Віта Якубовська: “Адвент — це час особливої єдності з Богом”

2 грудня у римо-католиків розпочинається Адвент – час очікування, яке передує Різдву Христовому. Однак іноді попри повсякденні турботи і швидкий ритм життя важко відчути наближення свята. Як знайти радість у серці та надихнути дітей щороку по-новому і багатогранно переживати Адвент? Про пораду ми попросили журналіста Католицького суспільно-релігійного часопису CREDO, учасника доброчинного фонду “Даймо надію” і маму трьох дітей Віту Якубовську. Вже завтра від фонду “Даймо надію” відбудеться VII благодійний Різдвяний ярмарок. Під час події кожен зможе придбати затишні і барвисті різдвяні декорації, почастуватися смаколиками і таким чином – підтримати дітей із невиліковними хворобами, які кожен день свого життя проводять у домашній реанімації. Локація ярмарку: Курія Львівської архідієцезії  (вул. Винниченка 32).


27


-Пані Віто, яке значення період Адвенту має у Вашому житті?

– Для мене — це один із найпрекрасніших періодів у році, зрештою, як і длябагатьох католиків. Бо власне сама назва Адвент (ad ventus) – це таке очікування чийогось приходу. Християни у цьому часі радісно очікують народження Христа. Це також час посту, але у ньому немає цієї покутної складової Великого посту, Страсного, коли людина умертвлюється, коли відмовляється від тої чи іншої їжі у такому стислому форматі. Різдвяний піст – це очікування радісне, стан спокою, такого внутрішнього миру, якось такого наповнення, я би сказала. Однак комерційна складова свята прокрадається зараз майже всюди і до кожного свята десь та комерція “чіпається”. Втім у нашій родині не заведено вмикати колядки у цей період. Можна собі створювати настрій, але для чого це робити передчасно? Тому ми стараємося підготуватися духовно, створити у собі те особливе відчуття. Чому вважається, що Різдво – більш родинне свято? Бо Ісусик приходить маленькою дитиною. Це той момент, коли ми усвідомлюємо собі беззахисність Бога, наскільки Він нас любить, наскільки нам довіряє, що дає нам свого сина, як маленьку дитину. Це просто вдуматися! Яка мама дасть свою дитину незнайомим людям? Тому Адвент це наш шанс усвідомити собі ту надзвичайну  Божу довіру до нас і щорічна нагода відновити у собі це відчуття зв’язку з Богом, особливої єдності з Ним. І це має бути радістю для нас.

21

-Як надихаєте своїх дітей щороку по-новому і водночас радісно переживати час Адвенту? Адже восени і взимку іноді нас всіх поглинає буденність…

– Ми входимо у передчуття Різдва поступово. Оскільки дуже часто трапляється так, що через комерціалізацію різдвяні гірлянди горять щовечора у містах вже з кінця листопада. І через це до самого Різдва людина приходить вже у певному сенсі спустошеною. І за кілька днів після Різдва ти вже нічого не відчуваєш. А навпаки тоді все і має починатися. І це відчуття такої радості має тривати. Тому ви вдома стараємося не дуже акцентувати на цьому штучному розпалюванню Духу Різдва. І ця фраза, до речі, вже дуже збита, яка лунає у всіх кінофільмах на різдвяну тематику, теж вже починає трохи дратувати. І люди вже не дуже розуміють, а що власне означає “Дух Різдва”? Чи це Миколай, чи Санта-Клаус у червоних штанцях, чи гірлянди, чи подарунки під ялинку. І тому ми прикладаємо зусилля, щоб це було більш духовне приготування. Мої старші діти вже приступають до Причастя, Сповіді. І ми стараємося розпочати Адвент у такому дусі єдності з Богом, створюємо таку атмосферу між собою, стараємося менше нервувати одне одного.  Адже школа і буденність – це часто про нерви. І стараємося у мирі жити між собою. Я особисто собі роблю таку постанову – більше радості внутрішньої, частіше собі нагадувати про речі, які можуть нас тішити. Адже дуже часто ми так кудись поспішаємо, дотискаємо дітей, щоб вони гарно вчилися, самі намагаємося переробити всі справи. І подекуди це забирає у нас оту радість життя. Звісно, бути успішними – це також важливо. Але не менш важливо переживати радість буття. Насолоджуватися спілкуванням з друзями, з дітьми, і просто посміятися, навіть з якихось дурниць. І це не про штучну радість, а про дозвіл собі відпускати якісь переживання і турботи, перестати постійно вимагати і тішитися моментом..

14



-Благодійність – це також завжди про радість, про вміння любити ближнього. І Ви вже багато років поспіль є співорганізатором благодійного ярмарку “Даймо надію”, який відбудеться вже 1 грудня. Розкажіть кому допомагаєте?

