Існує багато дотепних висловлювань про «вечірки з друзями в пеклі», але насправді ні в кого в пеклі не буде жодного друга чи чогось, що віддалено нагадує вечірку.
Пол Кенгор
Нещодавно переглядаючи канали на радіо Sirius/XM, що дзижчить на рок-станціях 70-х і 80-х років, я в прямому ефірі почув триб’ют Нью-Йорка Оззі Осборну, який помер два тижні тому у віці 76 років. Оззі жив диким життям, більш ніж відображеним у його музиці, не лише як сольний «артист» (мені не подобається це слово), але й із похмурою «творчістю» його рок-групи Black Sabbath. Він опинився у скрутному становищі, про що виразно писав у своїх конаючих піснях, деякі з яких здавалися сатанинськими.
Як продукт тих часів, я слухав увесь цей мотлох і знав його слово в слово. Я також жив розгульним життям. Я, звичайно, не зв’язувався з нічим, що виглядало сатанинським, але в молодості ти часто не знав, що, чорт забирай (каламбурчик вийшов), ти слухаєш. Хоча, судячи з багатьох текстів Black Sabbath, навіть недалекий підліток-ідіот, який ріс у Батлері, штат Пенсільванія, на початку 1980-х (це був я), міг би відчути щось потенційно зловісне.
Такі слова як «Пекло» просто вистрибують на тебе.
І все ж, як писав Скотт Вентурейра у проникливій присвяті на Crisis, Оззі, як і багато збочених рокерів його епохи, здавалося, своїми текстами «випромінював замішання, а не переконання». Часом «Оззі Осборн і Black Sabbath [здавалося] випромінювали якусь гіперболізовану темряву, яка була радше драматичною, ніж справді диявольською».
Може, й так. На жаль, з такими типами людей завжди було надзвичайно важко щось зрозуміти. Їхнє «мистецтво» часто було неясним, порожнім і похмурим. Воно було відверто гнітючим (депресивним). Не випадково Оззі нашкрябав пісні з такими назвами, як «Suicide Solution» («Рішення самогубства»), і врешті-решт «зійшов з рейок» на «Crazy Train» («Божевільному поїзді»).
Повернімося до присвяти Оззі на каналі Sirius/XM, яку вів віджей MTV 1980-х років. Між роликами віджей поділився з аудиторією дотепом — або, принаймні, розповів те, що вважав смішним, очікуючи оплесків. Він процитував якогось рокера, який поділяв дегенеративний спосіб життя Оззі та пожартував над хворим Оззі, що колись побачить його в пеклі, де вони разом «вип’ють пива».
Віджеї та публіка зареготали.
Також читайте: Чи існує пекло? І чи воно вічне?
Але, по правді кажучи, це було не смішно, особливо, якщо це був не жарт. Не було з чого сміятися.
Дозвольте мені сказати чітко: пекло — це не місце, де ви і ваші друзі в потойбічному світі п’єте пиво. Якщо вам так жахливо не пощастило опинитися там, ви не будете тинятися там по барах і дудлити пиво разом з Люцифером.
Якщо ти опинишся там, у Князя Темряви буде для тебе зовсім інший план. Тобі ці плани не сподобаються. Це не буде смачне крафтове пиво, сигари, гітари та вечірки з гарячими дівчатами-фанатками.
Мені, мабуть, не потрібно розповідати про це читачам релігійного сайту, але все ж таки я запропоную кілька яскравих описів для нехристиян, які зараз мене читають.
Ісус Христос описав пекло як «вогняну піч», де «плач і скрегіт зубів». Це місце «невгасимого» «вічного вогню» та «вічного покарання» (див. Матвія 13:41-42 та 25:41-46, а також Марка 9:43).
Одна з найвидатніших провидиць в історії Церкви, блаженна Анна Катерина Еммеріх (1774-1824), описувала пекло як місце, де «нічого не видно, крім похмурих підземель, темних печер, жахливих пустель, смердючих боліт, наповнених усіма можливими видами отруйних та огидних рептилій». Це місце «вічних сцен жалюгідного розбрату», наповнене «всіма видами гріха та зіпсуття, або в найжахливіших формах, які тільки можна уявити, або представленими різними видами жахливих мук». Це сцена «жаху», величезний «храм всілякої болі та відчаю», в якому немає ні втіхи, ні «розрадливої думки». Для тих, хто живе там цілу вічність, страждання погіршуються через «поглинаюче величезне переконання», що справедливий і всемогутній Бог дав проклятим те, на що вони заслуговують.
Свята Фаустина Ковальська (1905-1938) у жовтні 1936 року мала видіння, в якому, за її словами, ангел привів її до того, що вона назвала «безоднями пекла». Польська черниця описала його як місце «великих тортур» і «вогонь, який проникає в душу, не знищуючи її — жахливе страждання». «Я, сестра Фаустина Ковальська, з Божого наказу відвідала Безодні пекла, щоб розповісти про нього душам і засвідчити його існування», — написала вона у своєму щоденнику.
