На шляху до особистого Емаусу

28235540_1946340525393680_3747619126651352302_oВпродовж Світлого тижня ми переживаємо таїнство пасхального світанку. Ми переживаємо найбільшу сенсацію світу про воскресіння Христа знову і знову, оскільки це не вкладається у межі нашого раціонального людського розуміння. Разом із жінками-мироносицями ми прямуємо до гробу і натрапляємо на пустку. Ця пустка настільки дотикається до глибини серця, у певну секунду створює відчуття залишеності і самотності. Ми шукаємо Когось надто дорогого і не знаходимо. Це подібно до наших земних втрат, коли відходять ті, кого найбільше любимо. Заходимо у їхні кімнати, доторкаємось до їхніх речей і, мабуть, відчуваємо те саме, що жінки, знайшовши лише тканини у гробі, якими щойно було повите тіло Спасителя. Мабуть, тоді, коли бачимо речі найдорожчих, що відійшли від нас, варто згадати Ангелове: “Чого шукаєте живого між мертвими?” Христос воскрес! Але це неможливо, бо не вкладається у людську раціональність розуму. Учні не вірять у воскресіння, хоча їх наче і підготовлювали до цієї події – за тиждень до оживленням Лазаря, а ще раніше –  дочки Яіра. Думаю, що коли Христос воскреснув би і у наші дні, ми б теж не повірили зразу, бо так важко людині відмовитись від власного розуму.

У часі Світлого тижня, через читання Євангелії, пригадується дорога до Емаусу. Чому учні не впізнали Христа? Адже вони тривалий час жили із Спасителем, бачили чудеса, молились спільно і ділили трапезу. Євангеліє зазначає, що учні були ніби сліпими, вони не могли впізнати загадкового мандрівника, лише після Його відходу зрозуміли, що втратили шанс діткнутися до Воскреслого. У сучасному світі, де панують нанотехнології, епоха, якій притаманне задоволення абсолютно всіх потреб, відсутня віра. Часто наше інтелектуальне мислення затьмарює прості речі. Ми намагаємось зрозуміти математичні формули, хімічні та фізичні процеси, що відбуваються у Всесвіті, не бачачи маленьких дрібниць поруч, бо у нас втратилось справжнє відчуття чи, зрештою, смак життя. На думку мого улюбленого чеського богослова Томаша Галіка, вся суть християнства сконцентрована у пасхальному світанку, коли жінки-мироносиці радісно біжать від порожнього гробу із вісткою про воскресіння. У цьому невпинному бігу – вся любов, нестримність і відкритість серця. У момент пізнання новини жінки та апостоли не думали про переслідування, неприємності, що виникнуть опісля, вони просто бігли, аби повідомити людству, що його відкуплено. На жаль, такої радості бракує нам, людям раціональної доби, ми не можемо розпружитися у цій наївності, не можемо дати волю почуттям, адже всюди оточені межами інтелектуальних суджень. Зрештою, ми не розуміємо всієї суті пасхального світанку чи, радше, не можемо глибинно відчитати його характеру. Звісно, щорічно ми чуємо одні і ті ж піснеспіви у храмі на Великдень, пам’ятаємо уривки Євангелія, апостольські читання. Проте Пасха не може бути для нас сценарієм наперед, адже тоді втратимо всю суть радості і любові. Можливо, саме тому ми сумніваємось, чи воскрес Христос, чи, можливо, Його тіло вкрали учні, розповідаючи побрехеньки про життя після смерті і божественність. Мабуть, саме тому ми не можемо впізнати обличчя Господнє у дорозі до Емаусу, перебуваючи із Ним у близькій комунікації впродовж всього свого життя. Бо чи не кожен фрагмент із Святого Письма прагнемо верифікувати, тобто перевірити на достовірність фактів, вклавши руки у рани і бік, ніби Тома.

Думаю, що шлях до Емаусу – це глибинна метафора. Часто ловлю себе на думці, що не повнозначно вірю у присутність Бога поруч. Коли трапляється якась важка ситуація, десь подумки проказую молитву чи просто прохання вирішити справу, але до кінця не вірю, що Бог тут, по-людськи не вірю у Його поміч. Сліпота учнів дорогою до Емаусу – це марево наших внутрішніх страхів, особистих думок і проблем, які часто не дозволяють нам вповні пережити молитву чи заважають на Літургії. Через них ми не можемо зрозуміти, що Бог поруч, що Він підтримає і допоможе, варто лише пізнати Його. Часто ця сліпота – це перевага розуму над вірою. Сучасна людина вимагає знову-таки раціональної перевірки всього, що відбулось. Учні пізнали Христа під час трапези, коли Він переломив хліб. Думаю, що це також глибинне розуміння метафорики Євангелія – пізнати Христа можна і потрібно через Таїнство Євхаристії. І це, мабуть, ключова відповідь, яку знаходимо у цьому фрагменті.

Тому нехай наш особистий шлях до Емаусу, впродовж цього Світлого тижня, буде не дорогою сліпоти, але мандрівкою з відчуттям Любові і присутності Воскреслого. Тоді вдасться побороти земну “сліпоту”. Христос воскрес!

Юліана Лавриш

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.