-Цьогоріч доброчинний ярмарок фонду “Даймо надію” проводиться вже всьоме.   Цей ярмарок – це наш досить великий успіх. Бо ми попри різні зовнішні якісь зміни (змінюються партнери, люди, які долучаються), постійно знаходимо інших людей, які готові приділити нам свій час, таланти, свою добру волю і допомагають кожного року, щоби цей ярмарок відбувся.  Учасники ярмарку спільно втілюють ідеї у життя. І ці всі роботи зроблені власноруч, з теплом, із серцем. Щороку маємо конкретну мету. Головне завдання – допомогти дітям з невиліковними хворобами, які живуть фактично у “домашній реанімації” мати гідні умови і відчуття безпеки.

21


Раніше вони взагалі не мали змоги вийти за стіни лікарні. Щороку ми збираємо, або на спеціалізований візок, або на відсмоктувачі (бо ці діти не можуть самі дихати, або ковтати і вони потребують спеціальної апаратури, яка допоможе у цьому).  Це речі, які необхідні. Вони роблять життя цих діток більш якісним, або допомагають вийти поза домашні і лікарняні стіни та більше побачити світ. Без такої допомоги їхнє тендітне життя скоротиться.

-Яку мету має ярмарок цьогоріч?

-Ми збираємо кошти на відеоняні для невиліковно хворих дітей і на цю потребу іноді реакція несерйозна. Деякі люди думають, що це якась забаганка. Насправді ж така дитина мусить цілодобово бути під наглядом батьків, а відеоняня у цьому дуже допоможе. Оскільки без цієї техніки, мама буквально не має змоги відійти. Якщо вдається, то  ненадовго (йдеться про хвилини, секунди). Якщо вони живуть у приватному будинку, то їй все ж таки необхідно виходити, наприклад, до літньої кухні чи по господарству. Якщо на відео вона буде бачити, що з дитиною усе нормально, то спокійно робитиме свої справи. Бо не завжди є можливість чергуватися. Адже це чергування, як у реанімації, тільки у домашніх умовах. Тож відеоняня – це не забаганка, це є життєва необхідність для тих родин, тому ми постановили їм у цьому допомогти.  Упродовж минулих років нам вдавалося зібрати необхідні кошти на закупівлю потрібного обладнання. Сподіваємося, цього року із допомогою небайдужих людей, їхній активності та доброті нам також все вдасться. На цьому етапі долучитися до нас можна прийшовши 1 грудня у Курію Львівської Архідієцезії на вулиці Винниченка 32. Буде смачно, весело, музично. Можна буде придбати багато гарних різдвяних декорацій ручної роботи, інших різних виробів, прикрас. Маю зазначити, що і батьки діток з нашого домашнього хоспісу також активно долучилися до приготувань Ярмарку і випічкою, і хенд-мейд виробами. У нас є мами, які фантастично випікають торти і пляцки, є неймовірно талановиті рукодільниці.

28


Ці батьки не є людьми, які сидять склавши руки, в очікуванні, що хтось все зробить замість них. Вони дуже активно самі собі допомагають. І наше завдання їх у тому підтримати, щоб вони відчули, що не самі. І всі бажаючі також можуть долучитися – для цього не потрібно якихось особливих зусиль, адже прийти на ярмарок – це ще одна нагода створити собі свято. Буде  також можливість придбати лотерейні квитки у безпрограшній лотереї і стати власником чудового призу. За відносно невеликі кошти можна буде виграти якийсь корисний сертифікат. Тож сподіваємося, що разом ми зможемо осягнути мету.

-Що Ви порадите читачам видання “Духовна велич Львова” на час Адвенту, окрім активної благодійності?

-Складно радити , адже кожна людина має індивідуальне пережиття свят, подій. Але мені здається, що найважливіше, принаймні  я так це бачу, за всім тим, що нам накидається ззовні, знайти свій режим спілкування з Богом. Щоби у рамках навіть тої традиції, у якій ми виховані, зовнішніх атрибутів, все ж таки не втрачати той особистий контакт з Богом. І тут я мушу зацитувати єпископа Едварда Каву, який часто наголошує у своїх проповідях саме на особистому контакті з Богом. Що незалежно від того, що у тебе діється сьогодні і яким буде завтрашній день отой особистий контакт з Богом потрібно постійно “утримувати”. Адже ми втрачаємо друзів, коли припиняємо із ними спілкуватися, але ж яке у нас є порозуміння, коли ми відкриті на спілкування, відверті і щирі. Тому думаю, що єдина порада не лише читачам “Духовної величі Львова”, але також собі – незважаючи на Літургійний період, день, число і обставини, дбати про особистий зв’язок з Богом до якого ми покликані як діти Божі.

Розмовляла: О. Бабенко

Фото із фб-сторінки пані Віти Якубовської та фонду “Даймо надію”, а також із відкритих Інтернет-джерел

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.