Сестри Салезіянки: «Мусимо мати відкриті очі і давати молоді те, що цінне в нашій релігії»

Згромадження сестер Салезіянок у Львові не надто чисельне, але дуже активне. Як вони кажуть про себе: нас — небагато, всього не зробимо, але робимо все, що можемо.

 Україну це монаше згромадження запросив отець Василь Сапеляк одразу після здобуття нашої держави незалежності.

— Наше згромадження заснував в Італії святий отець Іван Боско. А співзасновниця — свята Марія Домініка Мадзарелло. Отець Боско мав особливе ставлення до бідної молоді: він знав це життя, бачив тюрми, повні молодих хлопців. Прагнув допомагати і бідним дівчатам, але розумів, що не має людського ресурсу для цього, а сам не зарадить із усім. Саме тут можемо простежити, як Діва Марія підводила його до того, — розповідає сестра Йоланта. — Одного разу в подорожі отець Боско зустрів священика, який запросив його в квітуче село Манреза. Там була група дівчат, яка, не чуючи нічого про дона Боско, робили те ж що й він — навчала та підтримувала бідних дівчат. Коли він побачив їх віддану працю, то зрозумів, що це ті, кого він шукав. Першою Салезіянкою була свята Марія Домініка Мадзарелло. Тепер наше згромадження одне з найбільших у світі, має представництво у 80 країнах.

Як почалося Ваше служіння в Україні?

Сестра Йоланта:

— В Україні я від 1996 року, до того служила в Польщі та Італії. Сестри, які приїхали сюди, одразу почали з катехизації, провадили діяльність в ораторіях і школах. Також серед нас завжди є сестри з різних країн — з Аргентини, Польщі, Словаччини, Філіппін. Тож вони навчали студентів іноземних мов в університетах — викладали італійську та польську. Так ми виходили в середовище молоді. Окрім цього почали формацію аніматорів. Сьогодні ця діяльність вже суттєво розрослася.


У чому полягає діяльність катехитичної школи?

Сестра Мирослава:

— Я в Україні вже 19 років і увесь цей час працюю в катехитичній школі. Ми займаємося з дошкільнятами від 4 років і зі школярами до 8 класу. Із дошкільнятами через ігри, забави навчаємо їх про Бога. Для кожної групи є своя програма.

Найбільші групи дітей — ті, яких готуємо до першого Причастя. Та, на жаль, вже після першої урочистої зустрічі з Христом, дітей в нас стає щораз менше. Хоча багато родин продовжують навчання і живуть тим, що ми їх навчаємо. Інколи й три-чотири покоління приходять до нас. Можна побачити, як вони тим живуть, як свідчать.

Як не прикро, та часто сприймають перше Причастя лише як традицію. Тому вважаю, що підготовка до цього відповідального моменту не має відбуватися у звичайних школах, де це триває лише три місяці. Якщо катехизація проходить при парафії, то це більш свідомо, адже батьки самі приводять дітей. Є родини, які приводили дитину на підготовку, а для них відкрилася Церква.

Насправді, коли після першого Причастя дитина більше не ходить до церкви, не приступає до Сповіді, не приймає Пресвяту Євхаристію, то вона — скривджена. Зрештою, коли родина живе християнськими цінностями, то це видно й по поведінці дітей.

Сестра Йоланта:

— До 8 класу доходять вже ті діти, які самі роблять вибір. Навіть коли мають свої заняття, роблять все, щоб знайти час для катехизації. Ми також допомагаємо студенткам, які хочуть вчитися, але не мають змоги заплатити за квартиру. Вони часто мають питання про Бога, стараємося створити їм передумови для духовного зростання. Бачачи їх зацікавлення, відчуваємо радість.


Як вважаєте, чи варто сьогодні шукати полегшені варіанти релігійної традиції, щоб зацікавлювати молодь?

Сестра Бригіда:

— Мусимо мати відкриті очі і давати молоді те, що цінне в нашій релігії. Дехто це прийме, а дехто відкине і це не залежить від нас. Ми маємо сіяти, а Господь хай зрошує. Ми маємо давати те, що вони потребують — Господа і любов.

Треба бути відважним, пояснити, щоб молодь це зрозуміла. Не можна пристосовувати все лише до комфорту, бо тоді втрачається сутність Літургії. Де є ігри, там ігри, а де є життя віри в Церкві, то треба відрізнити.

Сестра Йоланта:

— Ми нині на повороті. І це треба брати до уваги. Відкрилися різні кордони і це добре, бо вони побачать інший світ, іншу ментальність. Мусить прийти момент, коли треба обирати цінності в житті. Не треба за них вибирати, а підвести, щоб вони обрали. Життя — це постійний вибір. Дон Боско на свій час був революціонером. Але істина залишалася єдиною — це Катехизм, Євхаристія, життя в чистоті, Святі Тайни.

Ми не можемо лише бавитися, а не давати Господа, то зрадимо Євангеліє і Дона Боско. Тортики є на свята, а на щодень — здоровий хліб.

Сестра Сільва:

— Початок християнського життя зовсім нелегкий. Перші християни були готові віддати життя за Ісуса. Бо досвідчили в своєму житті радість бути з Господом. Нині для молоді Літургія здається нудною, але це момент, коли зустрічаємо живого Ісуса.

Я досвідчую Літургію в трьох обрядах. У своєму рідному, вірменському обряді, коли проживала в Римі — в латинському обряді, а тепер п’ять місяців проживаю у Львові і пізнаю Господа в українсько-візантійському обряді. І кожен із цих обрядів стає частинкою мене. Щоб «смакувати» Літургію, треба багато часу і зусиль. Не можна відкинути труднощі, страждання і лише святкування. Кожен має певне випробування, без якого не зможе зустріти воскреслого Ісуса.

Чи можливо навчитися жити християнськими цінностями не лише раз у тиждень — на Літургії?

Сестра Йоланта:

— Це загальна проблема. Християнство, віра — це великий дар, хоча й він не захищає нас від страждання. Ми називаємо таких людей «недільні християни». Добре, що ходять. То Божа благодать. Ми не знаємо, що було б із тією людиною, якби вона не ходила до церкви. Боже Слово — це величезне лікарство. Ми намагаємося сіяти його, де лише можемо — на зустрічах, на реколекціях. Але починаємо від себе — стараємося відповідати на Божу Благодать і іншим свідчити це. Сприяє розвиткові свого християнського життя і приналежність до певних груп, біблійні зустрічі.

Сестра Мирослава:

— Маю можливість спостерігати, як по-особливому діти переживають, коли кажу, що молитися можна всюди, що це так, як відправити СМС. Вони захоплюються, що так просто можуть розмовляти із Богом. Саме усвідомивши і практикуючи таку можливість, люди свідчитимуть всюди.

Сестра Сільва:

— Ти стаєш християнином ціле життя — крок за кроком. Сьогодні моє життя ще не відповідає вповні християнському життю, але поступово доходжу до нього. Це — процес. Кожен із нас може сказати, що не живе ще так, як би хотілося. Але прямує до цього.

Сестра Йоланта:

— Зло кричить, його всюди чуємо. А добро діє тихенько. Ми в щоденному житті зустрічаємо справжніх християн, добрих людей, вони тихі і покірні. Не кричать про себе, не вміють рекламувати свою діяльність, хоча, можливо, й варто навчитися цього.

Спілкувалася Наталія Павлишин

Джерело: ДивенСвіт http://sdbua.net

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.