“Вкажи мені, Господи, путь”

о_назарійКоли прочитав блог Єлизавети Сівец, то був збентежений, але відповідати на цей роздум, зважаючи на те, що різні обов’язки та клопоти забирають весь свобідний час, не мав наміру. Тим більше, що мій колега Володимир Мамчин вже дав досить достойну відповідь дівчині. Зрештою, подумав собі, а чи Христос відповідав би? Думаю, що ні. Він мовчав, коли Пилат питав про Істину, Він мовчав, коли відповідати було марно… Та все ж… “Завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням” (1Петр.3:15). Цей заповіт апостола Петра не дає спокою моєму християнському серцю, серцю священика, вимагаючи матеріалізувати і свої контрроздуми.

Від нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всіх привітним, повчальним, незлобливим, з лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння до пізнання істини” (2Тим.2:23-25). Отак Апостол Народів, святий Павло радить нам поступати тоді, коли ми наближаємось до дискусії, особливо дискусії богословського характеру. А це саме той випадок. Передусім, кожен має право на свою думку. І це право дав Сам Бог, коли обдарував нас свободою: свободою вибору, свободою діяльності, свободою слова, свободою бути вільними. На жаль, вільними навіть від Нього. Якщо Творець ніколи мене ні до чого не змушує (Він лише радить), то чи маю право змушувати я когось? Ні! Наш вибір – це наше святе право. Навіть якщо цей вибір не для нашої користі.

Отож, перше, що дуже мене вразило, то це не зовсім точне розмежування авторкою різних понять. Складається враження, що для неї релігія і культ – це тотожні поняття. Причому ці поняття не мають жодного відношення до віри. “Бог – це не молитви, свічки і поклони в підлогу”. Абсолютно вірно! Там, де молитва – це механічне повторювання слів, де свічка – це магічний засіб для “відмазки”, де поклони в підлогу – це афіша праведності – там Бога немає. І віри там немає, і релігія там – фарс. Але щира розмова з Батьком, відкрите серце до Його слів – це молитва. Без цього вірити в Бога (немає значення у якій релігійній системі) неможливо. Неможливо говорити, що “Бог поруч у найскладніші моменти. Коли мені самотньо, коли я у відчаї, коли я сумую за домом. Він просто сідає поруч, витирає мої сльози і підсовує ближче заспокійливі ментолові цукерки”,– і при цьому не розмовляти із Ним. Отже молитва – це елемент віри. А що таке віра? Якщо говорити філософськими поняттями, то віра – це суть, а релігія і культ – це форма. Не існує суті без форми. Якщо людина не є прихильником жодної релігії, як у випадку з Єлизаветою, але вірить у Бога і звертається до Нього в молитві, то вона вже сповідує релігію. Зважмо, що навіть атеїзм – це теж релігія. Отже кожна людина підсвідомо прагне бути дотичною до релігії. А от якої релігії – це зовсім інше питання.

По-друге, у авторки склався вкрай неправильний стереотип Бога. Бога НЕМОЖЛИВО вповні охарактеризувати. Будь-яка спроба описати Бога буде ефемерною. Не може людина вмістити Бога. Єдина найвдаліша якість, яку ми можемо дозволити у позначенні Бога – це любов. Він – Любов. “Не знаю, що це – космічна енергія або самонавіювання,- запитує себе Єлизавета,- але Бог танцює разом зі мною під улюблені пісні, читає зі мною найкращі книги, гуляє босоніж по пляжу, збирає малину, фотографує море, співає пісні в галасливій компанії біля багаття. Він поруч, коли я роблю що-небудь разом з мамою, коли розмовляю з подругами, гуляючи Сімферополем під час заходу сонця, коли, звернувшись в ковдру і потягуючи какао, дивлюся фільми про Гаррі Поттера з сестрою”. Дозволю собі дати відповідь: це-таки самонавіювання. Бог справді присутній при всіх цих моментах життя. Але присутній як спостерігач. Не безликий абсолют, а цілком реальний Спостерігач. До речі, Бог спостерігає не тільки тоді, коли ми добрі і щасливі, але й тоді, коли чинимо зло і гріх. Він тоді теж поруч. Це варта пам’ятати. А як Учасник Він присутній тільки тоді, коли серце повниться любов’ю.  Якщо ми бачимо людину, з якої просто ллється любов (не плутати із захопленнями і пристрастями), яка живе добротою, щирістю, привітністю, милосердям, співчутливістю, то обабіч такої людини справді іде Бог. Така людина ніколи не ставить собі питання: потрібна їй релігія, чи ні…

Я згідний із тим, що не кожній людині потрібна ікона, щоб помолитись. Тим більше, що Святе Письмо закликає нас молитись постійно, не залежно від того, чи ми в храмі, чи вдома перед іконою, чи в полі обробляємо землю, чи в лісі збираємо ягоди. Зрештою, безліч святих жили десятиліттями в пустелях і печерах, не маючи змоги відвідувати храми. Але це зовсім інша історія і ситуація. Я згідний, що для того, щоб попросити у Бога прощення за свої вчинки не завжди потрібен священик. Більше того: ми повинні щодня творити свій покаянний подвиг сам на сам із Богом у вечірній тиші своєї кімнати. Я згідний, що “Бог – це не релігія, а релігія – це не Бог”. Бо тоді релігія, як зв’язок із Богом, перетворюється справді на магію, де кожне слово, кожна буква мають значення для підкорення собі бога. Підкорення у своїх меркантильних цілях. Але релігія – це шлях. Ми не можемо дійти до мети, дійти до пункту призначення без мапи. Релігія – це мапа, яка вказує, де дорога, а де болото, провалля і непрохідні хащі. У цьому ж контексті священик – це провідник, людина, яка добре знає місцевість і провадить, керуючи мапою. Священик – не жрець, не волхв і не оракул. Священик – провідник Божої благодаті. Він знаряддя, яке обирає Бог для допомоги мандрівникам. Бог обирає, дає силу і підтримує. Священик же повинен розвивати цей Божий дар, не закопувати, не нехтувати ним, а невтомно розвивати. Судячи з розповіді Єлизавети, їй не траплявся добрий провідник. І це не її вина… Її вина тільки у тому, що вона більше не спробувала шукати. Що дитячі, юнацькі і підліткові розчарування зупинили природні прагнення душі і відкинули її від релігії, яку вона ще не встигла пізнати. “Вкажи мені, Господи, путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою” (Пс. 142:8). Якщо ми не шукатимемо Бога, то Він, як і релігія, може пройти десь поруч…

                                                                                                      прот. Назар Лозинський

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.