“Братство не прив’язане до церковних доходів, тому воно може дозволити собі говорити правду” – Володимир Харко

11216157_773758829404859_1480102282_nМожна прожити в місті багато років, але так і не пізнати всіх його таємниць. Львів продовжує дивувати своїм культурним різноманіттям, цього разу – знайомлячи з крайовим ставропігійним братством. Напевно, чимало моїх однолітків, у кращому разі, чули тільки назву такої організації. У гіршому – трохи згадують уроки/лекції з історії про ставропігію, гадки не маючи про її історичну протяжність. Насправді ж мирянські громадські організації відродилися в унісон із УАПЦ ще 1989 року. А братство у Львові відновило діяльність ще до здобуття Україною незалежності. Про діяльність братчиків та можливості об’єднання представників православ’я в Україні розповідає Володимир Харко, голова Львівського крайового ставропігійного братства святого апостола Андрія Первозваного.

– п. Володимире, була приємно здивована, дізнавшись, що Ви ще й викладаєте на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Що ж привело Вас до братства? Як Ви стали активним християнином?

– Я акцентував би по-іншому: я викладаю і займаюся громадською діяльністю, себто очолюю братство. Є фах, а є все інше, поза ним. Як приходять у християнство? Класично – із сім’ї, її звичаїв. Хоча, відверто кажучи, у студентські роки знайомі завжди дивувалися мені як майбутньому економісту-менеджеру і повсякчас запитували: “А як семінарія?” (сміється). Це й призвело до того, що на IV курсі я почав здобувати другу освіту – богословську. Потім ще й третю, обравши міжнародне право. Якщо придивитися, всі ці галузі взаємодіють між собою. Люблю нагадувати своїм студентам про те, що навіть термін “економія” вперше трапляється у грецьких текстах Біблії із визначенням мети – економія чого? Економія як система заходів для досягнення чогось. У православ’ї цей термін має інше прочитання – “ікономія” – у значенні дій для досягнення спасіння. Бачимо два аспекти – етимологію слова і проблематику сучасного світу. Ми 20 років кричали, що спершу треба піднімати економіку, а тоді вже братися за відродження духовності. Сьогодні ж зрозуміли, що дарма. Якщо економіка не ґрунтується на моральних засадах, вона нікому не потрібна. От скажіть, кому тепер потрібні заводи, знищені ворогом? А от якби була відповідна мораль їхніх керівників та працівників, руйнації можна було б запобігти.

– Хіба ж вони мали таку можливість?

– Очевидно, що мали. Хто ж кричав: “Путин, введи войска!”? Це робили якраз ті особи, які не хотіли розуміти, із чого починається справжня “економія”. Вони думали: от, мовляв, мають на хліб і до нього, більше нічого не треба. Можна кричати що завгодно і продаватися кому завгодно. Хліб і ковбаса залишаться. Виявилося, що ці люди помилялися.

– Якщо говорити про об’єднання православних Церков в Україні то деякі представники Московського патріархату цілеспрямовано гальмують цей процес. Як знайти шлях до порозуміння у час, коли очевидною залишається “рука” Кремля в Україні?

– Ви слушно зауважили, однак зробили це тільки сьогодні. А братство ще чверть століття тому відроджувалося насамперед як автокефальне, і свою місію вбачало в уникненні будь-якого підпорядкування Москві. Про необхідність автокефалії, розбудову православної Церкви, налагодження співпраці з іншими Церквами ми говоримо вже чверть століття.13.0123 Саме тому братство і його хор беруть участь в екуменічних заходах, які, приміром, часто ініціює Український католицький університет (зокрема Інститут екуменічних студій авт.). Навіть серед членів братства є випускники УКУ. Ми дивимося на цей процес ширше, перспективніше. Шукаємо те, що нас єднає, а не роз’єднує. Це проблема вузькофахова, вона не повинна стати причиною непорозумінь.

Нема де правди діти: бацилу роз’єднання було внесено і досі пропагується як принцип ексклюзивізму Православної Церкви Московського патріархату. Хоча і у Православній Церкві Київського Патріархату і в Автокефальній Православній Церкві теж буває по-різному, коли деякі представники вважають себе найбільш правильними. До сьогодні інші конфесій не хочуть визнати, що серед первинних основ відродження української державності 1991 року було відновлення автокефалії. Паралельно відроджувалася Греко-Католицька Церква, а вже потім з’явилася Українська Православна Церква Київського Патріархату.

– Яким чином діяльність УАПЦ регулюється у правовому контексті?

– Автокефальна Церква, як і Католицька чи протестантські Церкви, функціонує у полі законодавства. Кожна з парафій є релігійною організацією, кожне єпархіальне управління може реєструватися окремо. Відносини між парафіями ґрунтуються виключно на внутрішньоцерковних, а не на державних документах. Якраз це і є однією з можливостей “перебігання” парафій, адже юридично вони не залежні і мають право підпорядковуватися будь-якому ієрарху тієї чи іншої православної конфесії.

