Першого грудня у світі відзначають День боротьби зі СНІДом. Відомо, що захворювання передається кількома шляхами, проте найчастіше статевим. У попередні роки біля львівських вишів проводили спеціальні акції – роздавали презервативи. На думку організаторів, саме контрацептиви є надійним «захистом» від хвороби. Проте, наскільки ця акція корисна для суспільства? Чи не займаємось самі для себе підміною понять? Є нагода більше поміркувати про це.
Коли аналізуємо продукт, який пропонують наші традиційні медіа, а також мережа, розуміємо, що відбувається абсолютно спотворене, віртуальне бачення життя, творення свого світу з власними законами і правилами. Чому, до прикладу, людям так цікаво дивитися певні шоу чи серіали, інколи вони настільки поринають у них, що потрапляють у своєрідну залежність? Тому що вони хочуть відмежуватися від реальності, жити у своєму штучному світі і бути самими собі режисерами. Проте ми не замислюємось над тим, наскільки духовно руйнуємо себе, бо використання штучних замінників ніколи не замінить природних гормонів радості! На жаль, щось подібне відбувається із розумінням людиною своєї сексуальності. У 2012 році, коли Блаженніший Святослав (Шевчук) та Архиєпископ Мечислав Мокшицький написали листа до Верховної Ради України з проханням про законодавчу заборону абортів, чимало жінок розпочали протест проти цього звернення. Пам’ятаю, як у медіа з’явилося фото однієї з демонстранток, на плакаті якої було написано: «Моє тіло – моє діло». Отже суспільство пропонує свою позицію: ми самі обираємо свій стиль життя, робимо власний моральний вибір. Безумовно, кожен вільний у своєму виборі, та чи не володіємо знову-таки фальшивою свободою? Те ж стосується статевого життя, модель якого у суспільстві представлена у вигляді споживацтва, користування, задоволення людського егоїзму чи навіть гірше – егоцентризму! Насправді ерос – це один із чотирьох видів любові. Разом з філіо, агапе і сторге ерос представляє красу і довершеність людських почуттів, презентуючи тілесну любов мистецтвом дарування і ділення. Тому на позначення статевих стосунків я особисто не люблю використовувати слово «секс», можливо тому, що зразу ж асоціюю його з англомовним відповідником, який перекладається, як «стать»; а отже відображує щось одиничне і неповне.
Майже два роки тому, у рамках наукового дослідження з проблем біоетики, перечитала чимало документів і Католицької, і Православної Церкви, які присвячені темам подружнього життя, абортів, штучного запліднення. На той час я розуміла, що секулярна позиція не спрямована на пошук і утвердження справжнього, тому для суспільства треба шукати і популяризувати у ньому альтернативний погляд! Бо не може бути вибору тоді, коли існує тільки одна стежка! Безумовно, у розумінні Церкви статеве життя людини є єдино прийнятним лише у подружжі. Про це, наприклад, зазначив Папа Павло ІV в енцикліці «Humanae Vitae» або ж «Людське життя» (1968 року). «Ні у якому разі подружжя не є простим продуктом випадку або результатом еволюції несвідомих природних сил, воно насправді так створене Богом-Творцем у Його премудрому передбаченні, що здійснює серед людей Його план любові», – наголосив Папа.
Тому чоловік і жінка у розумінні енцикліки своїми стосунками намагаються «витворити окрему спільноту», у якій вони взаємно вдосконалюватимуть себе, щоб співдіяти з Богом у зачинанні і розвитку людського життя. Отож людська сексуальність є одним із інструментів не лише творення нового життя, але і його розвитку у співдії з Богом!!! У документах Православної Церкви знаходимо ще одне важливе для подружжя поняття – це «цнотливість», або ж краще сказати церковнослов’янським терміном – «ціломудреність». Зокрема про це йде мова в «Основах соціальної концепції УПЦ», адже поняття «цнотливість» виражає належне ставлення (а саме – стриманість) не лише до сексуальних, але і до тілесних задоволень взагалі, а також до сильних пристрастей, потягів, неприборканих поривів – до всього, що може зруйнувати цілісність людини». Отож порушення цноти у подружжі може бути викликана насамперед тілесним гріхом, який зазвичай має наслідок морального упадку.
