Волонтер Оксана Бриндзак: «Коли ми приходимо до літніх людей – вони нас обіймають і називають сонечками»

27291966_1764232516973791_998934458_nКінопокази, елементи танцю, чайні церемонії, курси комп’ютерної грамотності та аромотерапія.   Щоп’ятниці Львівський геріатричний пансіонат бринить веселощами, ліричною музикою під гітару, шумом молодих та літніх голосів. Це волонтери проекту «Старість на радість», а також дідусі і бабусі спільно проводять своє дозвілля.

А нещодавно у соціальних мережах почали з’являтися незвичні відео. Сюжет простий: літні люди запрошують охочих до знайомства. І пропонують – прогулятися разом вуличками Львова, або зіграти у теніс.  Ініціативу «Знайомся Не соромся» також започаткували волонтери і власноруч створили мотиваційні ролики. Натхненником і автором ідеї є студентка УКУ та університету Франка Оксана Бриндзак, яка переконана, що старість також може бути радісною. Дівчина вивчає клінічну психологію і соціологію та застосовує теоретичні знання на практиці.

27394886_1764235100306866_206356027_n– Оксано, чому Ви вирішили стати волонтером?

– Я відчувала, що хочу допомагати людям. Мені траплялися такі історії, що навіть на вулиці люди просили допомоги. І якщо я відчувала, що можу допомогти людині – це був мій ресурс. Я завжди кажу, що випадковості – невипадкові.

– Допомога літнім людям – це специфічна сфера. За яких обставин обрали саме її?

– У рамках своєї дипломної роботи я проводила дослідження у трьох будинках для літніх людей. Перший – це власне Львівський геріатричний пансіонат, другий – у селі Підбуж і у польськом Перемишлі. Це були біографічні інтерв’ю з абсолютно різними людьми. Згодом потрібен був новий досвід.

27294682_1764239006973142_1312981_n

– Що найбільше запам’яталося під час візитів до пансіонату?

– Було нескладно. Ми приходили, знайомилися, бродили коридорами. Львівський геріатричний пансіонат має 5-ть поверхів. Зазвичай ми з однодумцями просто відчиняли двері, і казали: «Доброго дня!, Слава Ісусу Христу!, Привіт» і починали спілкування. Було трохи страшно. Ми стартували з того, що провели перший кінопоказ. Тоді розповіли про себе і жартома сказали стареньким, що будемо набридати їм. А вони радісно: «Так, набридайте!». Тепер у пансіонаті нас щоразу обіймають, цілують, сонечками називають! Навіть якісь псевдо вигадали для кожного. Одного нашого волонтера називають «Персиком». Тобто, літні люди надзвичайно креативні. Вони вже стали нашим середовищем.

27157600_1764235706973472_1624957108_n

Під час розмови Оксана Бриндзак багато посміхається, жартує. Важко уявити, що вона щоденно стикається із самотніми людьми, які часто відчувають душевний біль, втому і розчарування. Адже від хорошого життя не потрапляють у будинки для літніх. Втім на моє запитання – як вдається не вигорати і продовжувати з ентузіазмом долучатися до справ благодійності – Оксана життєрадісно пояснює, що волонтери морально отримують від дідусів і бабусь набагато більше, аніж віддають. Це і життєва мудрість, і поради, і безкорисна любов людини до людини.

27156944_1764234570306919_783437591_n

– Є стереотипи, що старенькі, які потрапили у будинки для літніх, закриті у собі. Як молодим людям знайти до них правильний підхід?

27153221_1764233950306981_1247730476_n

– У березні 2017 я від церкви Антонія прийшла з волонтеркою (то був інший проект), яка сказала мені: «Ти ідеш до цієї кімнати і спілкуєшся із конкретною людиною». Моєю підопічною виявилася незряча жінка. Весь її монолог зводився до прагнення померти. Після цього я дуже почувалася пригнічено. І на кілька місяців зробила паузу. Мені було важко і страшно. Але коли я почала вивчати клінічну психологію, то переосмислила свої відчуття. І усвідомила, що з усіма людьми можна і потрібно спілкуватися. Чим сильніше людина закрита, тим більше вона потребує особистого підходу і уваги.

