Іван Матвієнко: “Найважливіше – бути чесним перед самим собою”

pbwnugh90naНещодавно на сайті “Духовна велич Львова” було започатковано нову рубрику “На каву з Богом”, у якій ми розповідаємо про непересічних людей, обдаровану молодь. Їхні життя тісно переплетені із духовністю, Церквою, Господом. Вони не завжди належать до духовенства, проте є активними мирянами. У сьогоднішньому матеріалі – історія про дуже цілеспрямованого, талановитого, доброго та щирого хлопця, – Івана Матвієнка. Іван – син священика, який служить іподияконом у Свято-Покровському кафедральному соборі УПЦ КП м. Львова. Він любить багато подорожувати, а колись навіть мріяв стати журналістом. Останній рік свого життя герой нашого матеріалу присвятив справі, яка робить його по-справжньому щасливим, дозволяє професійно реалізовуватись, – Іван працює барбером в унікальній, суто чоловічій перукарні “Solidol Barbershop”.

“Барбер” (“брадобрей”) – це майстер, який стриже і бриє бороди й вуса, робить зачіски чоловікам.

– Іване, розкажіть, будь ласка, як у Вас виникло бажання працювати у сфері перукарської майстерності?

– В принципі, таке захоплення було у мене з дитинства. Ще в школі, навчаючись у класі 5-му, я почав особливо звертати на це увагу, намагався з креативом підходити до різних зачісок, до своєї зовнішності – по мірі можливостей. Згодом навіть пробував самотужки себе стригти. Спочатку мої успіхи не дуже складались, але поступово навики трохи покращувались. Звісно, тоді це ще було дитяче захоплення. Невдовзі, після закінчення школи, я не серйозно ставився до цієї справи. Проте нещодавно мене надихнула одна фраза Генрі Форда, який сказав: “Найкраща робота – це високооплачуване хобі”, – і я справді замислився над своїм хобі. Приблизно рік тому в мене виникло бажання професійно зайнятись перукарською справою, і от вже півроку я стрижу, працюю в “Solidol Barbershop”. Мені це подобається, і я цілком задоволений своєю роботою.

У м. Львові є 2 заклади “Solidol Barbershop” (вул. Князя Романа, 28 та вул. Під Дубом, 7А).

– Наскільки важким був період навчання і стажування перед тим, як Ви розпочали свою працю в “Solidol Barbershop”?

– Перед тим, як розпочати працювати, я пройшов курси, а нещодавно у Львові відкрили наш новий “Solidol Barbershop” (вул. Під Дубом, 7А), де працюю на постійній основі. До речі, наразі цей заклад є найбільшим барбершопом на території Західної України.

a_tsaqsxjj0-1Можу сказати, що якихось особливих труднощів у процесі навчання чи вже тепер – у роботі, у мене немає. Мені ця справа надзвичайно цікава, тому, навпаки, я відкритий до нового досвіду та сповнений творчого ентузіазму для того, аби щоденно більше дізнаватись про свою улюблену роботу. Звісно, переживав хвилини сумнівів. Під час навчання у мене було кілька місяців стажування. Спочатку я був сповнений великого натхнення… розумієте, коли ти вже щось вмієш, тобі показали якісь, нехай найбільш примітивні техніки, але ти їх вдосконалюєш і самовдосконалюєшся сам, – це дуже надихає. Бували й такі моменти, коли ти впадаєш у депресію, бо бачиш якісь роботи майстрів, які тобі подобаються, але розумієш, що ти ще не на тому професійному рівні, щоб робити щось подібне, й це трохи гнітить. Тому спочатку я відчував депресію, але згодом з цим впорався. В нас була серйозна школа в “Solidol Barbershop”, де я працюю. Тепер я задоволений, що пройшов її, багато чому навчився і, власне, займаюсь тим, що мені подобається. І тепер якась хороша робота інших професійних барберів мене швидше надихає, аніж кидає в депресію.

