Перегляд або прослуховування теле- чи радіотрансляцій не може замінити реальної участі в них.
Однак є одна окрема подія, з якою Церква пов’язує ті ж самі духовні дари, незалежно від того, чи ми беремо участь у ній безпосередньо, чи через засоби масової інформації. Більшість із нас, напевно, спостерігали за трансляцією різних релігійних урочистостей по телебаченню чи в інтернеті, або слухали їх по радіо. Ми найчастіше використовуємо цю можливість, коли не можемо з якихось причин брати безпосередню, особисту участь у події, що нас цікавить. Це можуть бути дуже різні ситуації — від перебування в лікарні до неможливості дозволити собі поїздку у віддалене місце, наприклад, на Всесвітній день молоді в Панамі. Євхаристія по радіо або по телебаченню — не така вже новина, як може здатися. Сьогодні в Україні ми можемо дивитися або слухати теле-, інтернет- або радіотрансляцію Різдвяної чи Великодньої Святої Меси з Ватикану та українських храмів різних конфесій, чи навіть недільну Службу Божу, яку транслює EWTN із храму св. Олександра в Києві. Розвиток засобів масової інформації в цьому разі приносить багато користі. Для величезної кількості людей — хворих, стражденних, ізольованих, ув’язнених, інтернованих, військових — можливість хоча б у такий спосіб брати участь у Святій Месі й урочистостях стає неоціненною допомогою та радістю. Добре, коли є шанс слідкувати за святкуванням за участю Папи Римського на площі св. Петра в Римі, на пляжі Копакабана або в Бжегах біля Кракова, якщо не вдалося бути там особисто. Однак іноді виникають сумніви щодо того, як ми повинні поводитися у такий ситуації. Чи правильно пити чай під час папської проповіді, яку ми слухаємо наживо через інтернет? А як щодо освячення Дарів під час Меси, яку дивимося по телебаченню? Можемо залишитися на горезвісному дивані, чи треба встати або навіть стати навколішки перед екраном? Чи повинен я перехреститися, коли чую слова благословення по радіо? Багато що залежить від ставлення, з яким ми дивимося або слухаємо трансляцію. Звичайна цікавість диктує нам одну поведінку — бажання певним чином брати участь у трансляції події. Коротко кажучи, йдеться про те, чи я хочу просто подивитися, «як це там виглядає» — чи хочу з’єднатися духовно зі спільнотою вірних навіть за тисячі кілометрів від столу, на якому стоїть мій ноутбук або телевізор. Важливу роль у цьому також відіграє наша особиста чутливість, якої не слід недооцінювати. Стати навколішки перед екраном — це, вочевидь, маленьке перебільшення, яке може викликати усмішку на обличчі; але я не раз бачив літніх людей, замкнених у своїх помешканнях, які, коли чули «беріть і їжте», ставали навколішки перед телевізором або радіоприймачем так зосереджено, що це зворушувало мене, а не розважало. Звісно, перегляд або прослуховування трансляції Святої Меси в жодному разі не замінить реальної участі в ній. Коли не маємо такої можливості, варто насамперед пам’ятати про практику духовного причастя, яке з духовного погляду має нескінченно більше значення і цінність, ніж навіть найуважніше стеження за медіатрансляцією. У чому воно полягає? Це добре пояснює францисканець о. Богдан Коцанда: «Насамперед, треба пробудити в собі живу віру в присутність Ісуса. Можна з цією метою відмовити акти віри, надії та любові, або використати іншу, спонтанну молитву своїми словами. Потім — довірливо відкрити своє серце Богу і помолитися ”Отче наш”, прийнявши покірну поставу Божої дитини. Коли досягнемо такого стану духу, — попросити Ісуса прийти до нашого серця і жити в ньому. Потім відмовляємо, як і під час Меси, ”Агнче Божий”, і уявляємо Христа, який приходить до нашого серця. У тиші цієї духовної події потрібно тривати кілька хвилин. Потім ми прославляємо Бога і дякуємо Йому за отриману благодать. Прийняте таким чином духовне причастя можна повторювати протягом дня багато разів. Це дуже сприяє духовному поступу». Саме спостереження за Месою по телевізору або по радіо не замінить реальної участі в Євхаристії, хоча може бути корисним у здійсненні акту духовного причастя. Однак є одна окрема подія, з якою Церква пов’язує ті ж самі духовні дари, незалежно від того, чи ми беремо участь у ній безпосередньо, чи через засоби масової інформації. Це благословення Urbi et orbi — урочисте папське благословення, яке він уділяє «Місту (Риму) та світу» лише кілька разів на рік. Приймаючи це благословення в реальному часі (тобто “наживо”), а також за посередництвом телебачення, радіо або інтернету, можна навіть отримати повний відпуст. І тоді насправді й на сто відсотків варто і треба зробити знак хреста перед екраном.
Переклад CREDO за: о.Міхал Любовицький Aleteia
Джерело: CREDO
Повязані записи