Надзвичайно цікавою є енцикліка святого Папи Івана Павла ІІ «Evangelium Vitae» («Євангеліє Життя»), опублікована у 1995 році. У ній є ніби продовження думок із «Humanae Vitae», проте дещо нове осмислення проблеми у сучасному світі. У першому розділі своєї енцикліки Папа обирає метафору стосунків Каїна і Авеля. Через цей зразок Церква показує, що кожен із нас є відповідальним за життя іншої людини, адже хто піднімає руку на іншого, піднімає її на Бога. На думку Папи, у словах Каїна: «Чи я є сторожем свого брата?» метафорично можна уявити безвідповідальне ставлення всього людства до евтаназії та абортів як прикладів безпрецедентного вбивства.
«Контрацепція і переривання вагітності – різні джерела зла: перше – суперечить з правдивістю статевого акту як виразу подружньої любові, друге – нищення людського життя; перше – суперечить цноті подружньої чистоти, друге – суперечить із справедливістю, безпосереднім Божим «не вбивай», – вказано в енцикліці. Презервативи справді містять контрацептивну дію, адже попереджують зачаття, проте вони не настільки «безпечні», як зазначає секулярна позиція. По-перше, згідно із науковими дослідженнями навіть найбільш якісні контрацептиви здатні «підводити». Наприклад, у Великобританії 1000 подружніх пар зобов’язалася використовувати презервативи, проте через рік виявилось, що 150 жінок вагітні. Важливо, що секулярна позиція дещо викривлює поняття «контрацепція». Навіть мені доводилось перечитувати стіннівки у лікарнях і поліклініках, де під загальним означенням «контрацепція» молодій людині пропонують використовувати протизапліднювальні таблетки, внутріматкові спіралі, а це наявні абортивні засоби, які не перешкоджають зачаттю (як презерватив), а перешкоджають ембріону імплантуватися у матці!!! Тому і використання презервативів, і напряму абортивних засобів – пропаганда «культури смерті», адже це все гальмує невпинний кругообіг життя, зрештою і продовження та утвердження роду, духовного розвитку людини.
Безумовно, СНІД – це трагедія для всієї людської спільноти. На мою думку, у суспільстві ми повинні з особливою любов’ю та підтримкою ставитися до людей з ВІЛ, адже найчастіше вони відчувають себе на окраїнах, упослідженими і самотніми. Проте, як суспільство, ми маємо замислитись над тим, що СНІД – це захворювання, яке містить у собі початок духовної руїни, адже статеве життя містить у собі повноту дарування іншій людині, ділення і творення нового; а не споживацтва та одноразового користування. Так, я усвідомлюю, що для суспільства багато з написаного вище виглядатиме непопулярно і надто консервативно, зрештою не маю за завдання когось змушувати до чогось. Моя мета – запропонувати альтернативу і спонукати до призадуми, бо знову-таки вибір з однієї дороги – це не вибір!
Юліана Лавриш
Андріяна Баран, студентка філологічного факультету ЛНУ ім.І.Франка, член спільноти «Справжня Любов Чекає»
У нашому суспільстві чимало зусиль спрямовані на просвітницьку роботу щодо СНІДу. Пригадую, ще у школі нам неодноразово розповідали про цю хворобу, шляхи передачі, симптоми… Здавалося б, обізнаний значить озброєний, проте не завжди. Молоді люди добре знають про небезпеку інфікування ВІЛом через статеві стосунки. Тим не менше, вважають, що це їх не стосується.
Боротися зі СНІДом, безсумнівно, потрібно. Проте, я думаю, що наймогутнішими і найдієвішими засобами протидії є зовсім не рекламовані презервативи, а збереження чистоти до шлюбу і у ньому. Коли є подружжя – двоє людей, які вірні один одному, тоді СНІД має справді мізерні шанси їхнє щастя зіпсувати.
