Післявоєнний світ із задоволенням читав антиутопії Орвелла, Гакслі чи Бредбері. Там людина знаходила сюжети, які викликали цікавість, але аж ніяк ніхто б не подумав, що колись все це може стати реальністю.
Тоталітарний інформаційний контроль видавався дуже далеким і недосяжним. Читач ніколи би не подумав, що рядки про те, що колись існуватиме світ інформаційного тоталітаризму так швидко стануть реальністю. Наукові фантасти передбачили, що колись людина житиме серед моніторів, які називатиме «Моя Сім’я», але забуде про любов, співпереживання, жаль та інші типово людські якості.
Сьогодні ми можемо спостерігати цікавий феномен – євангельський ближній поступово стає далеким, а ближнім стає далекий ідеал із віртуального світу. Знову актуалізується діалог Ісуса з учителем Закону: «А хто є моїм ближнім?» Інформаційна шизофренія, у якій знаходиться людина, стирає уявлення про відстань. Може видатися, що поняття Ближнього і Дальнього більше не мають сенсу, бо одним порухом «мишки» далекий стає близьким. Але чи стає він ближнім?
Людина живе у двох світах: реальний, який не приваблює своїми обмеженнями, недосконалостями, та віртуальний, де немає ні обмежень, ні обов’язків. Так поступово людина жертвує реальним світом на користь віртуального. Ближній перестає бути цікавим, бо ми щодня можемо бачити його недосконалості, слабкості та інші неприємні якості. Віртуальні люди абсолютно інші. У них немає недосконалостей, бо вони завжди гарні, сильні, щасливі, їх хочеться наслідувати. Солодка утопія завжди манила своїми краєвидами. Людину перестає цікавити ближній, який знаходиться поруч, але починає цікавити дальній, який манить своєю досконалістю.
Суб’єкт являє собою психофізичну єдність, а тому взаємозв’язок душі і тіла мусить бути встановлений гармонійно. Людська душа також має певні потреби, як і людське тіло. Вона також потребує поживи для свого існування і харчується вона щирими емоціями, реальним досвідом, молитвою, співпереживанням. Всі ці елементи належать до реального світу, бо віртуальний світ не може наситити душу. Замість насичення душа отримує знеболювальний засіб у вигляді техніки, який тимчасово притупляє біль, змушує людину забути про некомфортні запитання сенсу. Подібні інтерогативи завжди були важкими і вимагали неабиякого пошуку, тому сучасний споживач вирішив винести їх за межі здорового глузду, аби відчувати себе ще свобідніше. Чому я тут? Яка моя місія? Ці питання створюють дискомфорт, бо заганяють у рамки. Якщо людина зрозуміє своє призначення, то потрібно буде відповідати йому. А якщо не ставити подібних запитань, то можна залишитись ідеальним споживачем, який живе сьогоднішнім безтурботним днем. Саме такого клієнта потребує сучасний ринок: молодий, безтурботний, вільний, без амбіцій, постійно зайнятий. Такий користувач не ставить собі зайвих запитань, але живе моментом. А ринок турбується про те, щоби клієнт ніколи не залишався сам на сам зі собою, бо в ці миті можна почути тихий голос власної, помираючої від голоду, душі. Таке приглушення потреб душі та втрата контакту з ближнім мають катастрофічні наслідки для людини. Адже від самого початку Бог покликав людину до діалогу. Саме Він стає найпершим ближнім, який промовляє слово і насичує людську душу настільки, що вона готова відповісти Йому взаємно. Спілкування стає необхідною частиною людської сутності. Людина відчуває себе здатною відкривати свій внутрішній світ іншому. Там, де є живе спілкуванням між двома суб’єктами, там живе спільний дух, який єднає і насичує обох.
Ісус, відповідаючи на запитання учителя Закону, наполягає на тому, що ближній – це той, хто знаходиться поруч, але не віртуально, а фізично. Діти, які щойно вчаться ходити, є найкращим підтвердженням цієї ідеї. Перший крок завжди спрямований у сторону особи, а не якогось неживого предмета. Дорослі розуміють, що стіна є значно стабільнішим елементом реальності, ніж батько чи мати, але, тим не менше, перший крок ніколи не спрямований до стіни. Потребу міжособистісних відносин людина пізнає інтуїтивно, а взаємодія з фізичним світом – це наслідок експериментального досвіду. Схожу потребу живого спілкування спостерігаємо також у людей старшого віку, які мають достатньо часу для того, щоби зупинитись і прислухатися до голосу душі, яка потребує цієї поживи. Але ці дві категорії людей не цікавлять ринок, бо вони не споживають. Саме молоді люди, які не відчувають такої потреби міжособового досвіду, стають найкращими клієнтами-споживачами. Вони готові втекти від реального світу, який не є таким привабливим і досконалим, як далекий ідеал, недосяжність якого поступово провокує відчуття зневіри, розчарування, розпачу. Цей недосяжний ідеал рано чи пізно розбивається об суворі скелі реальності та залишається самотня істота з покаліченою душею.
Потрібно віднайти ближнього, щоби наповнити свою душу і отримати відповідь на принципове запитання, яке є також обов’язково невідкладним, бо потребує відповіді тут і зараз: «У чому сенс всього того, що коїться довкола мене? У чому сенс мого існування?» Можливо, Хтось вже має певні плани на кожного, а ми досі намагаємося затулити вуха навушниками, аби не чути ні себе, ані Його?…
Автор: Юрій Кріль
Повязані записи
