Сісти за спільний стіл

o_burenko«Церква, в якій не проповідують Христа, не Христова» – завжди наголошував архієпископ Іоасаф (нині митрополит). Дійсно, кожен християнин (тим більше священик) як громадянин держави має право на патріотичні і, навіть, націоналістичні погляди. Але в храмі, як в посольстві Небесного Єрусалиму, всі повинні бути Христовими – незалежно від національності і кольору шкіри.

На Львівщині, у Дрогобичі, є Виправна колонія № 40. На території в`язниці знаходиться три храми різних конфесій. У нашому храмі Сорока Севастійських мучеників УПЦ трудиться три священики. Хотів би коротко поділитись досвідом цього тюремного капеланства, адже для мене особисто він — дивовижний. Ми служимо Божественні літургії та молебні, а також ведемо Недільну школу. Маємо раз на місяць «День духовного спілкування» – майже цілий день проводимо у в`язниці. Спілкуємось, п`ємо чай чи каву (такі міцні, що дві ночі після того неможливо заснути), читаємо і тлумачимо Біблію.

Найголовніше з усього те, що час тут для мене йде дуже швидко, не вгонишся за ним. Тільки відслужили молебень (обовково молимося за рідних, які на волі), сказав проповідь на Євангельську тему, сіли пити чай, прочитали главу зі Старого Завіту, поговорили і все – слід йти додому. Я зловив себе на думці, що церковні зустрічі з в`язнями мені більше потрібні ніж самим засудженим. Спілкування у в`язниці спонукає замислитись над вічним, духовним, безсмертним. Колись священик Іоан Крестянкін, згадуючи концтабори, говорив так: «У в`язниці зі мною був Бог!» Які змістовні слова! Батюшка сидів в часи комунізму за віру в Христа. А в сучасні пенітенціарні установи за віру в Бога не потрапляють.

Що ж може бути спільного у Доброго Бога і людей, які вчинили злочин? У вечірніх молитвах ми промовляємо слова: «Что Ті принесу, ілі что Ті воздам, Великодаровитий Безсмертний Царю?» Що ми можемо принести Творцю? Адже все, що у нас є – Його – Він нам дав. Пророк Давид відповідає на це запитання у 50-му псалмі: «Жертва Богу дух сокрушенсердце сокрушенно і смиренно Бог не уничижит…» Кожна людина мусить схилити свою совість до добра, тим більше в`язні покликані змінити своє життя до благої позначки в системі моральних цінностей.

Священики у ДВК № 40 виконують високу місію «зазивачів», які закликають підсудних у Царство Боже. Уподібнюючись ангелам із сурмами, які нагадують ведіння апостола від 70-ти Єрма, які він виклав у своїй книзі «Пастир». Отці приносять кожному за гратами Благу звістку – Христос Своїм воскресінням переміг гріх, прокляття і смерть. Він визволив нас ціною Свого життя! Ми вільні! Вільні від гріха! І як брудну сорочку ми очищуємо водою і миючим засобом, так і свою совість омиваємо від гріхів у Сповіді та Причасті.

За столом в кімнаті священика (так називається місце, де ми збираємось) зустрічаються багато всіляких людей. Спочатку говоримо по Біблії, а потім кожен озвучує запитання та ділиться своїми роздумами. В основному питання виважені, обдумані, багатозначні. Мені дуже приємно, що наш стіл об`єднує різних людей. З одного боку столу сидять «сепаратисти», з іншого «бендерівці», якими лякають російських дітей. Всі говорять про Бога, світ і поламані долі. В мирі і повазі один до одного ми розмірковуємо про переміну цінностей народу, важкі часи для християн і наше спільне майбутнє.

Наш стіл «переговорів» стає центром Землі. Мені, як священику, приємно бачити людей, які мають різні політичні погляди, але стримують себе і все в нашій ситуації перемагається вірою в Христа. Ми починаємо молитви разом – читаємо, співаємо. Кожен, незалежно від віросповідання і світогляду, у нашому храмі молиться мовою серця, хоча при цьому говорить або слов`янською, або українською. Бог тут близько. Поряд…

За нашим столом люди намагаються допомогти один одному, підтримати, зарадити. І я впевнений в тому, що Бог посеред нас! Він там у тій комірчині – де панує дух толерантності і любові, дух радості і підтримки, дух благодаті і єдності!

Протоієрей Діонісій Буренко