Єдність Церкви – у єдності сердець

1    Якщо б здійснити опитування, яка тема сьогодні є популярною у журналістському просторі, мабуть, ми б побачили, що питання надання Томосу, було б одним із топових. Це прикро і радісно водночас. Прикро, бо часто це питання виходить поза межі богословського виміру, стає політичним, його коментують ті, хто зовсім не має ніякого стосунку до Церкви ні на рівні ієрархії, ні навіть не будучи мирянином.

А радісно, бо нарешті для нашого суспільства питання духовного рівня має ті ж пріоритети, що і проблеми інших суспільних вимірів. Зважаючи на моніторинг українського медіа-простору, можна зрозуміти, який ресурс обрав для себе певну інформаційну кампанію щодо висвітлення процесу діалогу з Константинополем. Зокрема, таким індикатором стали події 27-28 липня 2018 року, коли журналісти коментували події щодо відзначення 1030-ліття Хрещення України-Русі. Нещодавно стало відомо, що 31 липня Патріарх РПЦ Кирил відвідає Константинополь і матиме офіційний візит зі Вселенським Патріархом Варфоломієм. Це, до речі, стало також приводом для коментувань. Я не є членом комісій та делегацій, які їздять у Константинополь, можу лише посилатися на думки осіб, які займаються вирішенням цього питання. Зокрема, нещодавно відомий український релігієзнавець Людмила Филипович у розмові із журналістами «Громадського радіо» зазначила, що томос щодо надання української автокефалії написаний, а візит Патріарха Кирила нічого не змінить. Також на початку липня директор Департаменту у справах релігії та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш зазначив, що проголошення томосу відбудеться за місяць-два. Безумовно, є сили, які не хочуть, щоб томос був наданий Україні. «Абсолютно всі це розумують, бо для Росії визнання Томосу – це одночасно прощання з її амбіціями як найчисельнішої і таким чином найвпливовішої Церкви. Звичайно, ніхто свідомо не буде погоджуватись на те, щоб зменшили зону свого впливу. Тому абсолютно очевидно, що Москва буде проти», – зазначив у своєму коментарі для «Релігійної правди» Андрій Юраш. Вивчаючи історію інших православних церков, які є у світі, розумієш, що єдність Церкви — це надто важливий момент. Коли є духовна єдність — це дуже важливо для самої держави. Мені б хотілося, щоб в Україні була єдина Церква, це дозволило би подолати бар’єри між нами, з’єднати суспільство. Такі висновки можна зробити на основі вивчення історії інших православних канонічних Церков. Зокрема, кілька років тому доводилось досліджувати історію Болгарської Православної Церкви. Мабуть, якби не єдність Церкви, не було б єдності держави. Мене зразок служіння Патріарха Євфимія, що належить до періоду Другої Болгарської Патріархії, який зібрав навколо себе цілу школу церковних письменників із болгар, сербів, московітів, і сам залишив кілька творів. 1393 року, під час кривавої війни болгар з турками, він, за відсутності царя, був правителем і опорою для свого народу. Святитель показав високий приклад християнської самопожертви, рушивши до табору турків просити їх про помилування ввіреної йому пастви. Турецький воєначальник був здивований цим подвигом Патріарха, прийняв його досить ласкаво і відпустив з миром. Це приклад справжнього Батька Церкви, який опікується своїми дітьми-вірними. Хоча питання болгарської автокефалії було доволі важким, адже Церква то отримувала незалежність, то втрачала, але це допомогло сформувати навколо Церкви болгарський соціум.

Тому надання томосу Україні – важливий момент. Хоча, мабуть, не варто плекати ілюзій, адже надання документа не вирішить миттєво всіх проблем. На мій погляд, три православні гілки, які є в Україні, є трьома спільнотами, які живуть різним життям як три окремі сім’ї. Якщо їх усіх з’єднати, це буде болюче на перших порах. І, певно, необхідно кілька десятиліть і кілька поколінь духовенства для того, щоб дійти до спільного знаменника. Хоча, здавалося б, літургійно це однакові речі. Але об’єднання буде стосуватися не лише літургійних особливостей, а й ієрархічних, адміністрації цієї єдиної Церкви. І тут з’являться різнобічні думки, бо адміністрування — це завжди важке питання. Хто буде очолювати, які єпископи, як їх обирати, як обирати главу Церкви? Це буде складно, але нам варто прямувати у цьому напрямі, тому що духовна єдність дуже важлива для держави. І думаю, що треба відкласти особисті амбіції та пріоритети.

Ми розуміємо, що єдність Церкви неможлива без духовного рівня, без єдності сердець. Часто на телеканалах можна почути «Українська Православна Церква Митрополита Онуфрія», «Українська Православна Церква Патріарха Філарета», тоді у мене виникає питання до колег – а де Христос? Де Христова Церква? Хотілося б, щоб питання про автокефалію не було перетягуванням каната, а глибинним розумінням, що важливо для Христової Церкви, для України.

Автор: Юліана Лавриш

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.