Церковний дрес-код: чи є свобода для вибору?

Перший погляд спостерігача завжди спрямований на зовнішній вигляд людини. Саме тому кожен із нас намагається через свою зовнішність привідкрити двері до свого внутрішнього світу. Дуже часто стиль вказує на приналежність до певної групи. Сьогоднішня молодь із легкістю може перелічити основні атрибути різних молодіжних субкультур. Дорослі ж відчувають різницю між походом в театр та походом на концерт, тому підкреслюють цю відмінність своїм зовнішнім виглядом. Зі сказаного можемо зробити висновок, що зовнішність неодмінно відображає внутрішній стан людини.  

Постає важливе питання: а чи потрібно дотримуватися певного дрес-коду у Храмі?

23ріл

Для того, щоби на нього відповісти не авторитарним переліченням предметів у двох антитетичних категоріях «можна/не можна», ми спробуємо раціонально зрозуміти доречність певного особливого стилю.

Найперше потрібно зрозуміти, що таке Храм. Для будь-якої релігії культове місце – це простір, де скінченне зустрічається із Безкінечним. Таке місце неодмінно освячується присутністю Безкінечного, яке проявляється у славі. Християни мають просте, але глибоке розуміння власного культового місця: Храм – це дім Божий. Звідси неодмінно випливає усвідомлення того, що відвідувачі є гостями в цій будівлі, власником якої є Безкінечний Цар. Жителі античних чи середньовічних царських держав апріорі розуміли, як потрібно постати перед їхнім місцевим царем, натомість сучасній людині значно важче усвідомити цей делікатний момент: Цар Всесвіту заслуговує до себе особливої поваги.

По-друге, важливо усвідомити різницю між християнським етикетом і мораллю. Етикет вказує на вихованість і повагу до інших. Можна сказати, що етикет – це певний спосіб подати себе іншим. Зазвичай виховані люди зважають на найменші дрібниці у своїй поведінці та мають відмінне відчуття місця й часу. Як дивно виглядало би для нас бачити священика в ризах, який з кадилом входить в автобус! Так само дивно бачити в Храмі людину в шортах, майці та капцях. Подібна поведінка вказує лише на те, що ця особа абсолютно не має відчуття місця і часу. І, як можна було помітити, тут не йдеться про моральну оцінку даної поведінки, але про те, що сам розум стає суддею та вказує нам на те, що є правильним і що таким не є. Ми, звичайно, можемо сказати, що одягатися надто відкрито є гріхом, але лише за умови, що знаємо наміри людини.

І тут ми підходимо до наступного пункту – привернення уваги. Потрібно розуміти, що в Храмі ми творимо спільноту разом із Творцем. Усвідомлення такого пасажу дозволить нам уникати будь-якого егоїзму. Цей пункт стає каменем спотикання для багатьох вірян. Часто кожен хоче підкреслити свою релігійність в особливий спосіб, і це найкращий момент, щоби впасти у крайній духовний егоїзм. Під суворі правила цього пункту підпадають не лише ті, які хочуть привернути до себе увагу через одяг, але й всі ті, які моляться приватні молитви під час Літургії, вигадують нові релігійні жести, клякають тоді, коли цього робити не потрібно та багато іншого. Духовний егоїзм є найпідступнішим нашим ворогом, бо він хоче подати те, що ми вважаємо особистим благом, як загальне добро для всіх присутніх, але очевидно, що так не є. Духовна гордість руйнує церковну єдність ізсередини: вже немає єдиного духовного тіла, яке творить спільноту з Безкінечним, але є окремі індивіди, котрі щосили намагаються підкреслити свою унікальність і свою особисту єдність із Творцем. Привертання уваги порушує не лише єдність, але й вказує на абсолютну неповагу до присутніх. Тому, одягаючись до Храму, необхідно ставити собі питання про комфорт інших біля мене. Якщо, вочевидь, я буду надмірно вирізнятися, то краще надати перевагу скромнішому одягу.

Пройшовши шлях від усвідомлення Храму до духовного егоїзму, можемо зробити наступний висновок щодо дрес-коду в Храмі: скромно, але охайно. Нехай саме ця формула стоїть перед вами, коли будете надавати перевагу одному одягу над іншим. Святковий одяг особливо підкреслює настрій і створює особливу атмосферу.  

Залишилось ще декілька важливих питань, які турбують свідомість тих християн, що детально вивчають Писання і можуть зустріти певні приписи в листах апостолів щодо одягу в Храмі. Потрібно сказати, що ми живемо в різних епохах і більшість із того, що ми робимо зараз було б абсолютно неприйнятним для ранньої Церкви. Але знову ж таки, потрібно розрізняти етикет і мораль. Наше поняття норми відрізняється від того поняття, яке мали ранні християни, тому чітке нерозсудливе дотримання абсолютно всіх приписів зробить із нас нерозумних фарисеїв, які настільки переймались тим, щоб дотримуватися всього написаного, що пропустили найважливіше. Тому довга спідниця і хустина не є православним церковним законом, але швидше традиційною порадою. Інакше кажучи: якщо не можеш визначитись із одягом, то краще одягайся так. Ця особиста ініціатива прихожанок не є загальною нормою для всіх. Наприклад, у нашій українській традиції прийнято, що одружена жінка повинна покривати голову в Храмі, а неодружена не має цього робити. Також прийнято, що всі чоловіки у Храмі головних уборів не носять. Але ми, очевидно, не можемо сказати, що наші місцеві традиції є загальним правилом для всього християнства. Тому ще раз зауважу, що у виборі одягу на першому місці завжди повинні стояти розсудливість і скромність.

У Храм ми приходимо, щоби творити єдність з іншими, а свою унікальність потрібно виявляти далеко не через одяг, прикраси, парфуми, поведінку та інше.  Ідучи до Храму, ми маємо нести свій скінченний Дух, який прагне до єдності з Безкінечністю. Потрібно бути дуже уважними, щоб наша зовнішність не стала причиною ізоляції, бо так ми стаємо бар’єром – як для нас самих, так і для інших. «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (І до Кор. 6,12).

Автор: Юрій Кріль

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.