Годинник або дзиґа́р — пристрій для вимірювання часу. Ми навіть не зауважуємо скільки разів на добу ми користуємося цим стародавнім механізмом. Колись предмет розкоші, а сьогодні найбільш повсякденна річ. Від вранішнього будильника до символів на моніторі комп’ютера часомір супроводжує нас усюди. Але чи так було завжди?
Перша документальна згадка про годинник у Львові належить до 1404 р. Вже тоді місто мало свого зеґармайстра, який одержував з міської каси гривню річної плати. Годинникар мав повне забезпечення від міста і в грошах, і в житлі. Окрім тижневої оплати одержував він також гроші на оливу для змазування годинника.
Годинник на вежі Єзуїтського костелу згадується у 1670 р., тоді його називали «німецьким». Він, на відміну від інших, вибивав не 24, а 12 годин, тобто показував сучасний підрахунок часу.
Пiд час ґрунтовної реставрації костелу у 1702 р. було зведено найвищу на той час вежу у Львові, а на ній 1756 р. встановлено годинник “з великою зручністю для міста та студентів”. А у 1788 р., після скасування ордену єзуїтів австрійським урядом, годинник було перенесено на вежу ратуші.
В першій половині ХVIII століття Діана з Бетумiв Яблоновська подарувала Львову ще один годинник. Він був встановлений на вежі костелу Кармелiтiв взутих, котрий знаходився в районi сучасної вулицi Князя Романа, на дільниці яку займають будинки № 1/3/5, по лiвiй стороні. Цей годинник разом з дзвонами та вежею було знищено у 1769 році.
Майже одночасно з Єзуїтським (1753 р.) з’явився годинник на Бернандиському костелі. Після завалення ратуші це був єдиний годинник у місті, тому магістрат розпорядився, щоб монастир утримував його в доброму стані. Але оскільки механізм був занедбаний магістрат відремонтував його своїм коштом, проте звелів повернути витрачені гроші.
Механізм годинника був такої старої конструкції, що коли близько 1880 р. виникла потреба в його ремонті, ніхто не хотів за це братися. Відремонтували його у Празі, після чого він йшов з великою точністю. Сучасники вважали, що це було також заслугою старого монаха-бернардинця, котрий настільки був закоханий у годинник, що навіть кавалками власного одягу затикав дірки та шпари на вежі, аби навiть найменший порух вітру не зашкодив механізму.
Сучасний механізм годинника Бернандинського костелу виготовлений 1982 року на львівському заводі «Кінескоп» майстром В. Котиком
Годинник на дзвіниці колишньої церкви Св. Духа, що на вул. Коперніка біля головної пошти (тепер музей «Русалки Дністрової») потрапив до Львова у 1786 році зі скасованого монастиря Скиту Манявського. За легендою, він був виготовлений на гроші видатного українського гетьмана Івана Виговського. Перед тим, як встановити на вежу, його відреставрував самбірський майстер Балтазар Ціґлер.
Наприкінці XIX — на початку ХХ століття час вказував також годинник встановлений на вежі церкви Св. Анни (походив з 1862 року).
Годинник на вежi костелу Марiї Магдалини (нині органний зал) встановлений близько 1890 року. Сьогодні його механізм зберігається у Львівській галереї мистецтв ім.Возницького.
Був також годинник на вежi костелу Єлизавети, нинi церква св. Ольги та Єлизавети, який було встановлено на початку ХХ столiття. Тепер вважається втраченим.
За матеріалами: photo-lviv.in.ua
Повязані записи
