6 червня християни східного обряду відзначають свято Вознесіння Господнього. Як відчути присутність Христа у своєму житті? Чому попри те, що Христос вознісся і ми не можемо побачити Його на власні очі, як Його учні, Він у особливий спосіб залишається поміж нас? Чому Вознесіння – це також свято довіри Богу та новий етап? Про це та більше ми поспілкувалися із протоієреєм ПЦУ Михайлом Сиваком, проректором Львівської православної богословської академії, кліриком Свято-Покровського кафедрального собору.
Чи Вознесіння Христа означає те, що Він перестав бути між нами?
– Ми читаємо в Біблії, як хмара забирає його з погляду Апостолів і водночас він поруч з нами. Мені хотілося б зацитувати видатного біблеїста – англійського богослова ХІХ століття Фредеріка Фаррара, який дуже гарно відповідає на це питання. Він каже про Вознесіння, що хмара стала між апостолами. І вони побачили зодягненого у Славу Викупителя, котрий сидить тепер праворуч Отця. Але погляд віри, може проникати, через цю хмару, фіміам істинної молитви, може піднятися вище неї. Хоч Ісус відійшов від нас, але через Зіслання Святого Духа, Він залишив нам найвищу свою присутність. Більш тісні благодатні обійми, ніж ті, котрими ми би користувалися, коли б жили з Ним, навіть у Його колишньому домі в Назареті або плавали з Ним у невеличкому човні кришталевими водами Генісарета. Повсякчасно, а зокрема, коли стоїмо на колінах і молимось, – ми можемо бути ближчі до Нього, ніж улюблений учень, голова котрого була на Його грудях. Слово Боже до нас близьке: воно і в серцях, і в устах наших.
– А як відчути Божу присутність? Адже раніше апостоли мали змогу побачити Христа на власні очі?
– Те, що дуже часто сучасна людина не відчуває Божої присутності, пов’язано з тим, що люди і загалом – людство, відпало від Бога і від правдивого Євангельського життя. Тому що перша плеяда учнів Христа, християни перших віків, в момент П’ятидесятниці і після цієї події, коли збиралися на Літургію, на Причастя, то реально відчували присутність Христа. Спаситель був поруч з ними і вони це досвідчували. І були настільки впевненими у цьому, що не боялися йти на смерть, віддавати своє життя за віру, тому що Христос був з ними і є з ними, з нами всіма, як Він Сам сказав: «по всі дні і до кінця віку» (Мф. 28:20). Але починаючи з четвертого століття, коли в Церкву увійшло дуже багато язичників, й через це чистота віри, духовність людського життя, потихеньку-потихеньку почала знижуватися. Відтак люди почали втрачати це відчуття Божої присутності через свою аморальність. І коли, наприклад, в перші віки, більшість християн були поруч з Христом і відчували його, то зараз, більшість християн переживають присутність Спасителя набагато менше. Але, як казав Фредерік Фаррар, -«Присутність Христа, коли він був ще тут серед людей, в час земного життя, коли його могли споглядати, бачили – це була одна присутність, а після П’ятидесятниці люди могли не тільки його бачити, споглядати, спілкуватися, але й вони тіснішим способом з ним єднались в єдине тіло, в момент Євхаристії». Це така присутність, яку вже апостол Павло описує так: «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20). Це повна єдність з Христом, це присутність набагато ближча, тісніша, ніж та, яка була лише від фізичного споглядання. Саме до такого відчуття присутності Божої, покликанні всі християни. І ми повинні настільки себе очистити, настільки бути кришталево чистими й духовними, щоб знову цю присутність відчувати найтіснішим чином.
-Чому Вознесіння також називають новим етапом у стосунках людини з Господом?
