Ми покликані вірити

10980148_889621294423420_3304528611318367808_oНа нашій планеті живе більше семи мільярдів людей. Різного віку, соціального стану, соціального походження, інтелектуального рівня, матеріального забезпечення, культурного прошарку, етнічного генезису, технічного розвитку, а, зрештою, різних рас. Людство дуже різне. Звичаї одних народів виглядають для інших варварськими, а традиції окремих народних груп взагалі викликають жах і відразу у більшості світу. Але все це різноманіття людських сердець об’єднане однією домінантою, яку вдало висловлює відомий грецький письменник і філософ Плутарх: “Обійди всі країни, ти зможеш знайти міста без стін, без писемності, без правителів, без палаців, без багатств, без грошей, але ніхто не бачив ще міста, без храмів і богів, міста, у якому не возносились би молитви, де не клялись би іменем божества…“. У продовження цієї думки говорить і давньоримський політичний діяч, філософ та літератор Цицерон: “Ми вважаємо за потрібне показати, що немає племені настільки дикого, немає людини, яка б настільки втратила усвідомлення моральних обов’язків, душу якої не просвічувала б думка про богів. Багато людей про богів думають неправильно, але це зазвичай відбувається через моральну розбещеність і порочність: всі, однак, переконані у тому, що є сила і природа божественна“. Отже віра в Бога є об’єднуючим фактором, який дає право населенню землі називатись людством. Бути людиною – це жити згідно з моральним законом, який Кант назвав категоричним імперативом, а ми називаємо совістю – голосом Божим у душі людини. І у цьому контексті перед нами може постати кілька запитань, на які ми повинні дати відповіді.

Сучасна релігійна палітра світу надзвичайно колоритна, всі вірування мають багато різних форм та систем. Якщо не заглиблюватись у історичні глибини та не акцентувати увагу на залишках первісних релігійних форм (фетишизм, шаманізм, тотемізм, анімізм, шаманізм тощо) у сучасних релігіях, то основним таким поділом можемо назвати поділ на монотеїстичні та політеїстичні релігії. Тобто людство можна розділити на тих, хто вірить в одного Бога і в багатьох богів. Якщо прийняти перше, то релігійні пошуки людини набувають логічного вигляду. Підсвідомо, внутрішньо людина шукає ідеалів, прагне до досконалості. Перфекціонізм є важливою частиною нашого життя. Для віруючої людини це свідчить про існування Найвищого Ідеалу, Істоти, що володіє необмежено максимально досконалістю – Бога. Якщо ж богів багато, і вони рівні між собою, то між ними не може бути найбільшого, того, хто є кінцевою метою. А якщо вони не рівні між собою, то тоді вони не боги, а “духи служіння” (Євр. 1:14), або “духи піднебесні” (Еф. 6:12). А Бог таки Один. Це і є предметом першого питання: якщо Бог один, то чому так багато релігій, чому усі так по-різному вірять у метафізичне? Слідом за Цицероном коротко на це відповідає апостол Павло: “А оскіль­ки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволiли i славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв, – тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла. Вони замiнили iстину Божу неправдою i поклонялися, i служили тварi замiсть Творця, Який бла­гословенний повiки, амiнь” (Рим. 1: 21-25).

Але і серед монотеїстичних релігій немає єдності. Кожна із трьох найбільших монотеїстичних релігій світу – юдаїзм, християнство та іслам – вважає своє вчення єдиноправильним. Своє трактування Божества, тлумачення стосунків із Ним та вказівки шляху до Нього ставить у рамки аксіоми. І лише в одній із цих релігій її Засновник говорить про Себе: “Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14: 6). Так говорив про Себе Ісус Христос. Він називав Себе Шляхом до спасіння. Отже друге питання, яке ми повинні собі поставити: яким є розуміння спасіння у монотеїстичних релігіях? Чому саме Христос є найдосконалішим дороговказом до спасіння? Чому саме Його благовістя – це істина?

Після вознесіння Господнього на небо наступила П’ятдесятниця. Учні Христові, апостоли, понесли Євангеліє по всьому світу, залишаючи після себе громади, очолювані єпископами і пресвітерами. Це були перші християнські осередки, які жили Святим Духом. Учення Христове розповсюджувалось у світі, як світло серед темряви. Але навіть у цьому позитивному процесі з’явились негативні елементи. Не кожен міг прийняти у серце благодать Святого Духа. Не на кожного благодать діяла повною мірою, бо лиш “чисті серцем” могли “бачити” Бога (Мф. 5: 8). Так з’являються перші бунтарі: ті, хто хотів трактувати вчення Христове на свій лад. За майже двохтисячолітню історію християнства ми спостерігаємо тисячі спроб спотворення чистоти Євангелія. Від древніх гностиків до сучасних свідків Єгови чітко простежується дія Божого супротивника: обманювати, спотворювати і розділяти. Наслідком цього, на жаль, стало те, що саме християнство розділилось на три основні частини: православ’я, католицизм та протестантизм, кожна з яких претендує на те, щоб бути Церквою Христовою, тією Церквою, яку апостол Павло називає “Церква Бога Живого, стовп і утвердження істини” (1 Тим. 3: 15). Тому третім питанням для нас є питання безперервності і незмінності одкровення Божого у Церкві. Це питання історичної правди та теологічної чистоти: яка із гілок християнства найретельніше берегла Слово Боже, а, відповідно, є носієм та хранителем Істини? Якщо істина одна, то хто володіє її повнотою, а, отже, знає найкращий і найпевніший шлях до спасіння? І шукати відповіді на усі ці питання – це також наше завдання.

Тільки-от, виконуючи це завдання, маємо не загубитись у чагарниках егоїзму, ілюзорної унікальності, псевдосвятої самоізоляції. Кожна релігія по-своєму вчить любити, в християнстві ж ця ідея набуває максимального вираження: Сам Бог є Любов, а отже Його творіння – люди – повинні уподібнюватись Йому саме в любові. Навіть до недоброзичливців, навіть до ворогів. Коли серце наповнене справжньою любов’ю, то всі інші елементи релігії відступають в тінь. У любові не існує розділень. Любов – це наймогутніше почуття, а богослів’я любові – це наймогутніша релігія.

прот. Назарій Лозинський

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.