Ось і підійшла знову пора Різдвяного посту, який традиційно розпочинається з дня вшановування св. ап. Пилипа (Филипа), і тому зветься в народі «Пилипівкою».
Щоби налаштуватись на постування, глибше вникнути в суть Різдвяного посту та дізнатися, як його краще пройти, ми поспілкувалися з духівником Львівської духовної семінарії святого апостола і євангелиста Іоана Богослова о. Тарасом Бецелем — настоятелем храму Преображення Господнього Львівської єпархії ПЦУ (на вул. Ковельській).
Андрій Толстой: Отче Тарасе, чому Різдвяний піст розпочинається зі свята святого апостола Пилипа?
О. Тарас Бецель: Тому що він сорокаденний, а перед тим якраз свято Пилипа. Тому традиція така — називати навіть цей піст Пилипівкою. Але він не прив’язаний якось до самого свята апостола Пилипа. Тільки те, що він є сорокаденний.
А для чого перед Різдвом такий великий піст?
Для того, щоби підготуватися до важливого свята. Як ми знаємо, піст — це не просто обмеження в їжі, а насамперед засіб духовного очищення. А духовне очищення відбувається не відразу, не так знаскоку.
Але хіба людина не має прагнути духовного очищення кожен день свого життя? Бо так ніби виходить, що є частина року, коли християнин може жити по своїх страстях, а друга частина року — коли він має з них каятися і з ними боротися.
Є бажання Церкви просто зрозуміти тайну Втілення Христа. А щоб її зрозуміти, треба очистити своє серце. Тому саме перед Різдвом є такий довгий піст.
Та з історії Церкви ми знаємо, що давніше пости були коротшими; навіть перед Пасхою піст був набагато коротший, і перед Різдвом був коротший. То яка причина, що Церква поступово збільшувала тривалість постів?
Як Мати, Церква бачить духовне падіння. Бо дуже часто піст перетворюється на, з одного боку, крайність заганяти себе обмеженнями, а з другого боку — ми часто бачимо, як християни в часі посту, особливо Різдвяного, можуть звести все до традицій святкувань. Тому, напевне, Церква вбачає, що цей піст має бути саме таким по тривалості.
Яка відмінність Різдвяного посту від інших постів у році?
В днях великого посту більше очікування світлої радості. І в Різдвяному пості важливо зберегти мир один з одним, щоб не втратити духовну радість через суєту якусь. Бо суєти в період Різдвяного посту, на жаль, є багато — як я вже сказав, через святкування, підготовку до свят… Щоб не втратити зв’язку насамперед з Господом. Щоб ми не забули, Кого ми зустрічаємо. Щоб ми за тими святкуваннями не забули за Ісуса, який має народитися в нашому серці.
Чи відчули Ви зміну на краще через запровадження новоюліанського церковного календаря? Наприклад, Новий рік, який багато людей також зустрічають по-святковому, випадає не на час Різдвяного посту, як це стається для тих, хто залишається на юліанському календарі і святкує Різдво не 25 грудня, а 7 січня.
Це, знову ж таки, як для кого. Ми не повинні впадати в якісь крайнощі: або дуже перестаратися у пості і дуже суворому аскетизмі, або, знову ж таки, не розчинити всього свого духовного багажу через надмірні веселощі й святкування. Треба завжди зберігати золоту середину.
Щодо багатьох питань у Церкві існує певний порядок. Чи це не стосується правил посту або чітких канонів?
Як таких — чітких канонів немає, тому що ми користуємося монастирським, можна сказати, правилом, яке складалося для ченців-монахів. А його в миру застосовувати не варто, тому що в миру все-таки люди займаються і фізичною працею, і різні випадки бувають — чи то хвороба, або жінка вагітна, або ще щось — коли не може бути строгих обмежень у їжі, які є в іноків, монахів. Ми повинні все-таки пам’ятати, що [потрібно] зберігати чисте серце, яке має зустріти Христа, безпристрасно. А для того треба, звичайно, і покаятися, і причаститися в часі посту.
Також читайте: Назарій Петрів: «А чи була Зоря?»
Отже, якихось обов’язкових обмежень фізичної їжі в часі Різдвяного посту нема. Людина за власним вибором собі може встановлювати ті чи ті обмеження. Правильно я Вас розумію?
