Сьогодні весь «прогресивний світ» відзначає день, котрий переважно називають «Днем святого Валентина», або ж «Днем закоханих». Спробуємо розглянути цей день із християнської перспективи.
Про зв’язок цього дня із ім’ям реального святого Римської Церкви – пресвітера Валентина знаходимо у статті студента Київської православної богословської академії. Студент-богослов зробив дослідження стосовно прив’язки даного дня до імені святого. Ось що читаємо у його статті для сайту КПБА:
«Зазвичай розповідають, у III столітті за правління імператора Клавдія II жив святий Валентин. Він, будучи священиком, начебто таємно вінчав закоханих молодят, яким злий Клавдій заборонив одружуватися. Згодом Валентина було схоплено і відправлено до в’язниці. Молодого священика мали стратити, і легенда розповідає, що в останні дні свого життя він закохався в дочку тюремника та перед смертю написав їй листа з підписом «твій Валентин». Нібито в пам’ять про це любовне послання і прийнято цього дня посилати листівочки-«валентинки».
Правдивими в цій історії є лише час життя, пресвітерський сан святого Валентина й те, що він постраждав за правління імператора Клавдія ІІ. Східною Церквою пам’ять його відзначається 19 липня (за новим стилем) разом з іншими мучениками, які постраждали в той час у Римі. Про життя святого пресвітера Валентина, окрім його мученицької кончини, майже нічого не відомо.
І вінчати він, скоріш за все, не міг, оскільки у час його життя Церквою визнавався законним шлюб, укладений за громадянським законом і скріплений християнами через спільне причастя та оголошення перед громадою. В якості окремого чину вінчання стало звершуватися на багато століть пізніше».
Сучасне святкування «дня святого Валентина» прийшло до нас із Заходу. Раніше, 14 лютого пам’ять святого Валентина відзначала Католицька Церква. Але після календарної реформи це святкування перейшло до розряду необов’язкових. Натомість тепер католики в цей день вшановують святих Кирила і Мефодія – просвітителів слов’ян.
Тож ані католики, ані православні 14 лютого не згадують святого Валентина.
Також у згаданій статті знаходимо справжнє історичне підґрунтя даного дня – «Свято» Луперкалій, популярне у Римській імперії.
«У Римській імперії 14 лютого святкували Луперкалії, «Lupercalia» (від лат. lupo – вовчиця, а також у значенні – блудниця, розпусниця). Святкові ігрища розпочиналися біля підніжжя Палатинського пагорба, де, за легендою, вовчиця викормила засновників Риму – Ромула і Рема. Тут звершувалися жертвоприношення. Два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізали тоненькі паски, які називались «фебруа» (звідси і латинська назва цього зимового місяця – «фебруарій»). Далі хлопці оголеними бігали містом і шмагали дівчат та жінок пасками із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та жаданими, а в майбутньому подарують їм легкі роди та багато дітей. Свято Луперкалій зазвичай закінчувалося «священною» розпустою» – йдеться у публікації.
Щиро дякую своєму «колезі» – семінаристу з УПЦ КП за два екскурси стосовно цього дня: історичний – про опис римських «луперкалій» та богословський – щодо життя святого священномученика Валентина.
Цілком і повністю згоден із усім сказаним і написаним. Цілком і повністю усвідомлюю звідки взялося це «свято» та те, що воно не має жодного зв’язку з християнським благочестям. Проте, як казав Ісус: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи…» (Від Марка 2:27), тобто цей день сам по собі не є чимось добрим чи злим… Суттю його наповнюємо ми. Подібно апостол Павло говорив про ідоложертовне (пор. I Кор. 10,19). Ні ідол, ні поганське святкування не є чимось. Отож, чому б не використати стару дату і не вкласти в неї новий, добрий, істинно християнський зміст..?
Звичайно стовідсотковою правдою є те, що це «свято» страшенно комерціалізоване і його промоція власне ведеться певними бізнес структурами для власного збагачення.
До чого я це все?
А до того, що по-перше нам, християнам, не варто із піною коло рота боротися із «вітряками» у вигляді віджилих поганських свят. Їм дасть, а радше уже дав оцінку Господь і час. Звичайно, якщо йдеться про пряме ідолопоклонство (як у випадку із червоними нитками на зап’ясті) чи окультизм (виливання воску чи ходіння до ворожок), то тут ми прямо маємо вказувати на гріх, але якщо мова іде про відмову від поганського безумства і збереження лише дати, при наповненні відзначення добрим, або хоча б нейтральним змістом, то не варто робити цьому явищу додаткову «рекламу», бо сучасний секуляризований світ тільки цього й чекає. 
Мовляв: «якщо Церква забороняє – ми навмисне це відзначатимемо…».
А по-друге свою любов і відданість треба доводити своїй половинці щодня, кожною дією і подихом, а не рожевими кудлатими сердечками і червоною поліграфічною продукцією у формі серця. Любіть своїх коханих щиро і самовіддано, справді по-християнськи. Щодня. Бо: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (Йоана 4,16)
Володимир Мамчин
Повязані записи
