Чому християни дивляться фільми жахів?

35730-1uВідомий голлівудський кінорежисер, «король фільмів жахів» Альфред Хічкок сказав: «Для мене єдиним способом позбутись своїх страхів є зняти про них фільм». Існує багато теорій щодо того, чому люди люблять дивитися фільми жахів. За статистикою, найбільшими прихильниками «страшилок» вважають підлітків і молодь до двадцяти років. Звичайно, і серед дорослої аудиторії можемо знайти безліч любителів цього жанру.

Певна частина прихильників фільмів, від яких кров у жилах холоне, особливо сповнених кривавих сцен, на думку психологів, відображає собою наслідки морального розкладу в суспільстві. Саме дивлячись моторошні фільми, люди задовольняють свою надлишкову цікавість до питання насильства. Але чому деякі християни, які вірять в Бога як основу милосердя та всепрощення, як уособлення Любові й Життя Вічного не гребують таким компрометуючим кіно?

Отже, все почалося так… Якщо говорити про релігію, то вона завжди була однією з найулюбленіших тем, які експлуатують у жанрі жахів. Релігійні забобони, жертвопринесення, окультизм, сектантство, прихід Антихриста на землю, релігійні культи, ідолопоклонство, пророцтва, біблійні мотиви, боротьба добра і зла, ворота пекла, ангели і демони, переселення душ, ритуали, Церква, божественні ознаки, сатаністи, реінкарнація, демонічні сили і багато іншого в повній мірі використовували кінематографісти, щоб підвищити касові збори своїх фільмів.

Першим літературним твором у жанрі жахів вважається роман, написаний британським аристократом Хорасом Волполом у 1764 році – «Замок Отранто». А в 1818 році Мері Шеллі опублікувала повість «Франкенштейн», яка стала класикою жанру.

Дебютний фільм з надприродними явищами, який можна назвати «фільмом страхів», з’явився ще у Жоржа Мальєса у 1896 році й досі вважається однією із найвідоміших робіт режисера – це кінострічка «Замок диявола», де вперше було використано примітивні спецефекти. У наш час мистецтво хоррору досягнуло справжніх висот маніпуляції химерними ілюзіями.

Першим фільмом жахів вважають німецький «Голем», знятий режисером Паулем Вегенером у 1915 році.

Першою кінострічкою на релігійну тематику була екранізація в 1926 році знаменитого твору Гете «Фауст» німецьким режисером Фрідріхом Вільгельмом Мурнау. Класична історія про людину, що продала свою душу дияволу в обмін на добробут і безсмертя не змогла залишити глядачів байдужими. Відтоді подібні сюжети екранізувалися незліченну кількість разів, не втративши своєї привабливості й донині («Повелитель ілюзій», 1995, режисер Клайв Баркер, «Фауст – любов проклятого», 2000, режисер Брайан Юзна).

При величезному комплексі тем, порушених фільмами жахів в області релігії, здебільшого, всі вони базувалися на сюжеті про злі сили. Дійшло до того, що практично кожен другий фільм на релігійну тематику звинувачували в плагіаті. Однією з кінокартин, яка дала підґрунтя для безлічі скандалів у гламурній «тусовці» кінокритиків «Фабрики мрій», була робота режисера-містика Романа Поланскі «Дитина Розмарі» (1968 р.). Історія про жінку, яка вагітна дитиною самого Сатани, викликала великий резонанс й у консервативної громадськості того часу. Мало того, що прихід диявола на Землю вписався в таку прозаїчну форму, так і кінець фільму був далекий від «хеппі-енду». Картину продюсував легендарний режисер фільмів жахів Уілльям Кастл, проте спочатку режисерську нішу пропонували самому Альфреду Хічкоку.

Загалом існує безліч теорій, які пояснюють, чому люди дивляться фільми жахів. Наприклад, психологи з Університету Берклі (Каліфорнія) та Університету Флориди запропонували свою гіпотезу, яка пояснює, чому люди люблять фільми жахів, які експлуатують негативні емоції. Раніше фахівці давали два пояснення такій ситуації. Перше – коли глядач дивиться фільм жахів, то насправді він не лякається, а лише переживає почуття приємного збудження. Інше пояснення – дві години страху необхідні для того, щоб наприкінці фільму, незалежно від того, чим закінчується зображена в ньому історія, глядач відчув ейфорію, звільнившись від жахливого видовища та тривожних звуків. Однак, прихильники нової теорії переконані, що вся справа в тому, що люди, які люблять дивитися фільми жахів, щасливі через те, що відчувають себе нещасливими. Вони просто насолоджуються страхом, причому, чим моторошніший сюжет кінокартини, тим більше насолоди вони отримують.

У наші дні існує безліч фільмів про зло. Умовно ми можемо поділити їх таким чином:
– фільми про одержимість, екзорцизм. Загалом, їх проектують в життя як здеформовану уяву людини, що виникає на ґрунті непереборних дитячих страхів, невпевненості в самому собі та занадто емоційному сприйнятті критичних моментів життя. Американські психологи називають одним із найбільш шокуючих і по-справжньому страшних фільмів – проект Вільяма Фрідкіна «Той, що виганяє диявола».
– фільми про окультизм. Такі фільми найчастіше можна назвати ознайомлюючими. Саме завдяки їм глядач дізнається про велетенську кількість релігійних сект в християнстві та за його межами. Першочергово метою такого кіно є створити у глядача критичне і реалістичне відношення до дійсності та проблем в середовищі релігії.

Думаю, більшість християн обирають фільми жахів не тому, що їм подобається жорстокість, насилля і світ демонічних сил. І, звичайно, не тому, що вони ігнорують чи не поважають істини Біблії. Для багатьох це своєрідна мотивація на підсвідомому рівні почати пошуки Бога. Адже, якщо ми переконаємося, що Зло існує насправді, отже, Добро яке символізує Бога, також не вигадка. Тим самим, люди розуміють, що диявол – всього лиш тінь добрих сил та ангельський крил. І ця тінь обов’язково зникне, коли у наше серце нестримною хвилею увірветься світло Божої любові.

Колись імператор Римської імперії Марк Аврелій сказав: «Дивно! Людина обурюється злом, що приходить ззовні, від інших, — тим, чого усунути не може, і не бореться зі своїм власним злом, хоча це їй під силу».
На мою думку, дивлячись фільми жахів, ми не стаємо гіршими християнами, тільки маємо ще одну можливість побачити тонку грань між діаметрально протилежними силами світу, які постійно перебувають у двобої.

Особисто я отримала від цього жанру кіно важливий урок. Завжди будь обережний! У твоєму житті, сірими дощовими вулицями твого міста зазвичай не блукають демони, зомбі, вампіри чи одержимі. Але це не означає, що вони не вдягають маску людського обличчя, а то й навіть янгольський німб, щоб отруїти твоє серце або вдарити ножем у спину особливо тоді, коли ти цього найменше чекаєш. Які б монстри не тривожили твій розум, які б образи не долинами до тебе із дитячих кошмарів, не забувай, що найстрашнішим і найпідступнішим монстром завжди залишається людина.

Лідія Батіг

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.