Під самим поняттям посту ми розуміємо стриманість. Стриманість від того, що заважає мені бути з Богом. Якщо їжа і її бажання надмірні, треба утримуватися від цього. Якщо є надмір інформації — треба виявити стримання і щодо неї. Коли людина має надмір будь-чого, це завжди заважає бути зосередженим на головному — на своєму серці, на духовному очищенні, освяченні… І ми знаємо, що як в утробі Приснодіви народився Господь, так і в чистій нашій душі також має народитися Господь, і ми для того повинні пройти цей шлях очищення і освячення у часі Різдвяного посту.
Отже, чи можемо сказати, що в минулому Церква робила не зовсім правильні акценти, коли дуже сильно наголошувала на фізичному постуванні? Бо навіть якщо згадаємо, як бабусі наші звертали увагу хоча б на строгий піст в день перед Різдвяною Вечерею…
Немає нічого дивного, тому що ми зростаємо і повинні зростати духовно. І на етапі духовного зростання нам треба давати ту їжу, яку ми можемо спожити. Як дитинці, наприклад, кажуть: «Тобі не можна зараз цукерка їсти, бо треба потерпіти». І дитинці це зрозуміло. Так само і нам спершу Господь давав таке, що ми можемо спожити, духовне молоко — від обмеження у їжі до очищення серця, яке має відбутися перед таким великим святом.
Отже, ми можемо сказати, що фізичне постування, утримання від фізичної їжі — це своєрідне «духовне дитинство».
Так…
Які б Ви дали три поради для українців на Різдвяний піст 2025 року, враховуючи, що йде четвертий рік війни, ми живемо всі — хто на ділі, а хто перед загрозою — тотального блекауту, і все це у супроводі гучних корупційних скандалів. Як за таких обставин зберегти духовну рівновагу і підготувати себе до такого світлого свята як Різдво Христове?
Наше життя складається не тільки з радості, але й зі скорботи. І поєднання їх супроводжує нас постійно. Апостол Павло казав, що «страждання виробляє терпеливість, а терпеливість — досвід, а досвід — надію». «Надія ж не засоромлює» (Рим. 5, 3-5). Тому навіть війна може стати місцем де духовна радість очищається від всілякої поверхневості. На мою думку, треба починати кожен ранок із короткої молитви, але просити в Господа Бога, щоб дав мені бачити Його присутність у цих стражданнях, бо коли немає Христа — ця скорбота буде подвійною. А коли ти розділяєш її з Христом, вона буде меншою наполовину, а то й зовсім Господь забере цю скорботу.
І кожен день має бути якась маленька добра справа, якесь милосердя. Якесь добре слово, якась підтримка, якась допомога ближньому. Бо в служінні ближньому ми служимо Богові і самому собі допомагаєм.
І кожен вечір, напевне, треба дякувати Богу за кожен день, який ми прожили з Богом. І ця духовна радість буде перевищувати будь-яку скорботу чи будь-яке випробування.
Також читайте: «В одну мить Бог судить тебе»: 10 думок старця Єфрема Арізонського про покаяння
Ви згадали слова зі Святого Письма, що «надія не засоромлює». Надія на що саме?
Надія на Бога.
Надія на Бога, тому що плоди нашого власного серця мають бути чеснотами. І чесноти, як ми знаємо, здобуваються у терпеливості, в терпінні. Треба, попри те, що ми схильні до гріха, відкидати гріх від себе, а плекати у своїй душі чесноти. І їх можна плекати тільки тоді, коли ми з Богом. Бо без Бога не можемо нічого доброго зробити.
Дякую за розмову, отче Тарасе.
Спілкувався Андрій Толстой
Основне фото: О. Тарас Бецель сповідає. Джерело: фейсбук-сторінка Львівської духовної семінарії святого апостола і євангелиста Іоана Богослова
Також читайте: О. Тарас Бецель про те, ким був насправді апостол Іван Богослов
О. Ігор Ґнюс OP: Що таке Адвент та як підготуватись до Різдва Христового?
О. Петро Бойко: Належний піст приносить людині справжній комфорт
Повязані записи
