Покровительство святого Юрія

dym-e1524143266154Святий Юрій Змієборець, св. вмч. Юрій (Георгій) Переможець – покровитель візантійських імператорів, згодом і українських князів. Св. Юрія за покровителя вважали українські воїни, які співали: «Нам поможе святий Юр, ще й Пречиста Мати, лихо звоювати!». За патрона Юрія Змієборця мають українські пластуни. Він є покровителем і для селян, які цього дня старалися до схід-сонця посіяти цибулю, огірки та іншу городину. Це так трішки з наших звичаїв…
Особливому шануванню святого великомученика Юрія Переможця в Україні-Русі ми завдячуємо князеві Ярославу Мудрому, який був охрещений на честь цього святого. Шануючи свого небесного покровителя, Ярослав Мудрий став ширити його культ землями Давньої Руси. У нашій старій писемності особливого поширення набувають житія святого великомученика Юрія, де особливо розповідається про його посмертні чуда, як у Візантії, так і у києво-руських землях. Головний ідейний зміст цих чуд – святий великомученик є духовним покровителем і визволитилем усієї києво-руської землі. Звичайно, що великий київський князь Ярослав-Юрій Володимирович Мудрий добре знав життя святого і всіляко старався бути подібним до нього.
Відомо, що поряд з Собором Святої Софії великий князь збудував «церкву св. Георгія о престолованії», яка виконувала цікаві функції – в ній поставлялися та висвячувалися єпископи на всі архиєрейські кафедри давньої Київської Митрополії. Князь, вклавши у храм чималі кошти, дуже любив його, молився у ньому, дбаючи про його оздоблення. При цьому храмі було засновано монастир. Із давніх літописних повідомлень дізнаємося, що ця церква завершена була в останні роки життя князя. Коли розпочалося будівництво храму, то будівничі неохоче приступали до споруджувальних робіт. Князь гнівався: «Чому так мало будівничих?», – запитував він у тіуна, який відповідав за справу спорудження храму. «Княже, – говорив тіун, – справа ця твоя владна, бояться люди, що даремною буде їх праця і зарплати вони не отримають». Тоді князь пообіцяв високу зарплатню за будівництво церкви св. Георгія. Храм освятив митрополит Іларіон-Русич у присутності великого князя Ярослава Мудрого з родиною 26 листопада 1051 р. Як відомо ця дата 1051 – це рік поставлення на Київську митрополичу кафедру пресвітера Іларіона з русичів, без згоди на те, Константинопольського Патріарха. Відтоді по всій Русі було встановлене друге святкування на честь св. вмч. Юрія Переможця 26 листопада/9 грудня, так зв. «Юрів День». Інші джерела подають трохи відмінну дату – 1045 р. Київський синопсис 1674 р. чітко вказує на місцезнаходження патронального храму Ярослава Мудрого: «Созда же [Ярослав] и церковь святаго великомученика Георгия от камене, во имя себе от св. крещения данное, по правой стране святыя Софии».
Відомо, що у цьому храмі був похований 1063 року брат великого князя Судислав Володимирович, доля якого була надзвичайно трагічною – він просидів «в прорубі» 23 роки, переживши свого «гнобителя». Дядька визволили із в’язниці сини Ярослава Мудрого і заставили його відмовитися від київського князівського престолу, постригши в ченці і поселивши його у Свято-Юрському монастирі. Він був останнім сином Володимира Великого, так само останнім з посеред синів хрестителя Руси, які на той час були живими.
Князь Ярослав поруч із Софійським Собором збудував церкву святої Орини на честь своєї дружини Інгігерди. Всі ці храми св. Георгія і св. Орини, які були розташовані обабіч дороги перед головним входом до Святої Софії, утворювали своєрідний «Київський Кремль». Прочани, які з півдня входили через Золоті Ворота до граду Ярослава спочатку могли бачити храм св. Георгія та храм св. Орини, а вже потім Святу Софію. На паломників це справляло неабияке враження і можна собі тільки уявити, яку красу з трепетом в душі вони спостерігали своїми очима і що було б з нами, якби ми зараз це все бачили.
До наших днів храм св. Георгія не зберігся. Він загинув під час монголо-татарської навали. Лишень 1674 р. з благословення архиєпископа Лазаря Барановича на місці давньої церкви була споруджена дерев’яна Свято-Юрська церква. Менше аніж через сто років у 1744-1752 рр. на фундаментах стародавнього храму впритул до мурів Софійського монастиря було збудовано кам’яну церкву Св. Георгія у стилі бароко. Особливо велика реконструкція храму відбулась наприкінці XIX ст. Тоді храм набув вигляду так зв. псевдовізантійського стилю. Напевно найбільш цінним у ньому був іконостас XVIII ст. у стилі рококо. Розпис храму на межі XIX–ХХ століть було здійснено відомим художником Іваном Їжакевичем із застосуванням українських народних мотивів. Визначною пам’яткою храму був надгробок Константиноса Іпсиланті, господаря Молдови і Валахії (помер 1816 року), борця за незалежність Греції, що після поразки антитурецького повстання поселився у Києві, який перед знищенням церкви був перенесений до Києво-Печерської Лаври.
Як писав відомий дослідник київської старовини Костянтин Широцький: «Поблизу Георгіївської церкви знаходили вічний спокій і інші іноземці. З 2-ї половини XVII ст. і на початку XVIII ст. тут було протестантське, а можливо й католицьке кладовище».
1934 року Свято-Георгієвський храм було знищено. На цьому місці мав постати будинок для енкеведистів, однак будівлю архітектор Й. Каракіс посунув і фундаменти храму не були повністю забудовані. Зараз на місці храму розташовано скверик.
Археологічні розкопки фундаментів храму провадились у 1934, 1937 і 1939 роках. Частково археологічні розкопки провели і у 1979 р. Власне тоді було встановлено розміри храму і приблизно реконструйовано з висновків розкопок його зовнішній вигляд. Ярославів патрональний храм був п’тинефним, бокові нефи якого являли собою галереї, що не мали апсиди зі східного боку.
Ті храми, які згодом поставали на давніх фундаментах, своєю архітектурою не мали нічого спільного із давньоруським храмом, ктитором якого став князь Ярослав Мудрий.

Митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк)

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.