Цікаво, що в давнину барбери були більш відомі як лікарі. Останні були одразу і перукарями, і стоматологами, і хірургами. Вони лікували та стригли. Отже, раніше барбери займалися і лікарською діяльністю. Якщо людина хворіла, то вона приходила до барбера. Тоді вірили, що у хворої людини дурна кров і її пускали. А згодом ці, зовсім різні професії, розмежувалися.

– Роботи яких барберів особисто Вам подобаються найбільше?

– Знаєте, взагалі барберів дуже багато як у світі, так і в Україні. Я постійно слідкую в Інстаграмі за їхніми роботами, переглядаю фото. Так нас вчив один майстер із Харкова, який проводив заняття з нами. Він, до речі, один із найбільш талановитих барберів в Україні, Стас Користов. Саме Стас порадив мені просто переглядати роботи різних майстрів: як погані, так і хороші. Погані, аби бачити помилки і розуміти, що тобі не варто такого робити, а хороші – це взірець, на який ти маєш рівнятись і прагнути вдосконалитись. Власне у Стаса Користова дуже великий досвід у цій справі, приблизно 15 років. Як тільки поширився мейнстрим на барбершопи і барберів від Заходу, він одним із перших в Україні зі своїми колегами підхопив цю ідею. Зараз він зі своєю командою працює у Харкові, вони приїжджають до нас на навчання, інколи запрошуємо на майстер-класи. Можу сказати, що захоплююсь його роботами, насправді він не тільки дуже талановита людина, але й професіонал, відданий своїй справі. Це не може не надихати. Наприклад, у жовтні я їздив до нього на стажування до Харкова на тиждень, бачив, як він працює. Повернувся до Львова із яскравими емоціями, таким натхненням, ентузіазмом, побачив по собі, що це багато дає. Протягом того тижня я не стриг, просто спостерігав, як працює він та його колеги. Окрім того, впродовж цього часу я відпочив. І відразу помітив, що навіть просто спостерігаючи за роботою майстрів, в мене підвищився рівень. Саме перебування з ними робить тебе більше професіоналом.

При вході до перших барбершопів були білі стовпи, на які після процедури кровопускання барбери вивішували бинти. Зі свіжою кров’ю – червоного кольору, із застиглою – синього. Згодом виникла цукерка, відома у світі як Barber Pole – циліндр з червоними, синіми та  білими закрученими смугами, що символізують різні аспекти цього ремесла.

– Що найбільше приваблює Вас у Вашій роботі, зокрема, що робить Вас щасливим, коли працюєте?

– Чесно кажучи, щось конкретно виділити буде недоцільно. Найбільше мене приваблює те, що моя робота мені подобається. Коли ти займаєшся своєю улюбленою справою і одночасно заробляєш гроші, насправді це тебе дуже надихає і приносить задоволення як від роботи, так і від життя. Я радий, що все так склалось. Бо, попрацювавши на кількох роботах, я зрозумів, що праця має насамперед подобатись – і тоді буде якийсь результат та задоволення. Так склались обставини, що я займаюсь своєю улюбленою справою, яка мені подобається, тому я задоволений.

Truefitt & Hill (Лондон, Великобританія), заснований у 1805 році цей барбершоп, мабуть, найвідоміший у світі. І найстарший, якщо вірити Книзі рекордів Гіннеса. Послугами закладу користується чоловік королеви Єлизавети II, Філіп герцог Единбурзький. Також серед найкращих барбершопів світу: Antica Barbieria Colla (Мілан), Barbiere Rossi Silvano (Рим), Alain Maître Barbier Coiffeur (Париж), Schorem (Роттердам), Mr. Right (Москва), Truefitt & Hill (Лондон), Murdock (Лондон), The Spa and Barber at Alfred Dunhill (Лондон), F. S. C. Barber (Нью-Йорк), Baxter Finley Barber & Shop (Лос-Анджелес), Tommy Guns (Нью-Йорк) та багато інших.

– Вам важко поєднувати роботу із навчанням?