Фаустина спостерігала за колами, подібними до дантівських, призначеними для конкретних страждань, зазнаних у цьому грішному світі. «Є печери та ями тортур, де одна форма мук відрізняється від іншої», – записала вона. «Є особливі тортури, призначені для конкретних душ… Кожна душа зазнає жахливих і невимовних страждань, пов’язаних зі способом, яким вона згрішила».
За словами Фаустини, це була лише «бліда тінь того, що я бачила. Але я помітила одну річ: що більшість душ там ті, хто не вірив, що існує пекло».
Також читайте: «Пекло є»: Свята Фаустина Ковальська описала, як там
Подібно до того, що пережили фатімські діти у своєму видінні пекла 13 липня 1917 року, свята Божого Милосердя додала: «Я би померла від самого вигляду цих мук, якби Всемогутність Бога не підтримала мене».
Серед дітей Фатіми найстарша, Люсія, описувала пекло як «море вогню», наповнене «демонами та душами в людській формі, схожими на прозорі вуглинки, усі почорнілі або кольору розжареної бронзи, що плавають навколо… великих хмар диму». Діти чули «крики та стогони болю та відчаю, які жахали нас».
Саме після цього видіння Богоматір Фатімська, тобто Пресвята Матір, навчила дітей-пастушків особливої молитви, яку ми зараз знаємо як «Фатімську молитву», що завершує кожну десятку Розарію (вервиці): «О мій Ісусе, прости нам наші гріхи, врятуй нас від вогню пекельного, а особливо тих, хто найбільше потребує Твого милосердя».
Я міг би знову і знову надавати моторошні описи підземного світу.
Повторюю, пекло — це не місце, де можна розслаблятися та пити пиво. Але більша частина секулярного світу, здається, не має особливого страху перед тим місцем; насправді часто трапляється зовсім навпаки.
Я часто думаю про те, що сказав Сол Алінскі в інтерв’ю журналу Playboy 1972 року незадовго до своєї смерті. На запитання, чи вірить він у «життя після смерті», Алінскі відповів: «Я не знаю, чи є щось після цього чи ні… [але] скажімо так, що якщо є потойбічне життя, і мені є що сказати з цього приводу, я беззастережно оберу піти до пекла».
Коли приголомшений інтерв’юер Playboy запитав просто: «Чому?», то отримав таку відповідь від Алінскі: «Пекло було б для мене раєм. Все своє життя я був із нужденними… Як тільки я потраплю в пекло, я почну там організовувати злидарів».
Вибач, Сол, але ти б нічого не організував у пеклі. Чувак, там рядить диявол, а не ти. І він подбає, першочергово подбає про те, щоб ти не почувався там, як у Раю.
Також читайте: О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
Що ж до Оззі Осборна, то я навіть не уявляю, в якому стані перебувала ця виснажена душа наприкінці його важкого життя. У вересні 1992 року в інтерв’ю New York Times він здивував усіх (і багатьох шокував), заявивши, що був членом Англіканської церкви, сповідував свою віру і навіть молився перед концертами. Однак у випадку Осборна все було не так просто, що продемонструвало грубе, дебільне, сповнене ненормативної лексики (він використав слово на букву “х” 19 разів) інтерв’ю журналу GQ у листопаді 2020 року, де розіграв щось на кшталт: «Якого … я маю сповідатися у своїх гріхах» (“f–ing confessing all my sins!”).
І все ж, як зауважує Скотт Вентурейра про Оззі: «Він не був закоренілим невіруючим чи ревним єретиком, а людиною, охопленою внутрішньою боротьбою, яку тягнуло до трансцендентності, водночас охоплену гріхом, як багато хто з нас».
Так і є.
Що ж до нас, співгрішників, то ми, безумовно, сподіваємося, що Оззі не в пеклі і що — головне — він не хотів пекла. Я не знаю, як Оззі відреагував на побажання свого друга випити пива разом у пеклі. Дуже сподіваюся, що він не підняв у той момент кухоль, не посміхнувся і не сказав «будьмо!». Маю велику надію, він сказав: «Вибач, друже, але я волію бачити тебе на Небесах».
Автор: Пол Кенгор — професор політології в Гроув-Сіті-коледжі, виконавчий директор Центру бачення та цінностей. Він є автором нещодавно виданої книги «Диявол і Карл Маркс» (TAN Books, 2020). Він також є редактором журналу «The American Spectator».
Джерело: Crisis Magazine
Також читайте: Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Як св. Дона Боско відвідав його друг із Потойбіччя
Єфрем Арізонський: «Моя мати померла у віці 95 років, а я бачу її в Раю тридцятирічною»
Куди потрапляють наші домашні улюбленці після смерті?
Повязані записи
