У листопаді ми в особливий спосіб пригадуємо про ангелів, адже наприкінці місяця святкуємо Собор Архистратига Михаїла і всіх безплотних сил. З дитинства вчимо молитву до ангела-охоронця, вважаючи, що він десь там сидить на нашому плечі, збоку, підтримуючи і допомагаючи. Проте для багатьох з нас ангел – це якесь абстрактне створіння, можливо схоже до ельфів з книг про Фродо чи Гаррі Поттера. Ми молимось до них, бажаємо їхньої присутності впродовж ночі і сну, навіть робимо цілу індустрію, продаючи листівки з їхнім зображенням чи фігурки. Статуетки ангелів можна надибати майже у кожному європейському містечку, мандруючи впродовж новорічних свят; для нас вони впевнено вписались у празничний вертеп та на верхівках ялинок.
У дитинстві у мене був улюблений різдвяний мультик – «Пісня Ангела». Його основним персонажем був Алебастровий, радісний ангел-малюк, який провадив головного героя до таїнства народження Христа. Алебастровий завжди асоціювався з чимось натхненним, веселим, з авантюрами і внутрішнім наповненням щирості. Завжди з нетерпінням чекала цього мультика перед святами, оскільки на той час не було можливості переглядати все через мережу. Коли я підросла, то зрозуміла, що Алебастровий – це не міфічний герой з дитячої казки, але реальний прототип тих, хто трапляється у нас на життєвому шляху.
Якось мені довелося поспілкуватися з одним хірургом у приватній клініці. Впродовж діагностики мого організму ми говорили з ним про життя, захоплення, хобі, роботу. І ось, коли він дізнався, що я займаюсь написанням текстів на релігійну тематику, спитав: «А ви знаєте, де знаходиться наш ангел-охоронець?» «Його ніхто не бачив, але думаю, що десь за плечима, щоб охороняти і відвертати від злого», – відповідаю. «А ось неправда, наш ангел-охоронець ось тут», – і з цими словами лікар вказав на головний мозок. Це була, мабуть, з точки зору медицини дуже прагматична і раціональна відповідь. Для мене все ж Алебастровий не лише «живе» у голові, але насамперед – у серці. Впродовж нашого земного шляху зустрічаємо чимало людей, які є нашими вчителями, наставниками, хорошими колегами, друзями.
Скільки мені доводилось зустрічати випадкових ангелів… Наприклад, хлопця, який продавав персики на одеському ринку; чи юнака із зупинки на вулиці Володимира Великого (якось я необачно виходила з маршрутки, впала і розбила коліно, а він був тим, хто допоміг піднятися); або ж дівчина з трамвая на Київській, коли з сумки витягнули гаманець, вона позичила кілька гривень на проїзд додому. Я більше у житті не зустрічала і певно вже ніколи не зустріну цих людей. Їхня участь була однодієвою і фрагментарною, не пам’ятаю тих облич, проте ці постаті назавжди залишаться у серці. Вони були миттєвими помічниками Алебастрового. Проте це не означає, що ми завжди зустрічаємо ангелів, є моменти у житті, коли самі перебираємо на себе їхні обов’язки. Часто трапляється, що на шляху зустрічаються люди, які потребують підтримки, уваги, тепла. Інколи наша любов та турбота може зцілити самотнє серце чи зруйнувати будь-які стіни злоби, конфліктів, агресії. Тут, мабуть, кожен звинуватить мене у надмірній ілюзійності, мовляв, зараз світ не потребує Чіпів і Дейлів; ці рожеві окуляри – ні до чого. Але ж ми самі творимо свій власний простір, приймаємо рішення, обираємо, як проживемо той чи інший день. Бог, створивши нас, подарував велику свободу, але і наділив не меншою відповідальністю за кожну хвилину, яка пересиплюється у пісочному годиннику з одного виміру в інший. Єдине, що годинник нашого Життя не підлягає ротації. Піщинки падають, а от повернути їх назад у звичний простір – нереально. Часто думаю собі, що пропускаю у своєму житті цінних людей, сприймаючи за миттєвих ангелів; а насправді вони важили набагато більше, самі того не розуміючи легковажно відпускаємо їх або самі від нас відходять.
Тому цінуймо час, не пропустімо своїх ангелів і самі будьмо ними! Повірте, вони – живі, а не герої коміксо-казок. Головне – вміти їх побачити, особливо впродовж цієї осені :).
З любов’ю
Юліана Лавриш
Повязані записи