Здавалося б, що берегти себе до шлюбу – застаріла норма. Проте, чимало молоді сьогодні вирішує жити, зберігаючи себе чистим до подружжя, як найбільший подарунок коханій людині. Такий вибір потребує відваги плисти проти течії. Повірте, заявити серед друзів те, що ти вважаєш статеве життя до шлюбу ненормальним, зовсім нелегко. Але вибір на користь стриманості і чистоти не лише звільняє тебе від страху бути інфікованим чи завагітніти, але й виховує у тобі відповідальність за свої дії та вчить впорядковувати свої прагнення. В Україні вже більше п’яти років діє Рух «Справжня Любов Чекає», що єднає молодь, яка зважилась бути не такою, як всі, і не приймати того, що більшість вважає нормальним.
Отож, боротися потрібно не проти СНІДу, а за чистоту до шлюбу, за вірність у подружжі! Наші сили у цій боротьбі – пропонування альтернативи – тверезого та чеснотливого способу життя.
Юрій Браніцький, засновник Православного молодіжного веб-порталу hram.lviv.ua
Існує міф, що кількість корелює з щастям. На його основі постало споживацьке суспільство, суспільство у якому ми живемо. Особливо багата на міфи статева сфери людини. Серед них – “презерватив – твоя гумова броня”, хоч і самі виробники застерігають, що презерватив не захищає на 100% від СНІДу, інших серйозних захворювань. В Англії був проведений експеримент. 1000 подружніх пар зобов’язалися угодою при кожному статевому контакті використовувати якісні презервативи. Через рік 150 жінок були вагітні…
Повернемось до міфу “багато – дорівнює щастя”. Цей міф у статевому житті втілюється у кількості статевих партнерів або статевих контактів, хвилин, сантиметрів тощо. Інша людина стає одиницею або предметом задоволення статевого бажання. Багато людей, посилаючись на Зигмунда Фройда, вважають, що це нормально. При цьому ігнорують позиції інших авторитетних особистостей в царині психології – Еріха Фромма (автора книги “Мистецтво любити”), Віктора Франкла, Абрахама Маслоу та інших, які чітко розрізняли статевий акт і любов. При цьому наголошуючи, що любов значно краща і якісніша складова людського щастя. У випадку коли інша людина стає черговим об’єктом задоволення бажання, дуже виручають пропозиції на ринку організації романтичних побачень чи казкових весіль, які підтримують ілюзію любові, якої нема в таких стосунках, тому що любов без жертви – це пустий звук. Не подумаєте, що я проти закладів з романтичною атмосферою, куди можна повести кохану дівчину. Але 200-300 років тому не було таких закладів і організацій, зате були міцні шлюби (один раз і на все життя), любовні листи, чоловік боровся за серце коханої жінки… Я вважаю, що потрібно саме так розставляти пріоритети – інвестувати ресурси у духовні категорії (любов, вірність, мужність та інші).
На мою думку, причиною проблем у статевому житті та й взагалі у сфері дошлюбних і подружніх стосунках є нерозуміння що таке любов і відсутність навиків любити. Найкраще визначення любові, як на мене, дав апостол Павло: “Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радiє з неправди, а радіє iстинi; усе покриває, всьому йме віру, всього сподiвається, все терпить” (1 Кор. 13:4-7). Я лише наголошу, що любити – це не осуджувати, не хотіти змінити, а прийняти людину такою, якою вона є. “Коли не очікуєш нічого взамін – це справжня любов”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері. Як навчитись любити? – “Якщо ми хочемо навчитися любити, ми повинні діяти точно так само, як нам належить діяти, коли ми хочемо навчитися будь-якого іншого мистецтва (музики, живопису, столярної справи, лікарського або інженерного мистецтва)… Сутність любові – це праця для когось”. Доповнюючи Еріха Фромма, додам, що чим більше ми будемо дарувати любов, тим більше будемо щасливі. Адже блаженніше давати, ніж брати (Дії 20:35). Щоб любов зростала, старець Паїсій Святогорець радить її віддавати, бо “людина, яка не віддає навіть ту невелику любов, що у є неї, немов тримає у руці жменю насіння і не хоче його посіяти”. І найголовніше – просімо Бога, Який є Любов (1 Ін. 4:8), навчити нас любити по-справжньому.
Повязані записи
