«Я – весь за мир; коли ж говорю, вони – за війну» (Пс. 120, 7).
Нас часто надихають історії успішних людей – митців, підприємців, відомих діячів. А християн завжди зворушує публічне визнання віри сильними цього світу, яке в наш час можна почути все рідше.
Чи можуть святі досягнути успіху в світовій кар’єрі? Чи можуть стати святими успішні миряни? Та чи «зарезервована» святість лише за вбогими і богопосвяченими особами? Про все це може розповісти блаженний цісар – католик, батько та захисник миру – Карл І, останній імператор Австро-Угорщини та покровитель для всіх у скрутний час.
Несподівана корона
Карл Франц Йосиф Людвіг Губерт Георг Марія Габсбург, що народився 17 серпня 1887 року в сім’ї ерцгерцога Отто Франца, став імператором Австро-Угорщини випадково – він навіть не належав до прямих спадкоємців трону, а був лише сином племінника імператора Франца Йосифа І – п’ятим у черзі на престол. Та протягом нетривалого часу потенційні спадкоємці корони один за одним померли – син імператора Рудольф загинув 1889 року, брат Франца Йосифа Карл Людвіг помер у 1896-му; 1906 року помер батько самого Карла ерцгерцог Отто Франц, а в 1914-му в Сараєво був убитий Франц Фердинанд, старший племінник імператора. Тож із початком Першої світової війни 27-річний Карл став спадкоємцем австрійського престолу.
Передбачити його майбутнє (зокрема, духовне), було важко. Династія Габсбургів загалом залишалася вірною Богові й Церкві, а сам імператор вів зразковий спосіб життя. Втім, батько Карла, Отто Франц на прізвисько «прекрасний ерцгерцог», «прославився» розгульним життям. Проте мати, саксонська принцеса Марія Йозефа, та його катехит домініканець Норберт Геґґерле мали на юнака добрий вплив. Та й сам дідо чимало уваги приділяв його освіті й вихованню: ерцгерцог Карл навчався у відомих школах, з 16 років служив у армії та відвідував лекції в Празькому університеті, хоч і не складав регулярних іспитів. У 1910 році, усвідомлюючи, що Карл є потенційним спадкоємцем трону, імператор наказав йому знайти наречену – «принцесу імператорського або королівського роду».
Дружина за Божим планом
Нареченою стала принцеса Зіта Бурбон-Пармська, з якою ерцгерцог познайомився ще в дитинстві. Будучи донькою герцога італійської Парми, дівчина не лише підходила на роль майбутньої імператриці походженням і освітою (здобутою, зокрема, в салезіянській школі та бенедиктинському монастирі), а й була вихована як добра католичка. Троє її сестер стали черницями, і сама Зіта певний час думала про таке покликання, проте змушена була відмовитись від нього через погіршення здоров’я. Та сім’я регулярно брала участь у благодійних заходах, де майбутня імператриця сама розподіляла для бідних одяг, ліки та їжу.
Відновивши знайомство з ерцгерцогом Карлом та заручившись із ним, за кілька місяців до весілля (це відбулося у червні 1911 року) Зіта побувала на аудієнції у Папи Пія Х. Тоді понтифік впевнено зауважив, між іншим, що вона виходить заміж за спадкоємця престолу. «Карл змінить імператора Франца Йосифа. І я дуже радію цьому, тому що Карл є нагородою, яку Бог послав Австрії за все, що вона зробила для Церкви», – пророчо сказав, за спогадами очевидців, Папа, що згодом буде проголошений святим. «Я благословляю ерцгерцога Карла, майбутнього імператора Австрії, який буде відданий своїм країнам і народам для найбільшої слави і благословення. Однак це стане відомо лише після його смерті».
Весілля відбулося 21 жовтня 1911 року. І першим кроком молодого подружжя стали відвідини австрійського міста Маріацелль, однієї з найвизначніших Богородичних святинь у середній Європі, щоб довіритися опіці Пресвятої Діви Марії.
