«Думаю, що мені вистарчить пів року перед смертю подумати про душу і за такий короткий час зможу заслужити собі у Бога вічну щасливість. Але ж як се легковажно! Бо коли перед смертю до мене прийде остання слабість, чи буду я здатним тоді зробити що-небудь для спасіння своєї душі?», — звертається у своїй проповіді блаж. свмуч. Симеон Лукач*.
Спасти свою душу значить осягнути вічну щасливість у небі. Отже, старатись про спасіння своєї душі є тим самим, що старатись про своє щастя на цілу вічність.
Можна походити з високого роду, можна виконати славні діла чи доробитися великого майна, можна здобути собі голосне ім’я у світі, але з того всього по смерті нічого нам не залишиться, бо не зможемо більше тим користуватися. Тільки спасіння душі є тим добром, що триває повіки.
Але на небо треба собі заслужити, бо задарма ніхто його не дістане. Святі дістали небо в нагороду за свої добрі діла, які лучили із заслугами Крови Ісуса Христа. А я так мало думаю про спасіння своєї душі і так мало роблю для того. Про всякі дочасні, земні справи я більше пам’ятаю і більше про них дбаю, ніж про спасіння душі. А прецінь спасіння душі — се моя найперша і найголовніша справа, бо тут ідеться про одну з двох речей: або вічне небо, або вічне пекло; або буду вічно щасливим, або вічно нещасним. Тут немає чогось третього, посереднього.
Інколи буває, що маємо виконати одночасно ріжні справи. Але, оскільки дві ріжні роботи одночасно виконати неможливо, ми залишаємо те, що є менш важливим, а беремось до важливішого. Ми легко переносимо якусь втрату з меншої справи, якщо важливіша нам удається. А спасіння душі є нашою найважливішою справою, тому сій справі треба підпорядкувати все інше і в усіх своїх ділах питати себе: «Що воно допоможе мені для спасіння душі?» Або ще простіше: «Чи воно не завадить моєму спасінню?» Так робили всі святі і тому нині вони є в небі.
Христос учить нас, що спасіння душі є найпотрібнішою справою для кожного з нас: багатого й бідного, простого і вченого, молодого і старого (Лк. 10:42). Якщо нам прийшлось би втратити маєток, добру славу чи здоров’я, то треба лише терпеливости, а якось перенесемо всі ті нещастя. Але, якщо втратимо спасіння і будемо навіки прокляті, то звідки візьмемо стільки терпеливости, щоби то все витримати? Нам не обов’язково бути багатими, вченими та здоровими, але дуже обов’язково жити свято і спасти свою душу. Хто втратив маєток, славу серед людей чи здоров’я, той все ще має надію, що може відзискати ту втрату; але той, хто раз зостав проклятий, вовіки не буде мати надії на своє спасіння.
Спасіння душі є моєю особистою справою, яку я роблю для себе, і ніхто в тому мене не заступить. Багато людей дбають про збільшення майна, роблячи то не для себе, а для своїх дітей. Часто се відбувається з кривдою для інших людей, особливо коли хтось збагачується крадіжкою чи обманом. Але чи зможуть діти колись допомогти мені, якщо я через те буду проклятий?! Чи розумно навіки погубити свою душу, щоби іншому справити якусь вигоду?! Чи допоможе комусь, що його ім’я будуть славити на землі, якщо він утратить свою душу навіки?!
Бог дав мені життя на те, щоби я старався про спасіння своєї душі і дуже пильно прикладався до сеї справи, бо вона не є легкою. Христос каже, що дорога, яка веде до спасіння є тісною (Мт. 7:14). Сею дорогою є вірне заховання Божих заповідей. Але в нас є схильність до злого, тому маємо постійно поборювати себе і постійно противитися своїм злим нахилам (Мт. 16, 24). А се нелегке діло. Також диявол і злі люди побуджують нас до злого, тому маємо бути завжди пильними і постійно молитися, щоби не впасти у гріх (Мк.13, 37).
А я все виправдовуюся, що не маю часу подбати про своє спасіння, бо мушу займатися багатьма іншими справами для потреб свого тіла. Думаю, що мені вистарчить пів року перед смертю подумати про душу і за такий короткий час зможу заслужити собі у Бога вічну щасливість. Але ж як се легковажно! Бо коли перед смертю до мене прийде остання слабість, чи буду я здатним тоді зробити що-небудь для спасіння своєї душі?
Ісус Христос віддав ціле своє життя за те, щоби мене спасти, а я хочу лише перед смертю подбати про свою душу! Ісус Христос почав терпіти від свого народження і жертвував усі свої терпіння, свою пролиту Кров і смерть, щоби вислужити нам освячуючу ласку, яка є конче потрібною для спасіння. А я хочу лиш при кінці свого життя дістати окрушинки тієї ласки і з тим думаю дістатися до неба. Але час смерти є непевним, тому я можу помилитися.
Бо можу померти ще нині або ще сеї самої години, а тоді що буде з моєю душею? Ось так гріх засліплює і відбирає розум тим, що не дбають о спасіння душі! Амінь.
З книги Кир Симеон Лукач «Духовні науки» (видавець Олександр Савчук, Харків – Івано-Франківськ, 2024)
*Симеон Лукач (7 липня 1893 — 22 серпня 1964) — релігійний діяч, педагог, підпільний єпископ Української греко-католицької церкви, проголошений блаженним (мучеником за віру) Папою Іваном Павлом II у 2001 році.
Також читайте: Хранитель музею блаж. Василія (Величковського): «Я мовчав про це 10 років, більше не можу»
О. Орест Фредина: Григорій (Лакота) полегшував страждання інших, коли в самого вже не було сил
Ієрм. Рафаїл Турконяк: «Я одинокий священник, свячений двома ісповідниками віри» (відео)
Повязані записи