–– Це є черговий етап справи нашого спасіння і у Священному Писанні є кілька таких етапів – доленосних для людей. Початком спасіння – є подія Благовіщення, де сам Бог втілюється: приймає людську природу – стає людиною. Наступний етап важливий – це є народження Христа Спасителя, Його життя тут, серед людей. Кульмінацією спасіння є Хресна Жертва – Голгофа. Потім, на 3 день, явлення Воскресіння, в якому Господь долає смерть, долає гріхи людські, долає наслідки гріхопадіння. Наступним етапом спасіння є Вознесіння, коли Господь не просто лікує нашу людську природу, не просто долає всі ці наслідки гріха, а він ще й її возносить в лоно Пресвятої Трійці, тобто її обожує, робить Причасною Божества, якраз в момент Вознесіння – це відбувається. Ну і завершальним етапом спасіння роду людського є П’ятидесятниця, Зішестя Святого Духа, тобто створення Церкви, в лоні якої ми перебуваємо й можемо причащатися Тіла і Крові Ісуса Христа, здобуваючи вічне блаженне життя. Тому Вознесіння – це один з етапів доленосних для нас людей.
– Які особливості періоду від Вознесіння до П’ятидесятниці?
– Особливості цього періоду ґрунтуються на вказівках Святого Письма, які нам говорять про те, що Ісус Христос, після свого Воскресіння сорок днів був на землі, вчив своїх учеників – апостолів. На сороковий день вознісся на небеса і на 50 день після Воскресіння відбулася подія Зішестя Святого Духа. Ці євангельські вказівки також відображені і у церковному Богослужінні. Ми 40 днів святкуємо Пасхальний період, потім відзначаємо Вознесіння і протягом 10 днів після нього, готуємось до П’ятидесятниці. Це все відображено і в Богослужіннях, у піснеспівах, у певних тропарях, молитвах, які читаються протягом цього часу. Таким чином Церква нас налаштовує на величну подію, яка має статися в період П’ятидесятниці, по суті йдеться про день створення Церкви. І в кожному молитвослів’ї про це йде мова.
Так як після Вознесіння ми вже не вітаємося «Христос Воскрес!», чи означає це, що ми втратили Пасхальну радість і вже почались сірі будні?
– Ну, насправді, вітатися «Христос Воскрес!», як і чинити будь-які інші привітання, християнин в радості може, навіть, цілий рік і прикладом цього є Преподобний Серафим Саровський, коли він бачив людину яка йшла, він бачив образ Божий в цій людині, бачив воскреслого Христа і завжди вітався: «Христос Воскрес, радосте моя». Це є реальність духовного життя. Кожна людина повинна бачити Воскресіння Христове в своєму духовному досвіді. Однак, ми, окрім такого духовного виміру, ще маємо церковний устав, який відображає хронологію Євангельських подій і, відповідно, оскільки Христос сорок днів являвся після Воскресіння, то ми і сорок днів вітаємось: «Христос Воскрес!». Після Воскресіння і Вознесіння, ми готуємось до П’ятидесятниці і налаштовуємося на те, щоб промовляти молитву «Царю Небесний», яка є зверненням до Святого Духа. (її протягом пасхального циклу, згідно уставу, не читають). Але Великодня радість повинна бути у людини завжди і в підтвердження цього, кожна неділя, протягом цілого року є малою Пасхою, коли люди знов і знов, переживають пасхальний воскресний день.
– Вознесіння випадає на четвер, і людям іноді складно налаштуватися на настрій великого свята…
– Часто трапляється так, що церковні свята випадають і в недільні дні, і в будні. У Священному Писанні ми читаємо, що Вознесіння відбулось саме на сороковий день. Тому цей празник завжди випадає на четвер. Але для людини, яка щиро духовно молиться і радіє цьому дню, думаю, не буде проблемою , особливо вшанувати цю подію: при можливості відвідати Богослужіння або, якщо людина працює і скута роботою, вона цей день може провести на роботі, але дуже побожно і щиро.
Розмовляла: Оксана Бабенко
Записав Петро Сітек
Повязані записи
