17 листопада 1947 року в ув’язненні помер владика Йосафат (Коциловський) – український релігійний діяч, доктор філософії та теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ, виходець із Чину святого Василія Великого, блаженний Католицької Церкви.
Майбутній єпископ народився на Лемківщині в с. Пакошівка поблизу міста Сянка і після здобуття середньої освіти навчався на правничому відділі Львівського університету, беручи активну участь у світсько-політичному житті галицького українства, зокрема в організаціях «Академічне братство», «Академічна громада», товаристві «Ватра», організації «Сокіл», яку невдовзі очолив. Пізніше закінчив школу артилеристів у Відні, служив у Львівському гарнізоні – а відтак покинув військову службу та при сприянні перемишльського єпископа Костянтина Чеховича розпочав філософсько-теологічні студії в Римі. Закінчив студії у 1907 році в Римі, 6 жовтня того ж року, прийняв св. Тайну священства. Незабаром призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станиславові а 2 жовтня 1911 року вступив на новіціат ЧСВВ.
8 листопада 1916 року іменований новим греко-католицьким перемишльським єпископом. 29 січня 1917 року призначений Римом єпископом Перемишльської єпархії УГКЦ – і 23 вересня його хіротонізував Митрополит Андрей.
Під час Другої світової війни безвиїзно залишався в єпархії, через територію якої у вересні 1939 року, згідно з пактом Молотова—Ріббентропа було прокладено німецько-радянську демаркаційну лінію. Радянська влада встановила за ним таємний нагляд, а в період гітлерівської окупації його двічі викликали на допит у гестапо, де погрожували ув’язненням у концтаборі за виявлені випадки переховування євреїв греко-католицьким духовенством єпархії.
По закінченні війни владика Йосафат намагався протистояти комуністичному тиску проти Церкви, зокрема передав у американське і британське посольства інформацію про характер польсько-українського трансферу, надужиття утисків та порушення прав громадян, які при цьому були, а також прохання про допомогу. Передбачаючи близьку небезпеку свого арешту та подальшої депортації, владика залишив написану власноруч заяву своєї вірності Апостольській Столиці й бажання вмерти за святу Унію: «Складаю у стіп Христового Намісника Папи Пія XII заяву моєї вірности, пошани і синівської любови та прошу його делегувати мене на смерть за св. Унію. + Йосафат, Єпископ Перемиський». 21 вересня 1945 року був уперше заарештований та ув’язнений польською владою, а пізніше переданий радянській владі. У січні 1946 року перемиських владик звільнили з-під арешту, і вони повернулися до Перемишля. Від єпископа Йосафата вимагали, щоб він очолив керівництво «Собору» у Львові для «возз’єднання» Львівської католицької митрополії з Московським патріархатом. Коли ж він відмовився, його знову заарештували 25 червня 1946 року разом з єпископом Григорієм (Лакотою) і перевезли до Львова. Заарештовано було усе керівництво УГКЦ, але ніхто зі заарештованих не відрікся Церкви.
У в’язниці владика важко захворів на запалення, і тоді з огляду на вік і стан здоров’я його кинули у концентраційний табір у селі Чапаївка біля Києва. Перед святом св. священномученика Йосафата владика кілька днів проводив реколекції. Помер 17 листопада 1947 року.
Владика Йосафат – блаженний свщенномученик Української Греко-Католицької Церкви, що розділив трагічну долю українців Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини, яких у 1944—1951 роках в результаті операції «Вісла» було вигнано з Батьківщини. Він був одним з тих, хто визначав діяльність не лише Церкви, а й віхи суспільно-політичного життя західноукраїнського краю.
Був проголошений блаженним 27 червня 2001 року під час візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до України. Фрагмент мощей священномученика знаходиться у храмі святого Василія Великого у Києві.
Повязані записи