– Тепер я навчаюсь на заочній формі в Львівській православній богословській академії (ЛПБА) УПЦ КП та Львівському національному університеті ім. Івана Франка за спеціальністю “Українська філологія”. Тому намагаюсь все встигати. До речі, колись у мене також було бажання стати журналістом. Але сподіваюсь, що згодом зможу поєднувати свою роботу барбера і вести різні відеоблоги тощо.

– Наскільки важливим для Вас є служіння іподияконом у СвятоПокровському кафедральному соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату в м. Львові? Що особисто для себе Ви почерпнули за час перебування у храмі: натхнення, душевний спокій тощо?

ow1y9bmm3ty– Я потрапив до Собору, навчаючись на 2-му курсі семінарії. Мій хороший друг, Лука Карпюк, у той час був і наразі є іподияконом при цьому храмі. Він й запросив мене долучитись до служіння в Архиєрейському богослужінні – і от з того часу, вже протягом 3-х років, я є іподияконом. Це мені теж подобається, оскільки з дитинства кожної неділі, на свята я завжди перебував у церкві, так як мій батько священик. Так склалось у моєму житті, що тепер маю можливість не тільки бути в церкві, молитись Богу, але й прислуговувати впродовж Архиєрейського богослужіння.

– Іване, можливо, і Ви плануєте піти дорогою священства, відчуваєте, що маєте до цього покликання? Чи обговорювали це зі своїм батьком?

– В принципі, мій батько спонукав мене до того, аби я навчався в ЛПБА, але він не наполягає на чомусь, тому що ми всі розуміємо, що, насамперед, служіння Богові має бути добровільним, а не примусовим, за порадою, чи наполяганням когось. Тому мій батьком вважає, що на все свій час. Якщо це моє покликання, то воно від мене нікуди не дінеться.

Знаєте, якщо чесно, я взагалі не люблю в житті загадувати наперед, особливо якщо це стосується такого важливого рішення. Тому я вважаю, якщо Богові потрібне моє служіння, це неодмінно станеться. Я впевнений, що таке планувати не варто. Це має статись само собою.

– Як ставляться Ваші колеги із “Solidol Barbershop” до Вашого служіння при храмі?

4ftmtf-irqy

– Чесно кажучи, мої колеги по роботі не в курсі. Я звик не поширювати інформацію щодо деяких сторін мого життя, тим паче, що не було такої потреби. Якщо мене про це конкретно розпитувати, я не буду нічого приховувати, але щоб самому щось розповідати, я вважаю, нема потреби. Це така сторона мого життя, не скажу, що потаємна, але внутрішня. Колеги, звичайно, знають, що я ходжу до церкви. З цим все гаразд, всі адекватні люди, розуміють, що це моя духовна потреба… але конкретно про те, що я служу іподияконом, не знають. Для них це, мабуть, буде несподіванка, трохи здивування, але вони дуже хороші люди, я впевнений, вони цілком нормально сприймуть таку новину, тим більше, що вірити в Бога і ходити це церкви, – не є щось неправильне. Радше, це, навпаки, показує, що людина має певний внутрішній стержень, який не ламається, незважаючи на всі перешкоди, буденні випробування, які могли б її зруйнувати. Я вважаю, що це нормально, коли людина ходить до церкви, і за можливості не буду це приховувати, якщо буде потрібно, не проти про це розповісти. В принципі, оцю духовну сторону мого життя підтримують і батьки, і моя дівчина, і друзі.

– Сьогодні багато молодих людей вірять у Бога, проте рідко ходять до церкви, адже вважають, що від відвідин храму нічого не зміниться в їхньому внутрішньому сприйнятті себе і людей. Як Ви поєднуєте ці два світи: своє щоденне життя і духовне, зокрема, чому для Вас важливо відвідувати храм?