– Константинопольський Патріарх досі не визнав УАПЦ. Чому? Він чекає на об’єднання всіх православних Церков в Україні?

– Я скажу вам більше: після останньої зустрічі в Константинополі, де ми бачилися з представниками діаспорних православних Церков – Канади і США. Обговорювали два шляхи виходу із ситуації. Перший, про який ви згадали, – найбільш бажаний. Однак є альтернатива – так звана естонська модель, коли створюють паралельну юрисдикцію. І в цьому контексті якраз братство є структурою, що має відповідний досвід. Воно мало ставропігію і кілька століть тому було незалежним від місцевої ієрархії та підпорядковувалося прямо Константинополю. Цей варіант розглядали кілька років тому, коли хотіли тут, у Львові, створити подвір’я Вселенського Патріарха на основі ставропігії братства і братської Успенської церкви. Сьогодні Патріарх розуміє, що подвір’я як таке не потрібне: необхідна ієрархія, що зможе приймати парафії.

– На Ваш погляд, що ж найбільше перешкоджає об’єднанню?

– Це проблема не доктринальна, а матеріальна за суттю. Зрештою, у світі її вже давно вирішили. Нам не треба винаходити велосипед. Насамперед необхідно домовитися про заборону переходу парафій, щоб уникнути елементарного рейдерства. І вже на цьому етапі жодна конфесія не бажає підписувати угоду.

Є й інші шляхи співпраці: наприклад, УПЦ КП і УАПЦ використовують українську мову богослужінь. Однак обидві конфесії досі видають літературу окремо. Із економічного погляду це зайві витрати. Навіть УПЦ МП кілька років тому видала власний переклад літургії. Навіщо? Що ж забороняє створити спільні тексти? Адже адаптовані переклади існують десятиліттями…

Ще один приклад: українські православні конфесії домовлялися про спільний переклад молитов “Отче наш” і “Богородице Діво”. Досі не всі парафії дотримуються єдиного варіанту. Здавалося б, це дрібні кроки, які, однак, поки не здійснені. Ось у чому полягають перешкоди. Об’єднання – це річ органічна, а не механічна. А втім, я доволі оптимістично дивлюся на перспективу його реалізації. Без вирішення питання українського православ’я в його автокефалії не можливо подолати рашизм. Упевнений, що проблема канонічної автокефалії – або через об’єднання конфесій, або завдяки впровадженню естонського досвіду, – буде розв’язана найближчим часом.

– Отже, причина не в обрядових розбіжностях, а в тому, що роз’єднання таки комусь вигідне?

– На жаль, це питання не так віри, як церковного бізнесу. Є проблема урядування процесом чи окремими парафіями. Часто ієрархи квапляться порахувати кількість доходів, а не зосереджуються на єдності. Думають, що матимуть у результаті.

Хто був на Майдані? Ієрархи та священики, які дбали насамперед про своє ім’я, а не вигоду. Ті, що були прив’язані до житейських справ, не з’являлися. Чому було мало представників УПЦ МП? Через залежність від влади й очікування нових дотацій. Фінансово незалежне духовенство сподівалося виключно на своїх мирян. Воно слухало людські голоси.

– І зробило правильний вибір!

– Звісно. Такі духівники були справжньою Церквою. Тертуліан не дарма говорив: “Де єпископ, там і Церква. Де Церква, там єпископ і всяке добре діло”. У нас полюбляють цитувати тільки першу частину цього вислову, зводячи суть Церкви до персони єпископа. Однак насправді йдеться ще й про те, що єпископ там, де його народ.

– Розкажіть детальніше про діяльність братства. Зауважила під час кількох заходів, що більшість членів, окрім хористів,  ̶  літні люди.

– Справа в тому, що історія братства завше ґрунтувалася на особистій ініціативі мирян. Ця діяльність ніколи не була прибутковим проектом, ба більше – не була проектом узагалі. Братство – це відповідь мирян на плачевний стан у Церкві, коли вони хотіли більшого.

Чому ми більше знаємо про середньовічне братство? Бо представники його були багатшими, хоча й не переважали кількісно. На жаль, а може і на щастя, братство було нечисельним у всі періоди свого існування.

11225944_774972555950153_2097699300_n (1)Сьогодні починається нове відродження – у діяльності хору, недільних шкіл, що дозволяє нам поступово залучати нові сили. Члени братства усвідомлюють, що про піонерські чи партійні методи не може йти мови. Згадайте сучасні партії, що мобілізують членство під кожні вибори… У нас немає системи виборів, тому очевидно, що цей процес природніший. Він не активізується від меркантильних стимулів на кшталт: “Ви матимете те і те”, нагорода для всіх одна – Царство Небесне.

