Молитва на Майдані була громовідводом людської агресії

foto1_e0f38Найперше Майдан творив богослов’я вустами і серцями тих людей, що там були. На майдані можна було побачити, що є люди, які живуть Євангелією, не знаючи про її існування. Йдеться про чисто етичний вимір. Часто люди, які перебували там не думали про присутність чи відсутність Церкви, про конфесії, вони просто йшли, допомагали одне одному, робили все необхідне для взаємопідтримки. Як тоді, так і сьогодні буде спокуса розчарування, яка виходить із текстів Сиропусної неділі: «Адам сидів навпроти раю і плакав». Чому плакав? Бо не звертав увагу на істотне, він не радів тим раєм, який мав. Ми часто, як знову-таки виходячи з біблійних текстів, жаліємо за «Єгиптом». Мовляв, навіщо стільки часу ходити «пустинею»? Як і тоді, так і сьогодні були різні думки. Мене подивляли на Майдані молитовний намет, а також загальна молитва зі сцени. Саме це було громовідводом людської агресії. Ця особлива молитва несла мир і любов. Часто люди скаржаться, що під час молитви засинають. Це логічно, оскільки молитва заспокоює. Спробуймо проклинати когось чи сварити і тоді заснути. Папа Франциск в контексті проповіді про милосердя наголосив, що «Церква – це немовби польовий намет, лікарня». Церква має бути серед людей. Якщо вона буде і надалі живою у суспільстві, буде менша загроза фейкової інформації. Тому що Церква є чутливою антеною, що приймає сигнал і його віддає. У нашій Курії Львівської Архиєпархії є багато кабінетів, тобто комісій, що займаються різними сферами нашого суспільства. Важливо, що коли заглянеш у кабінети, не завжди побачиш там працівників, лише у певні виділені години в тижні. І це добре, що їх нема в кабінетах, вони є у школах, лікарнях, родинах, у війську та інших сегментах нашого життя. Церква якраз має виконувати оце завдання – «бути польовим наметом».

Майдан не боровся проти чогось і не боровся за когось. Він відстоював певну ідею та ціль, прокладав дорогу, якою треба йти. Запал жертви не може пропасти, оскільки сьогодні маємо чимало військовослужбовців, що повертаються пораненими, присутній поствоєнний синдром у суспільстві. На жаль, бачимо у медіа, що чимало людей роблять собі на біді та горі інших піар.

Ще один урок Майдану – за нас ніхто нічого не зробить. Нещодавно я побачив у соціальних мережах картинку із зображенням двох черг – одна до Бога, друга – по свячену воду. На жаль, друга черга значно більша, ніж перша. Люди не усвідомлюють, що для них істотне. У контексті Йордану колись ми говорили  з одним капеланом. Він сказав: «Знаєте, владико, Україна зміниться тоді, коли люди будуть приходити по свячену воду не з пляшками з-під коли, а з гарними дзбанками». То чому ми для святкового столу обираємо найкращі страви, найкращий посуд, а до сакральних речей ставимось абияк? Це також свідчить про певні недоліки і проблеми, що є у суспільстві.

Святість не робить нас фанатами, а нормальними людьми. І Майдан представив нам такий богословський вимір, який направду здатний робити людину святою.

Владика Володимир (Груца), єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ (виступ під час відкритої дискусії “Церква Майдану. Що змінилось?” від 22.02.18)

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.