Сьогодні, 3 грудня 2016 року, упокоївся в Господі на 102 році життя о. Доротей Шимчій, ЧСВВ – найстарший чернець Василіанського Чину, непересічна особистість, патріот України та свого Чину, людина віри та молитви.
Довідка
Великий старець був заслуженим священиком та монахом. Народився 16 вересня 1915 року в с. Старі Петликівці, що біля Бучача на Тернопільщині. У 1928 році вступив до Місійного інституту отців василіан у Бучачі, який мав початковий гімназійний статус.
Закінчивши цей заклад у 1932 році, 25 серпня вступив до новіціату отців василіан у Крехівський монастир. Після складання перших обітів і закінчення середнього рівня гімназійної освіти в новіціаті був переведений на вищий гімназійний рівень – схолястикат у монастирі у Лаврові, а на третій рік вивчав риторику в монастирі в Добромилі. Після цього 8 серпня 1937 року разом із покійним вже владикою Іннокентієм Лотоцьким складає вічні обіти у 1937 році. Після двох років навчання здає підсумковий іспит і переводиться на теологічні студії у Лаврів.
Першого ж дня навчання, 1 вересня 1939 року, вибухнула Друга світова війна. Студії припинилися. Тоді о. Доротей та інші студенти-теологи і професори виїхали до Європи. Прибувши у Перемишль, місцевий митрополит Пречин прийняв усіх – викладачів та студентів – і навіть забезпечив автономний статус навчання. Так тривало 2,5 роки, аж поки до семінарії не приїхав ректор теологічного факультету Карлового університету з Праги і запропонував переїхати до нього на студії, бо всіх його студентів німці забрали на фронт. І там під час навчання, 14 травня 1942 року, отримав ієрейські свячення з рук владики Вартоломея Дудаша. Після цього ще майже півроку отець студіював в університеті, аж поки німці не забрали на примусові роботи в копальнях, що в Моравії. А в травні 1943 року поїхав до Галичини. На самі Зелені Свята о. Доротей приїхав до Станиславова, до монастиря на Майзлях, де іуменом був о. Григорій Балагурак. За його сприянням переїхав до Бучацького монастиря і в присутності батьків та родини відслужив приміційну Службу Божу.
Опісля 6 років ревно служив у Кристинопільському монастирі святого Юрія. Коли радянська влада ліквідувала монастир, отець через Словаччину і Чехію дістається до Парижа, а там отримує дозвіл на переїзд до Бразилії. 15 років був місіонером у цій величезній країні: опікувався новіціатом, відвідував численні місця поселень наших людей, а потім був направлений до місцевості Апостолес в Аргентині, де провів ще 20 років, був ігуменом, заснував і провадив новіціат, ще впродовж двох років мав місію в Парагваї. Боже Провидіння покерувало так, що в середині 1980-х років був покликаний до Василіанської курії в Рим і там отримав призначення духівником Папської колегії св. свмч. Йосафата, де пропрацював 8 років. А в міжчасі відвідав з конференціями багато духовних осередків в Західній і Центральній Європі.
Аж в 1992 році, через майже 50 років розлуки, повернувся до рідного краю, до України. П’ять років викладав аскетику в Духовній семінарії Івано-Франківської єпархії УГКЦ, а останні роки проживає у монастирі Чесного Хреста Господнього при доброму здоров’ї та пам’яті. Його життя та особистий приклад є заоченням для мирян та духовенства, щоб бути ревними християнами, монахами чи священниками.
Бр.Теодор Дутчак, ЧСВВ
Повязані записи