«Цісар миру»
Зі смертю Франца Фердинанда вибухнула Перша світова війна. Спадкоємець престолу пішов на фронт, озброївшись шаблею з написом Sub Tuum praesidium confugimus, Sancta Dei Genitrix – «Під Твій захист прибігаємо, Пресвята Богородице». 11 листопада 1916 року його терміново викликали до Відня з огляду на критичний стан здоров’я Франца Йосифа; після 68 років правління, 21 листопада імператор помер, на престол зійшов Карл І. Військова та внутрішньополітична ситуація була вкрай важкою. Молодий імператор власноруч очолив командування військами, і, попри воєнний час, був коронований у Будапешті. Перед своїм помазанням він присягнув, що «забезпечить справедливість для всіх і буде прагнути зберегти мир». Імператриця Зіта згадувала, що «ця священна обіцянка, дана в соборі, цілком відповідала політичній програмі, яку він мав намір реалізувати після вступу на престол».
І справді: за правління Карла І Австро-Угорська імперія, будучи членом Четверного союзу, продовжувала брати участь у Першій світовій війні; проте імператор став єдиним правителем у Європі, який намагався зупинити воєнне протистояння, виступивши у прагненні миру союзником Папи Бенедикта XV. У своїх рішеннях він старався завжди керуватися почуттям справедливості та якомога зменшити нищівну силу війни. Молодий цісар заборонив австро-угорським військам повітряні нальоти на мирні міста, використання отруйних газів на лінії фронту, будь-яке безпричинне руйнування та грабунки. Карл навіть отримав прізвисько Friedenskeiser – «цісар миру». Проте, на жаль, його зусилля не увінчалися успіхом: ні союзник – німецький кайзер Вільгельм, ні противники – Італія, Англія та Франція – не дослухалися до пропозицій Карла І, навіть щодо поступок зі сторони Австро-Угорщини у сприятливий для неї момент війни.
У квітні 1917 року Карл дізнався про плани німецького командування вивести Росію з війни, пославши туди зі швейцарського вигнання Леніна та інших більшовиків для підбурення революції. Імператор різко виступив проти такої ідеї та відмовився пропустити поїзд із Леніним через австрійський кордон. Якби за його прикладом вчинили й інші правителі, світова історія виглядала б зовсім інакше. Та німецьке керівництво зрештою послало поїзд через Швецію. В результаті Перша світова війна стала підґрунтям для панування російського більшовизму та німецького нацизму над багатьма народами, а також спричинила наступні війни та мільйони жертв.
У листі до кайзера Вільгельма у квітні 1917 р. Карл І передбачив, що «якщо монархи Центральних держав не зможуть укласти мир протягом кількох місяців, це зроблять їхні народи над їхніми головами». Натомість відповіддю на ці слова стала організація антигабсбурзької німецької пропаганди в Австро-Угорщині.
Своєрідну данину «імператорові миру» віддав затятий ворог Церкви та монархії французький прозаїк та літературний критик Анатоль Франс: «Єдиною чесною людиною, яка проявилася під час війни, був Карл Австрійський. Але він був святий і його ніхто не слухав».
На правління Карла І випали історичні події, що стосувалися українських земель: Австро-Угорщина 19 січня 1918 року визнала незалежність Української Народної Республіки і 27 січня уклала разом з іншими членами австро-німецького блоку Берестейський мир. Пізніше, в листопаді 1918 року, на західноукраїнських землях відбулися події, що завершилися утворенням Західно-Української Народної Республіки. Проте сама імперія почала розвалюватися: наприкінці Першої світової війни вона вже практично не існувала.
11 листопада 1918 року Карл І був вимушений відмовитися від влади в Австрії, а 13 листопада — в Угорщині. Він наголошував, що це – «відсторонення від влади», а не зречення престолу. Проте 3 квітня 1919 року австрійський парламент позбавив династію Габсбургів права на трон. Пізніша спроба повернутися на угорський престол була зустрінута загальним осудом, тому відсторонений імператор не робив спроб силоміць триматися за владу. Врешті, з благословення Апостольського Нунція, 30 жовтня 1921 року Карл і Зіта разом з дітьми назавжди залишили Угорщину, попрямувавши в заслання на португальський острів Мадейра в Атлантичному океані. У подружжя було восьмеро дітей, троє з них народилися на засланні; наймолодша донька Єлизавета – вже після смерті батька.
