Режисер Василь Возняк: “Головним героєм моєї стрічки є небо”

    Василь Возняк – випускник УКУ і режисер документального фільму “Небо над головами”. Ця стрічка, упродовж 18 хвилин ізсередини показує життя у колонії, де живуть підлітки.  Світ, який ніби є відокремленим від звичного життя, постає під неочікуваним кутом. Адже підлітки за колючим дротом не лише відбувають покарання за певні вчинки, але також читають книги, дружать, здобувають освіту, віднаходять свої таланти. На початку осені у різних містах України і зокрема у Львові відбулися кінопокази, які зібрали зацікавлених темою людей. Режисер Василь Возняк разом із командою не планує зупинятися і започаткував соціальний проект на підтримку підлітків, які наразі живуть у колоніях.  Чим кожен може допомогти режисеру, як небо допомагає змінити життя та чому без каяття немає розвитку спілкуємося із Василем Возняком.

27
-Василю, чому фільм називається “Небо над головами”?

 

Спочатку «Небо над головами»  – це була назва пісні композитора Івана Сюська, яка звучить у фільмі та стала її основним треком. Добираючи назву фільму – ми взяли її з пісні.  Це вже пізніше ми почали знаходити у назві метафори. Тоді ми зрозуміли, що все набагато глибше і має свої символи: небо є над усіма учасниками подій у фільмі. Над головним героєм, над працівниками колонії, волонтерами, над батьками, над жертвами злочину – є небо. І, мені здається,  що Бог любить всіх однаково, абсолютно незважаючи на наші професії, незважаючи на наші вчинки. Тут також присутній момент каяття. Тобто не важливо, що я зробив, який вчинок, як я образив когось, якщо я можу покаятись, то зможу і своє життя змінити. А якщо говорити про пенітенціарну службу, то варто звернути увагу, що слово “пенітенціарій” – це з латині означає «каяття». Тобто суть цієї системи в яку потрапляє підліток, зробивши якесь беззаконня, зробивши злочин – покаятись і переосмислити своє життя.

Kyiv_Lukyanivske_sizo

-А як у Вас виникла ідея створити кіно про життя в колонії?

Це не була моя ідея створити цей фільм. Все почалося з того, що я відвідував в’язниці з 2011 року як волонтер від греко-католицької Церкви. І одного разу мені зателефонував отець Костянтин (Пантелей), який опікується людьми у місцях позбавлення волі і запропонував зробити короткий медіапродукт про те, що є такі люди,  які відвідують тюрми, колонії та СІЗО як християни-волонтери. Мені ця ідея сподобалась, я працюю відеооператором, тому створити такий ролик мені було особливо цікаво. Однак, коли я почав знімати про це, то зрозумів, що показати волонтерів це добра ідея, але мені захотілося розповісти історію конкретної людини, яка перебуває за гратами.  Довго ми з отцем шукали балансу між моїм творчим баченням і його замовленням. В кінцевому етапі, я провалив це замовлення і ролика про волонтерів не вийшло, але вийшов короткометражний документальний фільм «Небо над головами». Це історія підлітка Богдана, який перебував у Прилуцькій виховній колонії, про те, як його чекають на волі рідні, і про те, що змінити життя на краще можливо – головне вчасно зробити правильний вибір.

28

Розкажіть трохи більше про  Богдана. Як відбулося Ваше перше знайомство, бо знайти головного героя це, напевно, не так легко. Треба відчути з цією людиною певну синергію  якусь, це ж все одно співтворчість.

-Це справді  складно знайти героя для фільму, тим паче коли це місце несвободи. Окрім того, щоб зробити гарне кіно, з головним героєм потрібно вибудувати певну довіру,на яку він повинен відкритися. І у нас було дуже-дуже багато спілкування на камеру, це були годинні розмови  а у фільм ввійшли просто певні фрагменти. Бо фільм триває лиш 18 хвилин і він є просто приводом говорити про життя у колонії. А найцікавіше це сама дискусія після перегляду фільму. Бо з одного боку, в цьому діалозі, є такий певний акт примирення. Від себе скажу, я думаю, що Богдан,напевно, має якесь відчуття провини і для нього ці поїздки з презентаціями фільму також є певним жестом покаяння і входженням назад в суспільство.   Та, все ж, на мою думку, Богдан, мав би вже зрозуміти – йому пробачено, життя продовжується. Колись він зрозуміє, що колонія для нього не була тавром ганьби, але сходинкою, яка його підняла. Колись він подивиться на ці всі події згори, ніби з висоти пташиного лету, і побачить, що життя набагато глобальніше – в ньому дуже багато неба, свободи і добра. І що він є частиною цього добра.

prezentacaya_filmu_lviv-А чому Ви погодилися робити саме таке документальне кіно, коли Вам зателефонував отець? Ця тема близька Вам?

