«Втрачене» покоління

ya-2-1 (1)Життя проходить… Ми щосили спішимо жити і не завжди встигаємо заскочити у вагон поїзда-часу. Літні люди з жалем і захватом розповідають про своє повоєнне дитинство та важку, але також романтичну «колгоспну» юність. Махаючи рукою на прийдешні покоління, розповідають, що вони бачили справжнє життя. Старші вчителі стверджують, що з кожним роком діти все гірші і гірші. А в чому ж справа? Чому в епоху прогресу та технічних інновацій діти мають тенденцію – «псуватися» і з кожним  поколінням стають гіршими?

Сьогоднішня молодь вміє під`єднуватись «WI-FI», але не вміє просити  прощення; знає як зайти в Інтернет, але не знає як зайти до храму; знає, що таке боді-арт і пілінг, але зовсім не знає, що таке вірність і честь; вміє читати «Windows» та «Instagram» англійською, але не може прочитати «Господи помилуй» слов`янською.

Молодь живе зараз і сьогодні…У її житті загалом роль Церкви навряд чи велика, бо сучасне покоління є дезорієнтованим, на відміну від тих, хто жив 50 — 60 років тому. Тоді існували певні ідеали, хоча вони були багато в чому помилковими, адже ґрунтувалися на «підмінних» атеїстично-ідеологічних схемах. Слід зауважити, що багато радянських лозунгів було взято з Євангелія і «підфарбовано» комуністичними фарбами, навіть відомий всім заклик: «Хто не працює, той не їсть» — слова апостола Павла (хоча мало хто про це знає) (Сол. 3:10).

Молоді негайно потрібно задуматися над своїм життям, адже вона – це плоди дерева (старшого покоління), тобто наше майбутнє. А це майбутнє «пропалює» своє життя в соцмережах та клубах, для них важливіший «лайк» під фото у «Facebook», ніж поговорити з батьками або помиритися з сусідом. Справжньою дилемою в наш час є вибір прального порошку або зубної пасти, а не відновлення приспаної совісті. Ми нехтуємо своєю духовністю заради неякісних життєвих вражень та дешевих спецефектів. З себе робимо напівфабрикат сучасної людини – легше піти до психолога і ковтати пігулки, ніж піти в храм до Причастя та Сповіді.

Сучасна молодіжна культура робить виклики, і юнаки та дівчата реагують та відповідають на них. Ми готові важко працювати і заробляти більше грошей, але при першій же нагоді «спустити» весь кеш на підозрілі інтереси та сумнівні розваги. Ми можемо йти по головах заради влади, впливу та грошей. А  що ж? Головне задовільнити споживацькі потреби. Немає перепон заради досягнення особистої мети. Дівчині легше вийти заміж за багатого «папіка» і, живучи в достатку, все життя вернути від нього обличчя, ніж жити в мирі і любові у старенькій «хрущовці». Любов перемагається матеріальністю. Навіть з`явилась сучасна молодіжна приказка: «Бабло перемагає зло». Адже молода людина переконана, що гроші керують всім. А це суперечить тим ідеалам, які проповідує Церква!

Сучасна «надлюдина» забула, що купивши піаніно, вона ще не стала музикантом і, головне, за гроші ніколи не купити сімейний затишок. Іспанське прислів`я підтверджує сказане вище: «Бідні шукають достатку, а багаті щастя»!

Варто підмітити ще одну закономірність – дітей виховують новими європейськими програмами розвитку етики та моралі, а в цей же час збільшуються будинки пристарілих. Не хочеться вірити, що покоління людей, які виховувались «особливо-морально» зневажають п`яту заповідь та традиції нашого народу і здають своїх батьків у геріатричні пансіонати.

На жаль, в наш час побутує думка, що не обов`язково приходити до церкви, щоб вести праведне життя. Але якщо не звертатися до Бога, то можна потрапити під вплив сили диявола, який «ходить як лев рикаючи, шукає, кого б пожерти» (1 Пет. 5:8). Не можна зберігати нейтралітет, як на війні не можна встановити «персональний мир». Не слід також думати: «я прийду до церкви лише тоді, коли мені це буде необхідно й це буде вважатися вірою». Потрібно пам`ятати, що таке ставлення до віри є меркантильним. Якщо, наприклад, хлопець хоче повернути дівчину, з якою посварився, то він вважає, що можна просто поставити свічку й усе владнається. Мотивує позитивний результат тим, що «ну, я ж свічку поставив Тобі Боже…» І ще дивується: «Невже Богу важко мені допомогти, Він же всесильний!» Але ж Господь нам нічим не зобов`язаний, навіть навпаки. І скільки б свічок той не ставив, це не допоможе, якщо немає істинної віри, надії та любові. Актор Петро Мамонов гарно підмітив: «Ти обстався свічками і обвішайся хрестами, але якщо любові не маєш, то нічого не допоможе».

