Що спільного між гадюкою та Синодом УПЦ МП?

Мене переповнюють почуття. Вчора в українській святині Києво-Печерській Лаврі збирався Синод так званої «Української православної церкви». Цей Синод зробив «Заяву», яка розбурхала українську спільноту.

Для чого гадюці зиґзаґи на спині

Подібно до роздвоєного кінчика язика гадюки «єпископи» УПЦ МП поєднали в одному тексті відданість Україні та зневагу до неї, осудження дій РФ та їх апологію. Більш того, владики московської церкви в Україні кинули чергове «яблуко розбрату» і назвали його закликом до єдності, зневажили честь та гідність мільйонів українців вимагаючи захисту своїх інтересів. З одного джерела потекло гірке й солодке, тим самим язиком вони благословили і прокляли українців, принаймні тих, які не хочуть себе асоціювати з Москвою.

Зауважу, що значення має не лише те, що сказано, але й замовчано. Чому? Тому що відсутність чіткості дозволяє трактувати ту чи іншу позицію щонайменше двозначно. Під час війни подібний візерунок зиґзаґом на спині будь-якої гадюки особливо помітний і небезпечний.

Вчені дослідили яка користь змії від зиґзаґу на її спині.

По-перше, завдяки цьому візерунку змія може залишатися непоміченою. По-друге, якщо її все-таки виявили, вона сигналізує про те, що може захиститися від нападу. Але найцікавіше те, що зиґзаґи на спині дозволяють гадюці створювати ілюзорний ефект, приховуючи свої рухи. За словами дослідників, швидке миготіння візерунка на спині змії, що тікає, може збити з пантелику нападника.

Зиґзаґи Синоду УПЦ МП

Тож чітка лінія зиґзаґу на слизькій спинці Синоду проявилась вже з другого абзацу їхньої заяви.

«Українська Православна Церква одразу засудила військову агресію Російської Федерації проти України і наполегливо наголосила, що війна — це великий гріх. Саме тому наша Церква неодноразово закликала припинити кровопролиття та, розпочавши переговорний процес, вирішити конфлікт за допомогою слова, а не зброї. На жаль, спроби мирних перемовин бажаного результату не дали».

Засудивши чітко агресію Росії проти України Синод далі говорить про винуватця кровопролиття розмито. У читача з’являється враження, що в російсько-українській війні винні обидві сторони, як агресор так і жертва нападу, без уточнень стверджується, що «війна — це великий гріх». Жодним словом не пояснюється різниця між справедливою війною, коли народ вимушений братись за зброю, і війною несправедливою, коли агресор порушуючи закони Божі та людські вчиняє безжальну агресію. Схоже для Синоду всі, хто воює чинять гріх, і захисник і агресор. Разом з тим верховний очільник УПЦ МП Гундяєв постійно надихає росіян на вбивство українців – у нього інша теологія. Як казав один чоловік: «У святих отцов не найті концов», тобто тлумачити святоотцівську спадщину по багатьох питаннях однозначно неможливо, той чи інший вислів отців церкви чи застосування канонів можна гнучко пристосувати до того, що вигідно. Саме така «революційна доцільність» і є стилем церковного життя в РПЦ. Не заразіться, браття.

Не менш лукавою є «миротворча» мова звернення. Заклик «припинити кровопролиття та, розпочавши переговорний процес, вирішити конфлікт за допомогою слова, а не зброї» немає конкретного адресату – винуватця кровопролиття. Агресія в цьому контексті нарочито називається «конфліктом» знову ж таки підкреслюється відповідальність за війну обох сторін. І далі в такому ж дусі: «ракетні обстріли та бомбові удари охопили майже всю територію нашої Батьківщини»,  «від бойових дій потерпають»… але чиї ракети та бомби, і хто прийшов з бойовими діями на нашу землю не конкретизується. А може то просто стихійне природне лихо, чи українці «знову» обстрілюють самі себе?

Українці винні в тому, що їх вбивають?

Але може марно ми чіпляємось за сказане та невисловлене. Можливо то такий церковно-дипломатичний стиль висловлювати свою позицію – «розтікатися мислю по древу». Ну, щоб нікого не образити, виявити лагідний дух Христовий, показати приклад братолюбія.

Авжеж! Читаймо далі.

А далі у «єпископів» УПЦ МП закінчився єлей благодушності і в хід пішли звичні для них впродовж десятиліть словесні коктейлі Молотова ще й з чітко визначеними цілями. У сьогоднішньому геноциді українського народу вони звинуватили самих українців, українську владу та українську церкву. Підлеглі Гундяєва, який є одним з ключових апологетів агресії, вчинили чергову інформаційну диверсію. І звісно їм нічого за це не буде. Хочеться запитати, невже лише тому, що москалі вже не під Києвом – можна знову фліртувати з п’ятою колоною рашистів в Україні? Шановна владо, хіба варто чекати поки смажений півень знову в найболючіше для вас місце клюне?

Московська Церква погрожує українцям суїцидом

Істерика московських владик в Україні дійшла до свого апогею, коли вони порівняли ймовірну заборону їхньої структури з «актом національного самогубства». Подібну заяву можна розцінювати як пряму погрозу та загрозу українській державності та українському народу. До речі, у своєму зверненні невдячні московські попи звинуватили СБУ в бездіяльності. Можливо після цього Служба безпеки й справді стане «діяльною» та візьметься за квазірелігійний філіал ФСБ в Україні.

Але найбільш цинічним для мене стали їхні сповнені отрути звинувачення на адресу православних українців, які не хочуть служити Гундяєву та представляти «Рускій мір» в Україні. Щойно захлиналися слиною єпископи УПЦ МП патякаючи про важливість єдності народу в умовах агресії, про неприпустимість розпалювання ворожнечі і відразу ж вкрай зневажлива мова щодо ПЦУ та української влади, яка підтримала прагнення православних українців до автокефалії. На поверхні сповнені ненависті та отрути слова проти своїх же співгромадян та й зрештою одновірців.

Чомусь не побачили ми в заяві Синоду звернення до своїх співслужителів з РПЦ в Московії, які благословляють війну та армію окупанта, пропагують війну і ненависть до українців, підтримують тирана. Не було жодного слова і до їхнього «помазаника» в Кремлі. Дісталося на горіхи лише нам, українцям. Розізлили ми московських шершнів.

Безумовно, що українці хочуть бути єдиними, особливо в час війни, але єдиними навколо чого? Очевидно, що не навколо цінностей «Руского міра», який несе в Україну з Московії так звана «УПЦ МП». Кожен, хто хоч трохи вчив історію знає, що ще з часів Богдана Хмельницького Московська церква завжди, повторюю, завжди, була головним інструментом в ідеологічному і духовному поневоленні народів. Це була найвірніша агентура Московії незалежно, хто був при там був владі. Нічого не змінилось і сьогодні. Тож єднатись з гадюкою можуть лише гадюки,  а наша єдність може бути лише навколо українських цінностей. І поки на нашій землі залишатиметься хоч один московський піп, нашій свободі та незалежности, нашому існуванню і духовности буде загрожувати серйозна небезпека.

Тож крапку ставити ще рано

Андрій Сольський

Чи достатньо священику залишити Московську церкву?

Про майбутнє московської церкви в Україні

Молитва за Бандерою

«Русский мир» проти свободи віросповідання?

«Русскій мір» – єресь, виплекана в яслах Московського патріархату