-Ну тут є кілька причин: по-перше, отця Костянтина  я знаю дуже давно і він для мене є великим авторитетом,  він відвідує колонію СІЗО та в’язниці для дорослих і також є  авторитетом для цих людей. Коли він мені запропонував, я мав досвід вже створення певних відеоісторій, можливо, їх ще не можна назвати документальними фільмами, але я хотів у цьому напрямку розвиватися. Оскільки тема відвідування в’язниць була мені досить близька, я навіть на той момент не знав, що стане такою рідною як сьогодні. Думаю, що кожна людина повинна бути волонтером, чимось допомагати суспільству. Коли я вперше їхав у колонію, то відчував певний страх. Однак коли я вже був там, то зрозумів, що  ці хлопці дуже спраглі спілкування, спраглі розуміння і коли ми, волонтери, зустрічаємось з ними, то швидше відіграємо роль батька, якого більшість з них емоційно чи фізично не мали,на волі. Адже ми їх чуємо, вислуховуємо. Чому я взявся це знімати? Ну бо це автентичне мені, це те, що я знаю. Щоб робити хорошу історію, щоб вона справді вийшла – треба любити це. Мені було це цікаво.

prezentacaya_filmu_kyiv-Чи це дало Вам якийсь поштовх в духовному житті?

-Найперше, те чого мене навчив Богдан і моя співпраця з ним і в подальшому дружба – це важливість довіри. Є одна історія про Богдана, я її не додав у фільм. Одного разу, коли він гостював  у подруги, вона замовила якийсь товар в інтернет-магазині і каже: «На тобі кредитну картку, на тобі код, іди зніми мені 2000 грн». Він пішов і зняв, але на картці було приблизно 15 тисяч. І Богдан подумав, що звісно ці гроші можна було б взяти собі, але в такі моменти відчуваєш, що людина тобі довіряє, довірила картку. І це стало таким свідченням довіри, якої дуже бракувало раніше. І яку, звичайно, треба давати щоб зміни на краще відбулись.

Bogdan_prezentacaya_filmu_u_Kyevi

 

   


  Як відбувалися покази стрічки у різних куточках України?

У вересні ми показали наш фільм “Небо над головами” у містах західної України – у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Тернополі.  І побачили, що ця тема цікава суспільству і люди готові допомагати і підтримувати підлітків у місцях несвободи. Тяжко везти фільм в тур за свої кошти, ми не встигли знайти фінансування, але ми вирішили не відкладати і розпочати тур у вересні своїми силами. У кожному місті туру нам дуже допомагали приймаючі сторони. Завдяки чому ми досить скоротили витрати вкладені в цей тур. Ми дуже вдячні їм. Але найбільше мене підтримав той момент, коли у Тернополі після показу фільму до нас підійшли люди і подякували  за те, що ми це робимо. Вони сказали, що також шукатимуть можливості приєднатися до такого волонтерства. Тоді я зрозумів, що яка б критика не лунала на нашу адресу – те, що ми робимо має цінність.

40685136_240433693331127_2298041493178286080_n

  Поділіться планами на майбутнє.

Нещодавно, я написав у себе на Фейсбуці, що збираю книжки для неповнолітніх в’язнів. Я думав: зберу книжок 10-15. Але мені почали дзвонити і надсилати книжки зі всієї України. Я вже отримав близько 100 книжок. Ще десь така кількість у дорозі до Києва і люди не перестають писати і телефонувати мені. 15 книжок ми вже передали підліткам у Київському слідчому ізоляторі.

29

Коли ми готувались до туру то думали, що було б логічно, якщо б він закінчився певним соціальним проектом. Але вже після його завершення. ми зрозуміли, що створення соціального проекту є необхідністю.  Він буде мати таку саму назву як фільм і пісня до нього – “Небо над головами”. Зараз ми думаємо над його концепцією і програмою на рік. Згідно мого бачення, він буде покликаний підтримувати неповнолітніх на трьох етапах – коли підліток відбуває покарання не пов’язане з потраплянням у місця позбавлення волі – під час проходження курсу пробації, по-друге – у місцях несвободи – СІЗО, колоніяx та третє: вже на свободі. У рамках цього проекту ми плануємо співпрацювати з пенітенціарним душпастирством УГКЦ, адміністраціями місць несвободи, ДКВС, з ювінальною пробацією,  “Червоним Хрестом”, студентами факультеів, які пов’язані з спеціальностями “психологія” та “соціальна педагогіка”. До речі, після показу фільму в університеті Шевченка, до нас звернулися студенти з пропозицією співпраці. Вже готовий сайт цього проекту – він у процесі наповнення. Думаю у листопаді ми завершимо роботу з паперами і запустимо цей проект.

Розмовляла:  Оксана Бабенко

Фото надані співрозмовником та із Інтернету

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.