Диякон Нестор Кизик: «Великий піст — це допомога усім нам вийти на новий рівень стосунків з Небесним Отцем»

Сучасний християнин дедалі більше роздумує над доцільністю посту у своєму житті. Про те, що таке піст, як потрібно постити, і що про це говорить Церква зазначив у духовній науці диякон Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла УГКЦ Нестор Кизик:

«Йдучи дорогою Великого посту, кожен перед собою ставить питання: як  постити, для чого це робити, що про це говорить Церква? У нашій практиці існує безліч способів того, як ми маємо постити. Інколи люди набирають на себе різних тягарів, які змушені нести. Що про це говорить Святе Письмо? У Святому Письмі ніде не вказано про те, що кожен християнин обов’язково має постити, бо Бог не вимагає цього від нас, але проте в Біблії сказано про піст, як про щось хороше, корисне і очікуване. Бог очікує від нас, що ми самі хочемо постити, Він на нас цей тягар не накладає.

Але все ж таки, для чого потрібно постити? У книзі Діяння Святих Апостолів записано про віруючих, які постили перед прийняттям якихось дуже важливих рішень. Говориться так: «Тоді вони (тобто апостоли), попостившись і помолившись, поклали на них руки і відпустили» (Діяння 13:4). В іншому місці написано: «Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували» (Діяння 14:23). Бачимо, що піст і молитва є пов’язані між собою. В Євангелії від Луки читаємо: «Зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою» (Лк. 2, 36-37). Ще в іншому випадку євангелист говорить: «А вони йому сказали: «Учні Йоана постять часто й моляться, так само й учні фарисеїв, а твої їдять та п’ють!»» (Лк 5:33). В цьому випадку Лука показує, що християнин, який не постить з певних причин, — він має на це виправдання, і Господь його не судить.

У багатьох випадках піст фокусується на утриманні від їжі, хоча насправді ціллю посту має бути відсторонення від цього світу і концентрація своєї уваги на Богові. Піст — це свідчення Богові і нам самим, що ми серйозно ставимося до стосунків з Ним. Саме піст допомагає усім нам вийти на новий рівень стосунків з Небесним Отцем і обновити впевненість у Ньому.

Інколи наші побутові будні, наші звички нас настільки зав’язують, що ми не можемо бачити Бога так, як Він цього хоче. Буває й так, що ми зав’язані певними пристрастями, звичками, якими так захоплюємось, що не помічаємо того, що ми в певному сенсі є залежні від тих речей. Тому саме Церква дає цей благодатний час посту, щоб дати нам можливість побачити це. Бог хоче нам показати, що людина перш за все має прагнути Бога. Якщо ж вона цього не потребує, тоді це сигнал для нас, — треба щось змінювати у своєму житті.

Не варто сприймати піст як дієтичний засіб, не можна постити, щоб схуднути. Постити потрібно, щоб здобути ближчі стосунки з Богом. Так, кожен може постити. Але деякі люди, можливо, не зможуть постити, не можуть бути без їжі, інші ж потерпають від якихось недуг. Але кожен може тимчасово відмовитись від чогось, щоб сконцентрувати свою увагу на Господеві. Також варто пам’ятати, що піст — це не спосіб примусити Бога зробити те, що ми хочемо, а час, який повинен змінити саме нас. Піст — це не є спосіб виглядати більш духовно, ніж інші, його необхідно звершувати у дусі смирення і радості. Саме тому наша мати Церква за час свого існування склала дуже багато гарних, побожних практик Богослужінь, які є в пості: це покаянний Канон Андрея Критського, Літургія Першеосвячених Дарів, Хресна Дорога і інші Богослужіння.

Тому кожен з нас нехай старається пильно прожити ці дні, адже диявол не спить, і він завжди боїться і не сприймає наших постанов, навіть найменших. Тому, коли хтось з нас приймав якісь постанови, якщо це добра постанова, то її буде важко виконувати, тому що диявол не любить постанов. Стараймося дбати про свою душу, дбати за наших ближніх, бо піст і молитва не мають такої сили, як без діл милосердя для наших ближніх, і саме в тих ділах ми можемо примножити Боже Царство тут на землі для того, щоб воно існувало тут поруч з нами».

 

Розшифрував Андрій Мандрика

Впорядкувала текст Юліана Лавриш

Фото – із Фейсбук-сторінки диякона Нестора Кизика та Гарнізонного храму