З моральної точки зору, законопроект № 3316, таке враження, пропонує нам розуміти на одному рівні статеву, національну, расову приналежність, сексуальну орієнтацію і релігійну приналежність. Насправді це дуже різні ідентичності і речі. Націю, стать і расу ніхто не обирав. Це взагалі не питання вибору, ми народжуємося із такою данністю. Натомість, релігійна приналежність і сексуальна орієнтація, можна сказати, ці дві категорії є поняттями вибору, але й між ними є велика різниця.
Бо релігійна приналежність не є моральним вибором людини. Релігія – це стосунок вертикалі, внутрішня віра індивідуума у надприродну силу, яку називаємо Богом і стосунок по вертикалі. Це не стільки стосунок суспільний, як стосунок до Бога. Натомість сексуальна орієнтація – це моральний вибір. Звісно, релігія теж містить різні моральні заклики, вона є світоглядною позицією, фундаментальним вибором, має оцінки моральних дій людини. Але на відміну від морального вибору, яким є, наприклад, сексуальна орієнтація, релігія не опирається на принцип суб’єктивізму.
Християнство – це релігія із двохтисячолітньою історією, з традицією, яку я, як християнка, не можу міняти. .Я не можу змінювати принципи і цінності релігії, я можу їх тільки прийняти, обрати, чи долучитися мені до цієї релігії, чи не долучитися, вірити, чи не вірити, я не формую цю релігію. Натомість, що таке сексуальна орієнтація? Це особистий і приватний вибір, як вже було сказано. І тут простору для можливостей дуже багато. Якщо ми говоримо сьогодні про гендери, то у західній літературі, західними мовами, можна знайти серед переліку такі гендери як “педофіл” і “некрофіл”. Ніхто не говорить, щоб педофілію узаконити, ні, про це не йдеться. Але визнавати свою гендерну ідентичність саме такою, я маю право. Здійснювати якимсь чином у суспільстві права не маю, але визнавати можу.
Тоді виглядає так, чи визнання цієї ідентичності не є заохотою для інших, з часом, за якийсь період, визнати це за норму? Це питання. Тобто конкретний моральний вибір людини, кожної людини мусить бути оціненим чи то суспільством, чи то релігією. Тут йдеться про будь-який вибір. Вкрасти, вбити. Тобто це все моральні вибори. І ставити їх на один щабель із релігією, расою є просто абсурдом. З моральної точки зору – це абсурд. Бо тоді виглядає, що ми не можемо судити жодні моральні вибори індивідуума. А насправді це просто шлях у нікуди, у повний релятивізм. І тоді, властиво, повністю треба скасувати і заперечити психіатрію, як науку, а також заперечити будь-які спроби морально оцінювати щось, будь-яке право втрачає смисл. І повертаючись до релігійної приналежності, релігія – це не є якийсь закритий світогляд, який може висловлюватися тільки у храмі, у мечеті, чи синагозі, релігія – це фундаментальний світогляд людини, її вибір.
Тобто, якщо забороняє Закон висловлювати свої християнські переконання, то виглядає, що автоматично забороняє саму релігію. Бо звести релігію до храму, то означає її зруйнувати, заборонити релігію, як таку. Бо релігія не може мати архітектурних рамок і бар’єрів, бо за таких обставин перестає бути зв’язком з Богом, всюдиприсутнім. Такі законопроекти, пояснювальна записка до якого, пропонує нам, якщо читати між рядків, визнавати Церкви радикально налаштованими інституціями, то у такому випадку, цей законопроект мав би викреслювати слово “релігія”, чи “релігійна приналежність”, бо тоді цей термін втрачає свій смисл.
Із доповіді Марії Яреми на прес-конференції у Львівському прес-клубі, фото із фб-сторінки прес-клубу
Записала Оксана Бабенко
Повязані записи