Кожна конкретна людина приходить сюди через власну потребу, певну життєву ситуацію, із бажанням більше послужити Церкві. І вона знаходить шляхи як втілити свій задум у життя. Інколи до нас приходять через негативні обставини, наприклад, через образу на духовенство якоїсь парафії. Часто причини позитивні – Боже благо, за яке людина хоче віддячити. От буквально нещодавно ми спілкувалися з одним із хористів церкви святих апостолів Петра і Павла, який навіть не був членом братства. Коли він побачив, що такі братські заходи, як “Прощання з колядою” (цьогоріч відбувався увісімнадцяте), організовуються зусиллями кількох людей, вирішив долучитися. Будучи підприємцем, він розв’язав проблему місця проведення наступного фестивалю: наступний захід відбудеться у театрі імені Марії Заньковецької. Подібні випадки траплються неочікувано.

У 80-90-х роках братство мало багато членів, масштаби його діяльності були більшими. До прикладу, у той час братчики стали хрещеними батьками вихованців червоноградського сиротинця. Звісно, усіх дітей не вдалося вберегти від помилкового життєвого вибору в майбутньому. Однак чимало з них виросли добрими християнами. Бували й випадки, коли братство намагалося використовувати, втягувати у міжконфесійну боротьбу. Це банальна політика. Люди, які хотіли скористатися тодішньою чисельністю братства, не мали на меті служити Церкві. Братство не прив’язане до церковних доходів, тому воно може дозволити собі говорити правду. Члени братства жертвують свої працю і кошти. Зрозуміла річ, що вони дбатимуть про ефективність, говоритимуть першими, побачивши несправедливість. Часом траплялися випадки, коли певні ієрархи, не надто чисті на помисли, обсипали братство безпідставними звинуваченнями через це. На щастя, такі люди відходять у забуття, а братство залишається.

Були й братства, що стихійно виникали навіть у межах Автокефальної Церкви. Це відбувалося, коли духовенство конфліктувало з Львівським братством й створювало паралельні структури, називаючи їх по-своєму. Такі організації розпалися. Чому? Бо не було осердя. Братство не може бути чиїмось проектом. Братство – це відповідь особи на заклик Христа щодо любові до Бога і любові до ближнього. Взяти до уваги хоча б хор.

Його діяльність сприяє налагоджуванню діалогу між православними Церквами в усьому світі. Те, що не може зробити духовенство в контексті дисциплінарних обмежень, вдається робити братству. От минулого літа “Ставрос” побував у Мюнхені, зустрівшись із громадою УАПЦ святих апостолів Петра і Павла. Цьогоріч здобув перемогу у IV міжнародному фестивалі колядок та вертепів “Gloria in excelsis Deo” у Тісні (Польща – авт.). Багато разів брав участь у фестивалі в Сяноку. Ми спокійно провели Шевченківський вечір у православній парафії Перемишля до 200-ліття народження Кобзаря. Мирянський рух існує поза міжконфесійними суперечками. Ба більше: братство сприяє міцності взаємин православних Церков. І коли таких випадків співпраці буде більше, потреба об’єднання отримає логічне завершення.

– Братчики ще видають газету “Успенська вежа”. Розкажіть про неї.

2f64d7cc1b

Редакційна колегія газети “Успенська вежа”

– Це безперервний проект, головний із позиції часу. Газету видають із 1991 року, уже фактично чверть століття. Вона всеукраїнська, виходить накладом 2100 примірників. Нині має 1250 передплатників. Навіть у дуже скрутні часи не було випадків, коли газету не друкували б. Змінювалися редактори й інші працівники видання, однак воно все одно залишалося. Релігійна газета практично не буває прибутковою. Це дотаційний проект.

– Як Вам вдається втримувати її на плаву в найбільш кризові періоди?

– Із Божою поміччю. Наприклад, під час друку попереднього номеру, на фоні невпинного коливання курсу та зростання цін, ми отримали близько двох тисяч дефіциту і видали газету, завдяки цілком неочікуваній допомозі. На зустрічі з діаспорними ієрархами один мирянин згадав, що йому колись надсилали “Успенську вежу”, і пожертвував кілька сотень доларів. Це врятувало вихід попереднього номера. Тепер шукаємо різні способи зекономити. Змінили редактора й оператора верстки. Для нас принципово, щоб газета, яка несе Христову науку віруючим, залишилася.

– А як функціонує духовне шкільництво?

– Маємо недільні школи при парафіях. Одні організовують їх на належному рівні, деякі – не надто відповідально. Виховання молоді – основа майбутнього Церкви. Усвідомлюючи це, ми дофінансовуємо катехитів, що проводять заняття. Якщо сьогодні не працювати з дітьми, завтра не буде кому йти не те що в братство – навіть до храму.

– Співпрацюєте з іншими братствами?

– Звісно. Є мережа автокефальних братств. Найбільш активні – Харківське, Кіровоградське, Миколаївське. Співпрацюємо і з братствами інших православних конфесій. На жаль, вони часом не є зовсім самостійними, хоча деякі з них мають тяглість традицій.

– Що побажаєте українцям у цей складний час?

– Насамперед не бути байдужими, бо тоді не можливо досягти чогось доброго. Не будьте байдужими, і тоді ви будете з Богом.

Розмовляла Тетяна Мацкевич

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.