13 вересня 2018 року у храмі святої Софії Премудрості Божої відбулася лекція президента УКУ владики Бориса Ґудзяка “Як реалізувати великі ідеї?”.
Подію присвятили пам’яті покійного пароха собору св. Володимира і Ольги в Чикаґо, автора гімну “О, щедрий Боже” о. Мар’яна Бутринського. Ми записали цю особливу і дуже натхненну лекцію.
“Перш за все треба визначити, чим є великі ідеї. А про це можуть і мабуть мусять бути суперечки. Сьогодні чи не найбільша комерційна потуга, фірма Apple. Вартість якої переступила трильйон доларів. Не мільйон, не мільярд, а трильйон. Велика ідея. Не знаю, як Ви, а мене є iPhone. Я “член партії” і від 85 року застосовую тільки комп’ютери Apple. Чи це велика ідея? Чи трильйон — критерій? Напевно, для багатьох. Але попри те, що я користуюся цим інструментом, для мене критерії є інші. Мені прикро читати, що Стів Джобс, який розвинув цю ідею, міг принижувати людей. Мені прикро читати репортажі про спомин його доньки, від якої він відмовлявся поки не були зроблені тести ДНК.
Якщо ми маємо задуматися над питанням як реалізовувати великі ідеї, давайте домовимося, що великим є те, що дає життя, що провадить до Божого закону, що людей єднає. І що змагання до великого доступне для кожної людини. Ті критерії не з загальними. Зараз ми є в УКУ, який є на висоті популярності. Ще ніколи до нього стільки студентів не вступало, і ніколи ще не було таких високих середніх балів. Не було ще стільки донорів у цілому світі, які на нього гроші давали. І ніколи УКУ мав стільки будинків. І це не завжди було так. І не завжди мусить бути так.
Але сьогодні УКУ має певну потугу, яка може нам завадити побачити на цьому ця велика ідея побудована. Я хочу запросити Вас задуматися над питанням — на чому стоїть цей університет до якого Ви так прагнули. У чому є велич Йосипа Сліпого, Андрея Шептицького, Мирослава-Івана Любачівського, Любомира Гузара? Ця велич, яка поєднує серця. Бачите, вилізти на Говерлу, чи Еверест —це подвиг, це перемагання себе. У цьому є багато доброго і шляхетного. Перемагати себе — це важливо. Але особливо ми перемагаємо себе для інших. Хотілося б запропонувати для роздумів моє переконання, що великі завжди народжуються між. Між нами, між вами, між кимось. Що воно мусить іти, якщо від нас, то до когось. Бо коли велике є лише для “мене”, коли велике є лише “моїм”. Коли велике є лише “в мені”, воно невелике. Ніхто з нас не має ні розмірів, ні масштабів, ні такого духа, чи душі щось дійсно велике тримати лише у собі. Велике появляється, коли ми єднаємося. Коли Божа любов, Божа творчість, Божий дух входить у нас і коли ми стаємо тими, хто помножуємо ці Дари. Обдаровуємо інших і помагаємо іншим ростити і множити ці дари. Коли за ділом стоїть така настанова, потенціал великого духовного подвигу. Навіть якщо масштаби справи є скромні. Мати Тереза казала: “не обов’язково робити великі речі, можна робити маленькі, але з великою любов’ю.
Патріарх Йосип казав: “Не кожен може змінювати хід історії, переінакшувати обставини, які його, або її обумовлюють, час обмежений, ресурси, сили, але це не повинно нікого з нас відохочувати від великої любові, великої уваги до іншого”. Це якщо мова про базові настанови. Вихідна точка. Філософія, духовність. А якщо братися за конкретну справу, то один не зробить те, що зроблять два. А два не зроблять те, що зроблять двадцять, чи двісті. Для великих речей потрібно багато людей, які готові помножувати дари одне одного. Потрібна команда.
У цьому університеті більш ніж чверть століття іде безнастанна застанова над тим, чим є команда і праця над тим, щоб ця команда була. Це увага, пошук, аналіз, критика, гумор, спілкування, мовчанка, слухання іншого, допасування одного до одного, визнання таланту, який є поруч і пошуку ніші, де цей талант може вповні розквітнути. Часом потрібні суперечки, мусить бути відвага конфронтувати реальність, має бути збережена гідність навіть у суперечках. Гідність кожної особи. І коли багато людей працюють з увагою і пошаною до іншого, до партнера, до соратника — твориться особлива синергія. Це не просто якась калькуляція, чи математика. Там відбувається таїнство. Таїнство Сопричастя. Те, що відзеркалює життя самого Бога і Трійці у якій Отець Син і Святий Дух співпрацюють, діляться, спілкуються, безнастанно відкриті один на одного.
Патріарх Йосип десятиліттями мав ідею і десятиліття він провів в ув’язненні зі своїм віком і неміччю. Заснував УКУ маючи 71 рік. І почав він тоді його будувати. Почав у 71. Фактично всі присутні ще стоять перед віком, коли можна починати велику справу. Терпів, знав Патріарх що це час. І наскільки це є необхідний вимір великої справи. І що ми живемо в обставинах дуже нетерпеливих. Хтось мені на смску не відповів за годину — вже біда, кава не заварилася за півхилини — і це невигода. Молодим людям важко слухати якусь тему більше ніж 5 хвилин. Нема магії, нема лотереї у великих справах . Великі справи, згідно з нашими категоріями (з якими ми погодилися) вимагають час. Бо ріст вимагає часу. Слухання і увага до іншого і пізнання Таїнства, глибини буття іншої людини, не кажу цілої громади, потребує часу. І великі люди, які робили великі справи це розуміли. Молилися, працювали з великим терпінням.
Згадуючи Патріарха Йосипа, на початку цього академічного року, я хочу запросити усіх нас із Вами, щоб ми “Великого бажали”, але щоб це наше велике було божественно велике, щоб воно міняло життя, його помножувало. Щоб воно не було коштом гідності іншого, щоб воно єднало людей, а не ділило. Щоб воно було присутнє у всьому, навіть у тому, що є мнимо малим і на маргінесі. А передовсім усіх гостей, які є симпатиками, друзями університету, а там більше учасників спільноти викладачів, і Вас, наших любих студентів, я запрошую у молитві задуматися на чому ми стоїмо, чому Вам тут добре, чому Ви хочете тут бути. Чому жертводавці з різних кінців світу нас з Вами підтримують. Чому Ви ростете і розвиваєтеся. Чому такі відкриті обличчя і світлі усмішки, ясні очі і випрямлені спини. Серед Вас реалізується велика ідея. На принципах і засадах великої ідеї. Це Ви і Ваше, це між нами і наше. Це майбутнє нашої країни. Це приклад, це зразок. І це колосальна відповідальність. Ми не сміємо це занедбати. Не догледіти, продати, розміняти на дрібні. Коли ми стаємо популярними, коли в нас високі бали, коли ми надуваємося, тоді кануть і тануть ті принципи, які провадять до великого. Отець Мар’ян Бутринський надихав своїх вірних. Як приємно, що його жінка через 25 років після його смерті його пригадує. Я бажаю кожному з нас, щоб нас так пам’ятали, як тих, які будують, піднімають, єднають. Тому що ми зрозуміли – на чому ми стоїмо”
Фото з Інтернету
Повязані записи
