Чи їсти — це гріх?

З Мартою Павловською, першим акредитованим християнським дієт-коучем у Польщі, фахівцем з особистісного розвитку, тренером здоров’я родини і ментором харчування розмовляє Томаш Голомб.
— Чому ми забагато їмо? 
— Бо ми їмо від самотності, з нудьги, інколи від страху, а також несвідомо або через прості лінощі. Буває, що їдою ми караємо себе за невдачу, втікаємо від рішення, або ж їмо від надміру щастя. Це часто супроводжується низьким почуттям власної гідності: після того, як переїмо, виникає почуття провини й сорому. Їжа як утіха — це пастка, бо вона переважно завжди під рукою. Метод 12 кроків каже, що треба покинути те, від чого ти залежний. І контролювати, щоби до цього не повернутися. Але тут цей метод не спрацює, бо як перестати їсти? Надодачу нам змалечку тлумачать, що солодке піднімає настрій, коли дитина плаче — їй треба дати цукерку, а жінок переконують, що піддаватися таким забаганкам — це «таке жіноче»! Ось тільки ніхто не каже, що це прямий шлях до психічних розладів. Їду спихають до рівня фізіологічної активності, над якою нема сенсу замислюватися, — але це одна зі сфер нашої свободи або залежності. Трапляється, що люди з вищою освітою здатні з’їсти за день сім шоколадок — як доповнення до їжі. Інколи це наслідок помилок у дитинстві; нколи набагато серйозніша проблема.


— Чим займається християнський дієт-коуч, учитель свідомого харчування?
— Коротко кажучи: наведенням порядку в їді, озброєнням техніками, що допомагають припинити заїдання своїх голодувань: емоційних, суспільних. Також я допомагаю пройти час перемін у житті й виробити навички, які служать доброму життю.


— Замало просто змінити те, що в тарілці? Світ повниться різноманітними дієтами!

— Тарілка показує, що ми їмо, але рукою і ложкою керують мозок і серце. В інтернеті можна знайти понад 600 різних дієт. Ми в них губимося, не відрізняємо емоційного голоду від фізичного. Фізичний голод з’являється через 2-3 години після їжі. Емоційний голод з’являється раптово і після їжі не зникає. Наївшись у такому стані, ми отримуємо нетривке задоволення, а потім — почуття провини й сорому. Про це говорять мої клієнти. Зрештою, це ж схема родом із раю: знаходимо тисячу аргументів за те, що маємо право на щастя у вигляді їжі, але за хвилину найчудесніший адвокат, сатана, перемінюється у найгіршого прокурора і шмагає нас провиною та соромом. Схуднення, зміна їжі — це не тільки тарілка, але насамперед голова: наші переконання, навички та схеми, міфи про їжу, брак мотивації та невміння досягати мети, настирливе самовиправдання і раціоналізація, брак уміння ставити собі границі та обмеження, брак віри в себе, брак почуття власної цінності, навичок сильної волі чи послідовності; брак почуття сенсу. Оптимізація дієти — це у багатьох випадках праця з головою та емоціями людини, а не тільки з тим, що в неї на тарілці. Від стресу й почуття провини товстіють так само, як від цукру й жирів.


— Ну то чим допоможе християнський коуч? Відпустити гріхи він не може…
— Я дуже люблю такі ситуації, коли клієнт «сповідається», що його «спокусило тірамісу». Тоді я жартую, що йду по священицьке вбрання. Дві третини білої популяції в емоційно тяжких ситуаціях мають порушення апетиту: їдять або забагато, або все одно що. Зазвичай ми починаємо зміни з ведення щоденника. Без жодних поблажок: печивко це теж їжа. Кілька кав із молоком це еквівалент літра жирного молока в день. Безцінний досвід — побачити, скільки ми їмо і для чого. Чи це харчування, чи хворобливе під’їдання від обжерливості? Щодня ми приймаємо близько 250 рішень щодо харчування, а вирішують за нас звички і реклама. Але безлад у цій царині не обов’язково мусить проявлятися у товстінні. Звичок неможливо позбавитися, а от замінити одну іншою — цілком. Інколи я пропоную скласти собі список із 10 приємних речей, які не мають нічого спільного з їжею. Більшість цього не може. Люди, які переїдають, дуже часто нагадують Милосердного самарянина: вони багато з себе дають. Але їм тяжко прийняти правду, що, по суті, вони не люблять самих себе. Праця з собою має бути сповнена любові й лагідності, а не боротьби. Моя праця часто полягає у доведенні до свідомості, що люди, які заїдають різноманітний голод, мають дефіцит любові до самих себе. Часто це пов’язано з фальшивим образом Бога.


— Ви ведете заняття «Я і їжа: годую тіло чи затикаю душу?» та ще приймаєте клієнтів у Центрі психологічної допомоги Товариства християнських психологів «Інтегра» і в консультації «Девайтіс». Скажіть, із людьми віруючими працювати легше?
— Християнам легше виходити з проблем із харчуванням, коли вони розуміють, що насправді є святинею Божого Духа. Якщо так, то перед Богом відповідають за своє здоров’я. Я працюю з клієнтами над їхнім тілом, разом з їхніми емоціями, стосунками та духовністю, що багатьох «відкриває» на впорядкування свого ставлення до інших рівнів життя. Це легше зробити тоді, коли визнаєш, що існує Хтось, кому ти належиш. Християнський коучінг говорить про відкривання правди про себе: сильні та слабкі сторони солодко-гіркої краси. Таке ставання у правді має бути близьке католикам. А Великий Піст це шанс стати обличчям в обличчя з нашим голодом. Він створює нагоду почути свої голодування та зрозуміти їх. А потім — змінити своє життя, до свободи і радості

Томаш Голомб, Wiara
Джерело: credo

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.