У день пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, 24 травня, святкував свій празник єдиний православний монастир на перемишльських землях. Цього дня з благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета святкове богослужіння у Кирило-Мефодіївському монастирі на Перемишльщині очолив Львівський митрополит Димитрій.
У своєму слові митрополит вказав на значення кирило-мефодіївської місії для християнізації українських земель. В дарунок монастиреві владика Димитрій залишив список ікони Львівської Богородиці.
Присутність за богослужінням численних прочан з України (священиків і вірних) свідчить про те, що православний монастир в Уйковичах (у давньому українському селі Вуйковичі) відіграє важливу роль в духовному житті українців. Добре розуміли значення монастирів в духовному та національно-культурному житті нашого народу ті, хто докладав зусиль для їх руйнації, або перепідпорядкування.
“Монастирі – це віра”, – акцентував у своєму слові ігумен монастиря архімандрит Никодим (Макара). “До унії тут діяли десятки православних українських монастирів. Сьогодні – один. А скільки залишилось українців із 3,5 млн. осіб? Вигнані з рідної землі, інші – обмануті, залякані”.
Поступ українського духовного життя сьогодні – у символічному поверненні. Поверненні до давньоукраїнського чернецтва, поверненні до своєї ідентичності, поверненні до національного у суперечливому глобалізованому світі. І своя віра та Церква завжди розкриє обійми для усіх, хто приходитиме до монастиря у потребі та пошуку, ствердив архімандрит Никодим.
Церковно-літургійні святкування завершилися пісенним спілкуванням великої і єдиної української громади.
“Дніпром нас ділили на дві половини
З’єднаймо ж мостами судьбу України”, – звучав голос прочанина – заслуженого артиста України Василя Були.
З духовним піднесенням прочани поверталися додому.
Довідка:
Перемишльська єпархія завжди поєднувала межі культур двох християнських Церков – Західної і Східної – хоч її історію часто писали тенденційно, фрагментарно, а здебільшого всупереч правді. Свідченням істини сьогодні є багаті матеріали археологічних розкопок, а їх інтерпретації, навіть незважаючи на конфесійну заангажованість авторів, безсумнівно маркують простір давнього візантійсько-слов’янсько-українського православ’я з його Кирило-Мефодіївськими витоками та канонічним окресленням у Володимировому хрещенні. До запровадження у 1692 р. в Перемишльсько-Самбірській єпархії унії, тут діяли 165 православних українських монастирів – більше, ніж навіть у спадкоємниці митрополичої кафедри Львівській, де за підрахунками істориків їх налічувалося бл. 145. Монастирі були осередками духовного, просвітницького, інтелектуального життя українців. Саме чернечі обителі, як правило з невеликою кількістю подвижників-аскетів, були центрами поширення освіти та виховання у побожності і своїй національній традиції.Православні традиції Перемишльської землі (земля моїх батьків-авт.) сягають витоками глибини віків – найранішого періоду поширення християнства на слов’янських землях. Минуле і сучасність як вияв містичної та емпіричної сутності Церкви відображені в усіх етапах становлення української духовної, інтелектуальної та політичної культури у просторі, що колись знаменував найзахідніші володіння давньоукраїнських князів.
митрофорний протоієрей Михайло Цебенко
Повязані записи
