Отці Церкви час Великого посту часто називали «духовною весною». Час, коли через аскезу, стримування від певних страв, забав, приємностей, інтенсивну молитву (приватну і літургійну), самозаглиблення і діла милосердя людина готується до зустрічі із Воскреслим Христом. Кожен із наведених вище проявів християнського благочестя є таким, який сприяє зміцненню духовного життя і покращенню комунікації з Богом. Бо через безпосередньо «піст» – аскезу-умертвлення «стишуємо» своє тіло, свої пристрасті і стаємо чутливішими, здатними чути Бога, а через відвідування богослужінь, великопісні відправи із глибокими покаянними текстами і поклонами починаємо із Ним комунікувати, слухати Його через Його слово і інші священні тексти, а також і особисто промовляти до Нього у своїй молитві.
Ще одним важливим, а почасти навіть невід’ємним середником на Великопосній дорозі є дні духовної віднови – реколекції. Явище, яке народилося в середовищі римо-католицької Церкви, було перейнято і вже довгі роки успішно практикується в УГКЦ, а отже, через УГКЦ в Галичині поволі переходить і у середовище Православних Церков.
Що ж таке реколекції? Означення дня духовної віднови закорінене у двох латинських словах re – повторно, наново і collectio – збирати, колекціонувати. Тому дослівно слово «реколекції» вартувало б перекласти як «збирання наново». Цим терміном у наш час зазвичай позначають будь-які довші (2-4 дні) дні духовної віднови. Часто також можемо чути про «парафіяльні реколекції». Відразу ж скажу, що не згоден із цим терміном, оскільки переконаний, що для цілої парафії реколекції в класичному розумінні провести неможливо. Чому це так – гарно ілюструє назва цього явища у європейських мовах, зокрема і у англійській – «retreat» – відступ, відхід. Справді класичні реколекції це відхід від повсякденних справ і слухання духовних наук, збирання наново своєї християнської постави, духовного поступування. Тому ідеальні реколекції – виїзні. Для цього, власне, Богу дякувати, маємо численні реколекційні доми, у яких ласкаво приймають молільників, котрі саме будучи «вийнятими» із свого повсякденного середовища відкидають все і концентруються на віднові духа через молитву і слухання Слова Божого, ретранслятором котрого є отець-реколектант. Я не проти парафіяльних реколекцій, просто вважаю, що їх треба по-іншому називати, наприклад – днями духовної віднови. А ось саме для реколекцій ідеальним є середовища реколекційних будинків: далеко (або не дуже) від дому, припиняючи звичну комунікацію, відкладаючи всі звичні справи вслухаємося у проповіді отця-реколектанта і молимося. В ідеальному випадку в часі реколекцій, для кращого зосередження мала б бути абсолютна мовчанка, або, у всякому разі, посильне зберігання тиші. Саме така зупинка в шаленому ритмі нашого життя дає можливість краще почути Слово Боже. Адже після реколекційних наук на парафії ми все одно повертаємося додому, де нас чекають повсякденні турботи, задоволення, праця і т.п. Натомість «відступ» від звичного середовища і мовчання дарує нам можливість самозаглибитися, поміркувати, поговорити з Богом та самим собою. Сучасні люди дуже бояться тиші. Ми оточені десятками гаджетів, котрі гудуть, співають, говорять до нас заглушуючи все навколо. А наше духовне життя потребує тиші, застанови, глибшого аналізу. Зрештою, коли ми вимикаємо всі сторонні звуки і шуми – можемо чути два голоси – власного сумління і Божий. Чого усім нам бажаю!
Володимир Мамчин
Повязані записи