– Як я раніше вже зазначав, з дитинства постійно в церкві, служу в храмі, тому для мене це вже не просто звичка, а радше потреба. Я приходжу в святиню молитись і відпочити від всіх життєвих подій, які так чи інакше впливають на мій психологічний стан. Виходячи з храму, я відчуваю полегшення і якесь натхнення до праці. Як би мені не подобалось те, чим я займаюсь, але у будь-якому разі, життя, різні події часто починають нагнітати нас, накопичується психологічна втома. Потрібно якось розвантажити душу, і саме цим розвантаженням для мене є богослужіння. За будь-якої нагоди – неділі, свята, я йду до храму, і це така моя потреба.

– Яким, на Вашу думку, має бути сучасний християнин у 21-му столітті, якими рисами характеру повинен володіти?

z_-1zkmuyuc– Я вважаю, що найголовніша риса, яка повинна бути не просто у християнина, а у будь-якої людини, – це бути чесним перед самим собою. Якщо ти ходиш до храму, віриш в Бога, ти повинен жити так, як велить тобі моральний закон. Також потрібно бути справедливим і дотримуватись тих внутрішніх норм, які, на твою думку, потрібні хоча б для твого власного духовного здоров’я. Я вважаю, якщо людина буде чесною сама із собою, не брехатиме собі, то всі інші моральні принципи будуть виконані так чи інакше.

– Які життєві цінності вважаєте найголовнішими для кожного чоловіка, особливо тепер, у нашій країні, в часі війни, коли відбувається духовна перебудова суспільства?

– Я вважаю, що чоловік повинен бути опорою сім’ї, його обов’язком є захищати своїх рідних, тих, кого він любить. Проте сім’я – це не лише середовище, яке буде обмежуватись твоїми коханими людьми, які є з тобою все життя, а загалом дбати про те, аби твоя сім’я, живучи в своїй державі, перебувала у безпеці. Тому чоловік має бути готовим постояти не тільки за свою родину, а й загалом за державу. Тепер є багато різних думок стосовно подій в нашій країні, і я не хочу вдаватись у деталі й нюанси. Проте загалом можу сказати, що кожен чоловік має жити по совісті: якщо вона в нього є, він буде захищати свою сім’ю, Батьківщину, а це його найперший обов’язок.

– Чи є якийсь літературний герой, близький Вашому особистому внутрішньому світові, з яким Ви могли б себе порівняти?

vqo6l31l_04– Мені важко відповісти конкретно, кого б я хотів наслідувати. Маю свій власний перелік книг, перераховувати їх всі буде не зовсім доцільно. У своєму житті я не відштовхуюсь від якогось одного героя, а намагаюсь почерпнути для себе особисто певні риси від кожного. В мене в думках є свій герой, на якого я хочу бути схожим.

– Які Ваші зацікавлення, окрім роботи та духовної частини Вашого життя, які дозволяють на певний час забути про буденні турботи?

– У житті моє хобі – це спорт. Як кажуть, у здоровому тілі – здоровий дух. Я все життя займаюсь спортом, з дитинства граю у футбол, люблю бокс… ще є боротьба, фізичні навантаження тощо. Зараз після роботи намагаюсь ходити у спортзал, підтримувати фізичну форму, а ще на щось, на жаль, поки що часу не вистачає. Взагалі люблю активний відпочинок, тому за першої ж нагоди намагаюсь користатись своїми вихідними чи просто вільним часом для цього.

– Іване, Вас лякає Ваше майбутнє?

lpfdtxginla

– Я вважаю, що лякатись майбутнього, мабуть, не варто. Це не виправдання. Це може тебе зламати, і твого майбутнього взагалі не буде у такому випадку. Яким би туманним не здавалось майбутнє, але варто мати свій внутрішній стержень, ставити перед собою мету і йти до неї. Не знаю, яким буде моє майбутнє, але я намагаюсь боротись за свої цілі, досягати їх. І як я вже говорив, загадувати наперед не варто.

Інформаційна довідка:

Solidol BarbershopSolidol Barbershop (Volodymyr Vrublevskyy, blog)

Фото: Град Лева”, особистий архів Івана Матвієнка

Розмовляла Лідія Батіг