Війна, яка робить нас самими собою

Сотні світлин у Фейсбуці, нові парфуми, десяті осінні мешти – все це щоденний рефрен нашого життя. Споживацьке суспільство диктує свої правила і подекуди відволікає нас від реальності. Ба більше, через соціальні мережі ми занадто часто фокусуємося на своєму “Я”, а не на ближніх. І тоді зовсім не поспішаємо “Носити тягарі одне одного і так виконати закон Христа”.  А тим часом, сотні українських оборонців сидять в окопі і боронять мир і затишок кожного з нас. Як стати більш уважним до своїх ближніх та не ганятися за новою моделлю IPhone, а скерувати своє натхнення у реальну допомогу і чуйність? Про це ми поспілкувалися із правоохоронцем із Луганщини Ольгою та військовими капеланами різних конфесій.

Воїн

    


Якщо людина знає, що таке війна, то вона із більш відкритими душею і серцем готова прийти на поміч” – вважає пані Ольга, яка попросила нас не називати її прізвища.

       Коли ти не можеш передбачити, що буде за годину, то починаєш дбайливо і уважно ставитися до інших людей. Ти цінуєш їхній час, приймаєш їх як особистість. Ця відкритість викликана тим, що ти 10 разів подумаєш перш ніж сказати якусь прикрість. Адже відчуваєш, що життя має здатність дуже швидко завершуватися. Я пережила чимало ротацій. І коли відчуваю на службі стрес, то намагаюся у жодному разі не скидати його на колег  – розповіла Ольга.  На її думку,  звісно не можна розділяти за коефіцієнтом чуйності людей, які мешкають на мирних територіях і там, де є війна. Але однозначно, у критичних умовах оманливий накип світськості, бажання здаватися кращим, аніж ти є, злітає і ти відкриваєшся назустріч своєму ближньому у максимальній простоті і чесності.

На війні з’являється більша довіра до Бога. На фронті атеїстів немає – розповідає військовий капелан __81 окремої аеромобільної бригади, директор “Карітасу” у Краматорську о. Василь. За його словами, дужі чоловіки можуть перед цивільними часто казати, що не бояться нічого. Але під час небезпеки вони приходять і кажуть: “Благослови, отче”.  Водночас на фронті бійці переживають постійну тривожність. “Коли поруч розриваються снаряди, то це щоденна напруга і відчуття, що від тебе багато залежить” – розповів капелан.

Очевидно, що це завжди свідчення осіб, які пережили певну духовну еволюцію на війні, можуть вплинути на життя людей, які через постійний інформаційний шум, певну моральну втому відчувають збайдужіння і можливо небажання допомагати ближнім, ставати більш відкритими до них. От і військовий капелан, протестант Геннадій Лисенко, стверджує, що під час перебування у зоні бойових дій у людині відкриваються саме ті якості, які були закладені у ній раніше:

“Тобто якщо людина раніше була чемна, чогось можливо соромилася, але у душі мала гідність, честь, порядність, то ці якості й виявляться. Якщо є якісь негативні якості, то вони теж можуть виявитися. Водночас ми знаємо людей, які навіть до війни були у в’язниці за хуліганство, а в умовах бойових дій стали дуже надійними товаришами, стали тими людьми, які за собою повели інших”.  

  Капелан розповідає, що також є інші, не такі оптимістичні, ситуації. Наприклад, люди, які й раніше пиячили, у війську можуть взагалі втратити над собою контроль. Адже в армії немає дружини, яка може стримати залежність від алкоголю.

        Війна – це постійна кризова ситуація для людини, яка безпосередньо перебуває у зоні бойових дій. Але правда також у тому, що цивільна людина упродовж дня також зазнає “маленьких криз”. Звісно їх не можна порівняти із військовим виміром. І подолати ці кризи – це духовна війна кожного з нас і внутрішня боротьба найбільш непомітна, але не менш від того болісна. Адже чи не щоденно ми стикаємося із сварками у громадському транспорті, чи у власній родині, проблемами на роботі, чи її втратою, хворобами близьких, страхами, тривогами, депресією.  Ці постійні рани, які нам наносить суспільство, стають причиною для нашої закритості. Стає все складніше любити ближнього свого, допомагати, бути чесним (бо боїшся, наприклад, бути висміяним, чи цинічно ображеним). І у цих випадках особливо цінним стає досвід людей, які переживають реальні бойові дії у зоні російсько-української війни. І можливо вирішення до наших рутинно-щоденних проблем криється у тому, щоб не забувати приносити оптимізм і натхнення для наших волонтерів, оборонців, капеланів. І ближніх з якими перебуваємо під одним дахом, чи в одному офісі. У цьому контексті актуально лунають слова Преподобного Ісаака Сиріна:

«Не проміняй любові до брата твого на любов до якої-небудь речі, тому що любов’ю до брата ти стяжав всередині себе Того, Хто є дорогоціннішим за все в світі. Залиш мале, щоб набути велике; знехтуй зайвим і нічого не значущим, щоб придбати багатоцінне».

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.