Неправильно згадувати Бога лише в кризових ситуаціях: «Мені зараз боляче, але я помолюсь — і на душі стане легше та тепліше». Ми думаємо, що Господь це «світло в кімнаті», коли нам  треба, то ми його вмикаємо. А коли все гаразд – вимикаємо. Але молитва повинна бути душевною потребою і духовною поживою щодня.

А як же залучити молодь до Церкви та осмисленої молитви? Ось єпископ Волинський і Луцький Палладій (Камінський) (на кафедрі 1952 — 1956), по словах духовних чад, залучав молодь по-своєму. У будні вечори, він виходив і замітав подвір`я біля собору. Одного разу він побачив двох молодих людей, які виходили з вечірньої і попросив йому допомогти підмести осіннє листя. Наступного вечора, коли владика вийшов на звичну роботу, його вже очікували шість молодих людей з мітлами.

Християнські цінності і голос Божественної моралі відновлюють зруйноване гріхом життя юнака чи дівчини та допомагають «відбудувати» систему координат правильного  життя. Саме у Церкві молода людина зустрічає ровесників, які своєю поведінкою показують реальність життя у чистоті та здоровому глузді. Тут можна пізнати, що свято і хороший настрій не залежать від спиртного, дорослішати можна без цигарки в зубах, а отримувати нові враження не від наркотиків.

Церква – це зібрання віруючих людей. Людей з різними темпераментами, характерами, уподобаннями, але людей, поєднаних однією метою і спільним інтересом. Тут молода людина зростає у вмінні любити і приймати інших, прощати, бути терплячою, турботливою, вчиться відповідальності: дотримувати слово, служити іншим, усвідомлювати свою роль у житті інших людей.

Звичайно, Церква сьогодні всіляко намагається залучити молодь до Євхаристичного життя. Пропонуючи молоді брати участь у благодійних проектах, акціях, храмових службах, церква тим самим допомагає юнакам та дівчатам зростати у бажанні жити життям корисним для інших. Вони крок за кроком здобувають досвід у реалізації своїх талантів, здібностей не заради власного егоїстичного задоволення, а заради ближніх.

Хлопці й дівчата, які не пізнали Бога пливуть по течії бурхливого життя з найменшим опором, вибираючи лозунг: «Необов’язково ходити в церкву, головне – вірити в серці». Юні душі з готовністю підхоплюють цю думку: адже це звільняє їх від відповідальності підкорятися певним критеріям та правилам. А ось у храмі молодь вчиться бачити справжню сутність краси. Із телебачення, глянців та рекламних щитів світ пропонує свої еталони гарних та успішних людей. Дивлячись на них, дівчата і хлопці намагаються наслідувати їх, щоб стати хоч трішки схожими на цих моделей. І якщо це не вдається, наступає криза, депресія, невдоволеність собою. Церква переконує, що кожна людина без винятку має свою «індивідуально-власну» красу, адже носить на собі образ Божий. Гарна людина тоді, коли вона гарна всередині. Зовнішня привабливість не є критерієм краси. Слід пам`ятати, що це тільки оболонка. На противагу усміхненим обличчям з журналів, які часто є далекі від Бога і тому духовно виглядають потворно, Церква звертає увагу молоді на святих і Самого Христа. Саме в храмі людина пізнає істинну красу, красу спокою і радості. Людина, яка перебуває на молитві перед іконою, сама вбирає в себе риси іконічності – стає і тілесно, і духовно красивою.

Варто наголосити, що саме Церква може дати молодим людям розкриття себе як особи унікальної. Сьогодні молода людина вагається з вибором своєї професії, обранням супутниці для сімейного життя і т.д. Апостол Павло говорить: «Є різниця між дарами милості», проте «Дух же той Самий» (1Кор.12:4). Отож, кожна людина свої особливі дари-таланти відкриває у Церкві через Духа Святого. І якщо світ щодня впевнено переконує молодих людей бути такими, як усі, слідувати за модою і т.д., то у Церкві Христовій формуються індивіди, які готові виступити проти закоренілих норм гріховності. Ці люди справді будуть готові стати «білими воронами» серед сірої маси зла та матеріальності, коли свідчення Христа вимагатиме впевнених дій воїнів світла.
Із всього вищесказаного можна зробити висновок, що роль Церкви для української молоді без перебільшення є надзвичайно великою. Тому нам, як справжнім християнам, потрібно прагнути допомогти дозріти іншим молодим особам у Церкві і пам’ятати, що Ісус Христос, котрий заснував спільноту віруючи у Нього людей, залишається в ній до кінця віків і оживляє всі наші добрі починання.

 Протоієрей Діонісій Буренко, священик Львівської єпархії УПЦ

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.