Польський аристократ Стефан Бадені влучно підсумував коротке правління імператора Карла такими словами: «Рідко коли в історії так багато добрих намірів пропало марно. Потужні сили змовилися [проти нього]. Антиклерикальний, масонський світ скрізь боровся з Карлом. Здавалося, що Франція, Англія і Америка були більше зацікавлені в тому, щоб розчавити лагідний католицизм Габсбургів, ніж сильну і завойовницьку, але релігійно байдужу Пруссію. Німецький націоналістичний табір ненавидів цісаря, який прагнув миру (…), а ще більше Зіту, брати якої воювали в бельгійській армії».
Блаженне успення
В поганих умовах життя на Мадейрі хворобливий імператор невдовзі застудився – і захворів на запалення легень. 25 березня 1922 року у нього піднялася висока температура. За два дні Карл прийняв Таїнство Єлеопомазання і покликав десятирічного сина Отто – законного спадкоємця престолу. «Я повинен був показати йому приклад», – сказав пізніше Карл. «Він має знати, як у подібних ситуаціях [при смерті] повинні поводитися католик і імператор». Умираючого супроводжувала дружина Зіта й угорський священник Жамбокі, які разом молилися Вервицю. Перед смертю Карл промовив: «Я прощаю всім моїм ворогам, усім тим, хто завдавав мені страждань і діяв проти мене». 1 квітня він прийняв Святе Причастя, поцілував хрест зі словами «Хай буде воля Твоя! Ісусе! Ісусе, прийди!». З останнім подихом прошепотів: «Ісусе!» і помер на 35-му році життя.
Така побожність, особливо засвідчена перед смертю, може видатися дивною сучасному читачеві. Проте для імператора Карла вона не стала фальшивою чи награною. Він усе життя був щирою віруючою людиною, щодня відвідував Святу Месу і приймав Євхаристію, молився Розарій та носив кармелітський скапулярій, а всі свої рішення супроводжував молитвою. Карл був люблячим чоловіком і батьком, що дбав про добре виховання і побут сім’ї. З нагоди Першого Святого Причастя свого найстаршого сина Отто він присвятив всю свою родину Пресвятому Серцю Ісуса. А його нетривале правління запам’яталося відданим служінням своєму народу та зусиллям щодо зупинення жахливої війни.
«Імператор Карл розумів свою посаду як священне служіння підвладним йому народам», – так відгукнувся про «цісаря миру» Папа Іван Павло ІІ, зачислюючи його до лику блаженних у 2004 році.
Тіло Карла І поховане у Монте на Мадейрі: беатифікаційний процес зробив його могилу місцем паломництва, тому португальська влада, бажаючи мати святиню на свої землі, не дозволила перенести мощі блаженного правителя до Відня. Серце Карла поховали в абатстві Мурі у Швейцарії.
Імператриця Зіта пережила свого чоловіка на 67 років: своє нелегке життя вона присвятила вихованню дітей і також померла в опінії святості в 1989 році. Її серце спочило разом зі серцем Карла. А в 2009 році розпочався процес беатифікації цісаревої.
Улюбленою церквою імператора на Мадейрі була Носса-Сеньйора-ду-Монте (Гірська Богоматір)/ Одного разу, коли блаженний Карл розмовляв зі своєю дружиною, а церква була в полі їхнього зору, він заявив, що Бог бажає, аби він віддав (пожертвував) своє життя за благо народів (імперії, в т. ч. українського), які перебувають під його опікою. Вражена цим зізнанням, імператриця не могла вимовити ні слова. А цісар, дивлячись на церкву вдалині, з рішучістю в очах промовив: «Так і зроблю!».