27294160_1764234360306940_1843309185_n

Волонтери не лише розкривають особистість літніх осіб через спілкування, але також дарують радість руху. Під час танце-рухової терапії тренер Наталія Аврамчук вмикає шум моря. І жителі пансіонату можуть уявити себе на природі. Деякі бабусі на таких зустрічах грають у доньки-матері. Так вдається поділитися душевним теплом одна з одною. 350 людей охопити заняттями неможливо, тож на заняття зазвичай приходять 10-15 учасників. Благодійники впевнені – якщо допоможуть хоча б десятьом людям, то це вже велике досягнення.

27292081_1764236036973439_1409964072_n

– Кількома штрихами опишіть Ваших підопічних.

27295009_1764232840307092_1134141487_n

– Є бабуся Ганя (Анна Данилівна). І вона до мене каже, коли приходжу: «Моя ти манюня-манюня» і починає тягнути за щічки. І я вже не знаю, як правильно сприймати – чи як бабусю, чи як друга. Або бабуся Михайлина, здатна підтримати розмову на будь-яку тему. Є люди, які прийдуть і просто скажуть: «Привіт, раді бачити». А є такі, що навіть не подякують. Різна публіка.

– Є конкретні теми на які спілкуєтеся?

– Одного разу я познайомилася із бабусею Катериною, яка живе на 5-тому поверсі. Вона – пречудова. Наша розмова зав’язалася випадково. За 10 хвилин я вже знала все про бабусю, тобто її особисту історію: від одного рочку до 88. Вона також розпитувала мене, чи маю брата, сестру. Наступного разу, пані Катерина казала, що молилася за мене, розповідала як її здоров’я. А коли я прийшла втретє, бабуся вже не пам’ятала мене. І це було дуже боляче, у мене стояли сльози на очах. Тому щоразу теми – різні. Їх приносить саме життя. Важко вгадати про що будемо спілкуватися сьогодні.

27292558_1764237863639923_602154837_n

– Хто саме долучається до проекту «Старість на радість»?

– У команді волонтерів є 10-15 людей. Це студенти різних університетів, а також вже працюючі: програмісти, соціологи, психологи, коваль, педагог, жінка-кухар, юрист, а також майстриня з рукоділля та вчитель комп’ютерної грамотності. Ці люди справді прагнуть робити позитивні зміни для стареньких, які мешкають у пансіонаті.

27157107_1764233590307017_881244105_n

– Ваші проекти дуже креативні. Наприклад, ідея з відео. Адже кожен ролик, це немов маленький фільм, історія життя і майбутнього. Як відбувався процес зйомок?

27157355_1764240666972976_33386253_n

– Ми знімали ці ролики спільно зі старенькими. І у мене досі посмішка на обличчі. Під час праці вони говорили, співали, сміялися. Професіонали їх гримували. Ми хочемо познайомити усіх львів’ян із цими чудовими дідусями і бабусями. Щоб краяни бачили, що старенькі також прагнуть чогось навчитися, пізнати нове. І вони нас можуть багато навчити. Ми вже маємо особистого репетитора з німецької. Приходить одна бабуся, яка каже волонтерам «Guten Tag!». І вона щоразу пропонує нас навчити нових німецьких слів.  Нам дуже потрібні волонтери, які будуть проводити різні рукодільні майстер-класи. Часом також приходили дівчата з гітарами і співали спільно зі старенькими.  У музичних заходах теж є нагальна потреба. Тож запрошуємо усіх-усіх охочих.

Розмовляла: Оксана Бабенко

Фото з архіву проекту «Старість на радість»

 

 

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.