, що своїм джерелом черпатиме наснагу з величезного Господнього океану. І сам Христос підкреслює це своєю розмовою.

Сьогодні, коли міркуємо над образом української Матері, бачимо Матір, що схилилася над пораненим чи вбитим сином. Війна змінила наші серця. Я б навіть сказала, що загартувала, стала індикатором і добрим тестером загальнонаціональної спроможності. Важкі події останніх років дещо по-іншому відкривають нам, суспільству, одні одних; водночас відкривають по-новому образ Матері, справжньої Мадонни, навіть дещо величнішої, ніж на полотнах Рафаеля чи Тиціана. Так, безперестанний потік сліз додав обличчю зморшок, а страх і переживання — сивини, проте у очах пломеніє величезна Любов і Захоплення своїм Сином. Я бачила чимало «військових» Матерів. Часто доводилось зустрічати їх у довгих коридорах перед реанімаційним відділенням — заплаканих, згорьованих, з молитвою. Здавалося, що ці коридори довші, ніж життя; темніші, ніж морок, але десь там, вкінці, миготіло світло маленької лампадки, материнського серця, яке спонукало і запалювало крихітну свічечку за дверима операційної. Я бачила Матерів, які навіть попри те, що лікарі не давали жодних гарантій на одужання сина, вперто боролися і борються за кожен крок без надії; тих, які зривались емоційно, відходили у куток, тихо молились на вервиці, а потім просили пробачення у своєї дитини; тих, які інколи чудово розуміють, що син ніколи не встане з інвалідного візка, та все ж продовжують відкривати всю прекрасність життя. “Не ридай наді мною, Мати, бачачи в гробі Сина, що його Ти в лоні зачала безсіменно; бо воскресну і прославлюся, і вознесу зо славою безупинно, як Бог, тих, що з вірою і любов’ю тебе величають”, – пригадує ірмос Єрусалимської утрені у Велику п’ятницю. Не ридай, бо воскресну! На мій погляд, це ключові поняття для віднайдення надії і для тих Матерів, які втратили своїх дітей, і для тих, які сьогодні борються з ними за життя!

Часто чую критику щодо відзначення Дня Матері, бо, мовляв, сьогодні в Україні чимало безплідних чи незаміжніх жінок. На мій погляд, материнство – це більше, ніж фізичний процес. Бути Матір’ю – не лише народити, але й наповнити любов’ю, виховати, відкрити цінності. Це заклик для безплідних подружніх пар усиновлювати милосердям дітей, які найбільше потребують цієї опіки. Думаю, що серце, яке повне любов’ю не може не народжувати опіку для батьків, друзів, близьких, для самотніх і знедолених; тих, що потребують плеча підтримки. Ми, безумовно, говоримо про Матір як зачинательку фізичного життя, але водночас знецінюємо поставу Батька, подружжя, зрештою, Божого плану, адже жінка-мати – це лише канал комунікації, такий собі медіум між Богом і людством, інструмент. Материнство – цілий процес.

На мій погляд, сьогодні в особливий спосіб варто згадати тих жінок, які у межах цього свята ніби відкинені нами «за борт»: безплідних, тих, які вчинили аборт і не можуть стати більше матерями; сурогатних матерів. Гадаю, що оце осмислення духовності процесу материнства дає шанс і надію для нашого людства виправити помилки знецінення, вбивства, невмілого пошанування народженого чи ненародженого життя. Не зважаючи на фізичні показники, варто звернути увагу на «плідність» серця. І саме оцей фактор дає життя – багатоформатне, різностороннє, прекрасне!

                                                                                        Юліана Лавриш

 

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.