Незабаром після цього Бог прийняв посвяту імператора, який раптово захворів і зазнав ранньої, болісної смерті.Так збулися пророчі слова святого Пія Х, сказані під час його першої зустрічі з тоді ще юною принцесою Зітою: «Карл буде нагородою для Австрії за все, що вона зробила для Церкви. Однак це стане зрозумілим лише після його смерті».
«Тихий загін» ревнителів Неба
Миротворчі зусилля імператора в розпалі Світової війни здаються дрібними й непрактичними у порівнянні з величезними військовими потугами, які цією війною керували. Проте насправді за Карлом І стояла особлива невидима «армія», що супроводжувала його протягом усього життя і продовжує супроводжувати вже понад століття по смерті.
Хоча шлях на престол «імператора миру» з історичного погляду виглядає збігом обставин, але є вагомі підстави вважати, що він був передбачений за Божим планом.. Ще в 1895 році, коли Карлу було лише вісім, монахиня-стигматичка Марія Вінкентія Фауланд з угорського монастиря урсулянок у Шопроні сказала катехиту хлопчика, що молодий ерцгерцог в майбутньому стане імператором і страждатиме від нападів сатани, тому його необхідно по-особливому оточити молитвою. До цього прохання дослухалася невелика група осіб, що почала молитися за Карла та в його намірах. Пізніше вона стає Kaiser Karl Gebetsliga für den Völkerfrieden – «Лігою молитов імператора Карла за мир між народами».
Коли в 1914 році Карл став спадкоємцем престолу, «тихий загін» молільників почав розростатися. Він молитовно супроводжував імператора під час його правління, вигнання та смерті, особливо посилившись у 1920-х і 1930-х роках. І саме Молитовна ліга стала першим ініціатором беатифікації «цісаря миру». Тодішній президент Австрії Вільгельм Міклас звернувся із таким проханням до архиєпископа Відня кардинала Фрідріха Густава Піффля. У 1925 році з благословення єпископа Зигмунда Вайца розпочався єпархіальний процес збору доказів і свідчень та підготовки остаточної біографії правителя. Та коли в 1938 році відбувся аншлюс Австрії, діяльність Ліги призупинилася; того ж року один із її лідерів, барон Карл-Генріх Цеснер фон Шпіценберг, загинув у концтаборі Дахау. Молитовна ліга відновила діяльність після Другої світової війни і в 1949 році подала клопотання про початок беатифікаційного процесу імператора Карла. Він отримав титул «Слуги Божого».
Ліга молитви продовжувала розвиватися і поширюватися по всій Західній Європі, зокрема її осередки були створені в Італії, Франції, Бельгії та Люксембургу, а в 1950 році – у США для угорців, які проживали в еміграції. З 1953 року почалася публікація Щорічника Молитовної ліги. Тут оприлюднюють, зокрема, статті про «цісаря миру» та свідчення вірних, які просили заступництва імператора Карла і вірять, що отримали ласки завдяки йому.
Тим часом процес беатифікації успішно тривав. У 1972 році огляд тіла імператора засвідчив його часткову нетлінність. 1995 року група з шести теологів після глибоких досліджень ствердила, що імператор Карл I Габсбург характеризувався героїчними чеснотами; це рішення було підтверджено у 2002 році, а наступного року Папа Іван Павло ІІ надав йому титул «Великого Слуги Божого».
Беатифікація Карла І. Фото: cesarzpokoju.pl
20 грудня 2003 року відбулося публічне визнання чуда за посередництвом імператора Карла. Випадок стосувався польської черниці, що служила в бразилійській лікарні. Її прикували до ліжка серйозні проблеми з ногою; кілька операцій були невдалі і стан здоров’я різко погіршувався. Одна зі сестер запропонувала їй молитися до Слуги Божого Карла, проте монахиня відмовилася з надією на якогось «популярнішого» святого. Втім, хвороба прогресувала, тому в розпачі вона все-таки звернулася в молитві до «імператора миру» – і наступного ж дня повністю одужала.
