Натовп самотності

16422488_775720419248649_785269928790743694_oКажуть, що всі основні ідеї та сюжети уже записані. Заходиш у бібліотеку, проводиш рукою по корінцях книг – ось вона мудрість поколінь: століть та тисячоліть. Кажуть, що великі уми вже все розповіли. Записали на сторінках своїх рукописів й залишили припадати пилом на потрісканих від часу поличках. Мабуть, в цьому є рація. Є речі, які залишаються не змінними уже ось століттями. Наприклад, людський страх самотності.

Я почала роздумувати про цей феномен більш детально, коли прослухала аудіокнигу творів Едгара Аллана По. Серед його коротких розповідей мою увагу привернула історія, яка має назву «Людина натовпу». Хто не знайомий з цим твором я коротко розкажу. Головний герой твору помічає чоловіка, який постійно перебуває у натовпі, він швидко пересувається містом, щоб не залишати ані секунди на самотності. Герой розповіді вирушає за ним, слідкуючи за такою дивною поведінкою чоловіка. Мабуть, майстер слова Е.А. По хотів закцентувати на неможливості людини побути наодинці з собою в світі, проте у мене склалось трішки інше враження.

За вікном уже була третя ночі, а я сиділа закутана в пледі й продовжувала розумувати над цим твором. Аудіофайл вже давно закінчився на доволі моторошній мелодії (о, атмосфера була ще та). Проте, мої роздуми завели мене геть не до містичних ідей По. Навпаки, вони привели мене до цілком буденних проблем людини і її самотності. Ми всі боїмося самотності. Ми прагнемо перебувати у натовпі, серед людей, часом натовп нам замінює спілкування у соціальних мережах. Часом за собою помічаю, наскільки я боюсь залишатися сама: я пишу людям у Фейсбуці, дзвоню подругам, або просто вмикаю музику в навушниках – це створює відчуття чиєїсь присутності.

З чим це зв’язано? Чому ми, люди, так боїмося самотності? Гадаю, наодинці з собою ми почуваємося неповноцінними. Нам тяжко виповнити волю Божу, адже Бог сотворив чоловіка й жінку, двох людей. Тобто Він дав їм можливість спілкуватися між собою, ділитися думками, сокровенним. Давні казали, що людина – створіння соціальне, яке постійно потребує спілкування. Що ж, це правда. Ми постійно потребуємо спілкування з кимось, адже самотність нас лякає. Ось таке замкнуте коло. Але нам варто пам’ятати, що у християнина не буває самотності. Ми ніколи не є наодинці. З нами поруч завжди перебуває Бог. Він з нами тоді, коли нам радісно, Він йде поруч, коли нам легко й бере нас на руки, коли нам тяжко. Коли ми житимемо з думкою, що я ніколи не буду самотнім, бо мій Бог мене не залишить, – відчуття самотності відступить від нас, й ми будемо щасливими.

Ольга-Марія Гнип

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.