Коли Любов сильніша за страх

Rozdym_10Післяпасхальні тижні являють нам особливу молитовну і богословську дійсність. Подібно як у всі дні Світлого Тижня богослужіння звершуються таким же чином, як і в сам день Пасхи; так і в наступні тижні, зокрема після Томиної Неділі і Неділі мироносиць цілий тиждень співаємо недільні тропарі, котрі пригадують нам про подію, котру вшановували у цей день. Таким чином цей тиждень, який сьогодні закінчиться, а разом із суботньою Великою Вечірнею переведе нас у літургічно-богословську дійсність Неділі Розслабленого, можемо назвати тижнем Мироносиць. На завершення цього тижня роздумаймо над значенням діянь мироносиць, а також праведних Йосифа Ариматейського і Никодима.

Люди, котрі були біля Ісуса. Одні – майбутні мироносиці були ближче, інші – Йосиф і Никодим бачились із Ісусом рідко. Про Никодима маємо згадку, що він приходив до Ісуса у ночі і Спаситель говорив йому про те, що кожна людина має «народитись із води і Духа», про Йосифа знаємо, що він «був праведним» і «не пристав до ради» Синедріону.

Перенесімось ще раз у день Великих Середи, Четверга і П’ятниці. Ісуса схоплюють, ув’язнюють, провадять по різних урядах, нарешті бичують, засуджують на смерть. Потім власне реалізують вирок, розпинаючи Його на хресті. Апостоли – люди, котрі три роки буди з Ісусом пліч-о-пліч, – розбігаються. Юда його видає, інші, після подій в Гетсиманії – втікають, Петро слідує до двору первосвященика, але за виявлення найменшого його стосунку до Ісуса слугами – публічно тричі відрікається. З апостолів лишається лише Йоан, та жінки, котрі «ідуть здалеку» і «плачуть за Ісусом», також лише Йоан, і «Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина» стоять під хрестом (пор. Йо. 19,25-26). Далі ми дізнаємось, що учні «зі страху перед юдеями» замикаються в кімнаті, а двоє із них втікають до села Еммаус. Очевидно, що всі бояться. Адже весь Єрусалим проти їхнього Вчителя. Його вбили за те, що «зробив себе сином Божим», «зробив з себе Царя». В таких обставинах оточення вбитого мало всі підстави боятись…

Але є одне «але»…

Любов. Любов, котра змусила і апостолів, і жінок, котрих згодом назвуть мироносицями, кинути весь свій побут і йти за Учителем. Ця Любов у жінок, котрих, за переданням, було семеро, перемогла страх. Безумовно цей страх був. Безумовно, що він був сильним. Але Любов до Месії була сильнішою. Вона подолала страх перед усіма можливими негативними наслідками і змусила жінок таки піти до гробу і здійснити обряд намащування миром. Саме ця Любов змусила Йосифа і Никодима, котрі були «при посадах», не йти за мейнстрімом громадської думки щодо Ісуса, а вчинити інакше. Саме ця Любов змусила Йосифа сміливо увійти до Пилата і просити тіло Ісуса. Саме ця Любов дарувала жінкам-мироносицям можливість стати щасливим благовісницями Христового Воскресіння.

Саме ця Любов має провадити і нас. Мироносиці, та Йосиф із Никодимом показали нам приклад. Показали нам, що ж насправді означає «бути християнином». Бути християнином означає попри страх перед можливими незручностями, а може і справжніми нещастями беззастережно служити Христу.

Саме наше праведне життя, саме наш похід проти мейнстріму громадської думки, саме наша не боязнь піти проти усталених «прогресивних» стандартів є миром, котре ми несемо Воскреслому. Саме наше життя без дачі і приймання хабарів, саме наше засудження вбивств ненароджених дітей, саме наше засудження антихристиянських псевдопрогресивних і псевдоєвропейських ідеологій є миром, котре ми принесемо Учителю. І саме не боязнь вчинити так подарує нам справжню радість спілкування із Воскреслим, справжню радість правдивого відданого Християнства!

Не біймось! Боятись нічого. Христос Воскрес!

Підготував Володимир Мамчин

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.