Про зустріч людини з Богом

Він втомлений спекою, спраглий, подолавши багато кілометрів, прийшов, щоб зустрітись із нею – жінкою-самарянкою. Він міг піти іншою дорогою, спростити собі шлях, але цілеспрямовано ішов до неї. Він відчував, що вона Його потребує, в той час, як вона цього ще не знала. Він знав, що вона грішниця. Він знав це…і все ж ішов до неї. Це була запланована зустріч – Бога і людини….зустріч, яку спланував Він.

12


Вона – проста жінка, заплутана життєвими проблемами, турботами, шукала щастя у земних втіхах. Вона була грішною, самотньою, відкиненою людьми та цілим світом. Її серце було розбите і вона не могла знайти втіхи. Вона – слабка жінка, яка у всій своїй слабкості намагалася бути сильною. Та все ж підсвідомо вона шукала Його – сильного, відважного, Який подарує їй любов і розуміння, не потребуючи нічого взамін. Вона втомилась чекати і шукати Його. І в момент, коли вона відкинула будь – яку надію, сподівання в те, що зустріне Його коли – небудь, Він прийшов…. Він промовив першим, попросивши у неї води. Вона злякалась і намагалась показати Йому, що її серце ані трішечки не збентежилось. Але це все лише брехня, добре замаскована неправда…та страх. Та Він добре знав її серце, спрагле любові. Серце, яке прагнуло любити і ділитись тією любовю зі світом. Серце, яке втомилось бути самотнім та поневіреним. Він не нав’язував Себе та Своєї присутності, лише сказав, що здатен змінити світ, в якому вона живе, доторкнувшись до її серця, зціливши його та наповнивши любов’ю. Вона тремтіла зі страху перед невідомістю, але її бажання любити та відчувати себе любленою перемогло той непевний стан на терезах сумніву. Вона сказала Йому: “ТАК!”
Так, я спрагла Твоєї любові та підтримки.
Так, я хочу змінити своє життя з Твоєю допомогою.
Так, мені і досі лячно, я й досі невпевнено себе почуваю….але я довіряю Тобі. Довіряю Тобі моє майбутнє, усі мої справи та проблеми, усі мої переживання. Я довіряю Тобі моїх рідних, друзів, знайомих… Я з тихою певністю та радістю в серці говорю Тобі – “Так!”
Він зрадів…і посміхнувся, бо віднайшов те, що загубилось і те, що Він так прагнув знайти. Він знайшов її – свою улюблену донечку, яка тривалий час жила без Нього.
Її переповнювала радість та любов. Ця зустріч змінила її. Ця зустріч запевнила її в тому, що мрії здійснюються і не потрібно втрачати надії. Вона почувала себе безмежно щасливою та закоханою. Вона хотіла кричати цілому світу, що нарешті знайшла те, що так довго очікувала. Вона поділилася цією радістю із своїми друзями і тим самим запалила їхні серденька вогником надії та віри, вогником розуміння того, що вони не самотні…ніколи не є самотні. І вона тепер не є самотньою, завдяки Йому – Богу, Який так сильно її полюбив ще від моменту її зачаття…від моменту сотворення світу. Запевнення і розуміння цього давало їй сили жити, любити, радіти, надіятись та вірити.

Автор: Уляна Білоус

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.