3 жовтня 2004 року на площі святого Петра в Римі Папа Іван Павло II проголосив імператора Карла блаженним. Участь у цій урочистості взяло близько 50 000 людей, її транслювали в прямому ефірі по всій Європі.
Діяльність Молитовної ліги, натхненною постаттю імператора Карла, не припиняється. Зараз вона працює над канонізацією блаженного, а кількість її учасників зростає: спільнота нараховує приблизно 5000 членів у всьому світі. У церквах на території колишньої Австро-Угорської монархії засновують каплиці та вівтарі, присвячені блаженному Карлу. А ще активно приймають та розглядають повідомлення про молитви і можливі чудеса за його заступництвом. Ця справа, до речі, актуальна і для українців: останній імператор Австро-Угорщини, що протягом свого правління опікувався, зокрема, й українськими землями, нині також є особливим заступником у молитві за припинення кровопролитної війни. Тож можемо бути впевненими, що блаженний «цісар миру» і сьогодні молиться за те, аби в Україні спинилося воєнне лихоліття.
Роль імператора Карла із династії Габсбургів у світовій історії може здатися незначною, навіть його ім’я відоме не всім. Виглядає, що протягом свого короткого правління він не досягнув значних успіхів у воєнних діях, втратив престол і помер у вигнанні. Та існує інший – небесний – погляд на це незвичайне життя за Божим промислом. Воно не тільки саме було сповнене віри, відданості Господеві та боротьби за мир, а й спонукало тисячі інших продовжувати цю справу в молитовній «армії», маленькими, проте певними кроками виборюючи Небесну Батьківщину християн.
Цікаво, що святий Папа Іван Павло ІІ по-особливому пов’язаний з імператором Карлом. За спогадами сина «цісаря миру» Рудольфа, під час однієї з приватних аудієнцій родини Габсбургів у Ватикані понтифік неочікувано сказав: «Знаєте, чому мене охрестили Кароль? Тому що мій батько дуже захоплювався імператором Карлом І, чиїм солдатом він був». Варто додати, що друге ім’я Папи-поляка – Юзеф – ймовірно стосувалося попередника Карла I, імператора Франца Йосифа I.
І саме Карл І перший став останнім блаженним, якого – за пів року до своєї смерті – беатифікував Іван Павло ІІ. Літургійний спомин блаженного імператора Карла – 21 жовтня.
Підготувала Марія Цьомик
У публікації використано матеріали статті «Нагорода, яку Бог послав Австрії – блаженний Карл Габсбург» Пьотра Тадеуша Вашкевича, публікації сайтів cesarzpokoju.pl, polskifr.fr та Вікіпедії, книги «Моральне лідерство» Олександра Діаніна-Хаварда.
Молитва за канонізацію блаженного Карла Габсбурга
Небесний Отче, в особі блаженного імператора Карла Ти дав Церкві та Божому народові приклад того, що відповідальне, одухотворене життя може стати переконливим і відважним свідченням у світі.
У своїх публічних діях як цісар і король, а також у приватному житті як глава своєї родини, блаженний Карл твердо керувався принципами і вченням католицької віри. У години випробувань його любов до Євхаристійного Господа тільки зміцнювалася, допомагаючи йому приєднатися до жертви Христа через жертву власного життя за своїх підданих. Імператор Карл мав надзвичайну пошану до Пресвятої Діви Марії і протягом усього життя з великою любов’ю молився на вервиці.
Господи, за його заступництвом, дай нам сили, коли нас охоплює зневіра, тривога, озлобленість, гіркота чи відчай. Дозволь нам, за прикладом Твого вірного Слуги, також служити нашим братам і сестрам згідно з Твоєю волею.
Вислухай, будь ласка, моє (наше) благання і виконай моє (наше) прохання [вкажи тут прохання].
Вчини, щоб блаженний Карл Габсбург був визнаний гідним піднесення до слави вівтарів, на честь і славу Твого Імені, на честь Пресвятої Діви Марії і на благо всієї Святої Церкви.
Амінь.
Повязані записи
