«В часі великого свята апп. Петра і Павла мусимо навчитися справжності від наших воїнів», – о. Тарас Михальчук

Сьогодні, святкуючи Престольний празник святих верховних апостолів Петра і Павла, маємо згадати про найважливіше, а саме – про наше християнське покликання, віру, людяність і довіру до Бога. В часі війни і певної кризи духовності, яку переживаємо щоденно, саме така довіра свого життя в руки Господні, є шляхом спасіння та дорогою надії. Про це та інше у нашому бліц-інтерв’ю з о. Тарасом Михальчуком, військовим капеланом Львівської архиєпархії УГКЦ та душпастирем Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла у м. Львові.

– Отче Тарасе, сьогодні ми святкуємо велике християнське свято – День святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Знаємо, що навіть апостоли часом зневірялись у майбутньому. Так само й ми не застраховані від певної нестачі духовної сили, адже всі по-своєму переживаємо кризу віри. Що б Ви могли порадити людям, які навіть в час цього великого свята перебувають в моменті духовного розпачу?

– Маю сказати, що апостоли сумнівались й були часами в стані відчаю, допоки вони не дізнались, що Христос воскрес. І ми, християни, тепер, вже на відміну від тих апостолів, повинні пам’ятати, що Христос подолав смерть, приніс цю велику жертву заради людства. Християнинові вже не може ніколи бути дуже погано, бо зло не має шансів перемогти. Єдине, що мусимо не забувати ніколи – ми маємо бути впевненими у силі добра і ніколи не зневірятись.

– На Вашу думку, чим є віра для сучасного християнина?

– Віра – це насамперед великий дар. Я хочу порадити тим людям, які, буває, сходять на манівці у своєму житті через різні складні обставини, не поспішати з висновками. Ми повинні набратись терпіння і почекати, коли Бог подарує нам дар віри. Не варто випереджати події, піддаючись відчаю. Там, де є віра, де є Господь, немає місця для зневіри, є тільки безмежний простір надії. В цьому маємо черпати мотивацію для праці, для того, щоб вдосконалювати світ, щоб руйнувати усі плани зла.

– Який духовний урок ми, українське суспільство, в день цього свята можемо засвоїти в наших воїнів, які захищають свободу і незалежність України  на полі бою?

– Я вважаю, що це насамперед досвід справжності. Ми часто проживаємо своє життя, обіцяючи, що завтра ми щось змінимо – перестанемо вживати нецензурну лексику, припинимо палити, підемо до сповіді… Все зробимо завтра. Але на війні «завтра» може не настати, і наші хлопці чітко це усвідомлюють. Там є тільки «сьогодні». Сьогодні час любити, цінувати своїх рідних і говорити їм про це. Тому я вважаю, що наша молодь має розуміти, що саме сьогодні, саме тут і тепер, в цю мить, потрібно бути справжнім в своєму стосунку до Бога і до ближніх.

Розмовляла Лідія Батіг

 

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.