Покров українського воїнства

12166848_10153666482028373_171820716_nВшанування Покрову Пресвятої Богородиці в Україні має особливу історію та традиції. Поруч із молитовним звертанням про заступництво за вірних християн перед усякими лихими підступами ворога людського, сьогодні знову актуалізуються історичні контексти духовної опіки Божої Матері над захисниками Вітчизни – воїнами, що з прадавніх часів віддавали життя за свободу і майбутнє наступних поколінь.

Попри давні витоки літургійної традиції Покрову, такий “мілітарний” контекст найбільше поширився у часи становлення Української Гетьманської держави. Заступництво Пресвятої Богородиці за християнський народ, відображене і в літописних переказах про Аскольдів похід на Константинополь, не могло залишити і вірних дітей Церкви – “християнську міліцію” Європи, запорозьких козаків. Не випадково, головний січовий храм був посвячений Покрову Пресвятої Богородиці. День Покрови був на Січі одним із найбільших свят – тоді ж відбувалися й вибори нового отамана (козацька рада збиралася тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову). Про це писав у 1788 р. навіть французький дипломат Жан-Бенуа Шерер. Першу відому Покровську церкву козаки збудували 1659 р. у Чортомлицькій Січі, а упродовж всієї історії Січі, за дослідженням відомого історика козацтва Дмитра Яворницького, на Запоріжжі було тринадцять церков Покрову Богородиці, похідні Богородичні церковці зводили козаки й під час військових операцій. Особливе пошанування до храму знайшло відображення й у козацькій думі про Самійла Кішку, де оспівано епізод з розподілом “срібла-золота” на три частини – “на святого Межигорського Спаса”, “на Терехтемировський монастир”, і “на святую Січовую Покрову”. За переказами, і кінцевий відхід із Січі, після руйнування та заборон Катерини ІІ, козаки здійснили зі співом тропаря Покрову “Днесь, благовірнії людіє” та винесенням образу Пресвятої Богородиці.

Надзвичайно популярним було вшанування Покрову Богородиці й у Гетьманщині. Так, дослідники відзначають, що з сімнадцяти храмів, зведених у Києві в роки гетьманування Івана Мазепи (1687-1709), три були посвячені Покрові. Сам гетьман був ктитором Покровської церкви при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690 р.). До сьогодні вражають величчю бароковий Покровський собор у Харкові, зведений 1689 р., чи Покровська церква на Подолі у Києві 1766 р., роботи Івана Григоровича-Барського.

Популярність вшанування у козацькому середовищі відображена і в православній іконографії того часу – так, на зображеннях Богородиця покриває захистом київських митрополитів, гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, полковників (наприклад, переяславського – Івана Мировича), козацький стрій тощо. Численні “Покровські” та “Покровки” в українській топоніміці також сягають переважно козацьких часів.

Символічно, що з днем Покрови пов’язана й історія навчального закладу, зі стін якого вийшли кращі представники освіченої старшини – адже саме у цей день 1615 р. Галшка Гулевичівна передала свої спадкові землі на Подолі з усіма будівлями Київському братству, що стало засновником школи, перетвореної у Києво-Могилянську Академію.

Близькою до козацької за духом, політичними та моральними пріоритетами була й боротьба українських повстанців новітнього часу. Зі зброєю в руках довелося відстоювати своє право на життя проти жорстокої антихристиянської навали як зі сходу, так із заходу. Та навіть у назвах підрозділів і військових звань вояки Української Повстанської Армії зберегли спорідненість із давнім козацтвом – ті ж курені та сотні, ті ж хорунжі та осавули тощо. Та й псевдо багатьох повстанців нав’язували саме до славного козацького минулого. Уже на початку Другої світової війни був активізований військовий партизанський рух на Волині – саме там були великі лісові масиви, місцеві мешканці демонстрували високий рівень національної свідомості, що сприяло розгортанню діяльності мережі осередків ОУН. Важливою спонукою для українських військових формувань, за дослідженням Володимира В’ятровича, був і фактор загрози розгортання на Волині совєтського партизанського руху. Саме тому, не зважаючи на розрізненість позицій керівників націоналістичного підпілля та співіснування окремих військових підрозділів, керівництво ОУН(б) здійснило перегляд стратегії дій, і не очікуючи виснаження головних противників – Німеччини та СРСР, було розпочато формування власних збройних сил. Наприкінці 1942 р. позиція волинського керівництва була схвалена Проводом ОУН. А вже рішенням Української Головної Визвольної Ради 1947 р. днем утворення військових частин ОУН було проголошено символічний день Покрову Пресвятої Богородиці та українського козацтва – 14 жовтня 1942 р. І цей день став одним із найважливіших свят серед військових УПА – адже моральне та національно-патріотичне виховання були серед пріоритетів навіть суворих бойових буднів українських героїв. Святкування Покрову відбувалося за участі представників Проводу ОУН, відбувалися богослужіння, промовляли політвиховники. Після “офіційної” частини відбувалися неформальні святкування – виступи хорів, чи власне виконання стрілецьких пісень, обговорення актуальної суспільно-політичної тематики.

Тому указ Президента України про відзначення Дня Захисника України саме 14 жовтня лише підтвердив утверджену століттями традицію вшанування українського воїна. А Покров Пресвятої Богородиці сьогодні стає захистом для українського воїнства, що, як і багато десятиліть чи сотень років тому протистоїть азійській навалі та стає заборолом цивілізованого світу проти доісторичного варварства.

Василь Кметь

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.